Ухвала суду № 35183048, 05.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 815/3211/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченко К.В.,

Федусика А.Г.

при секретарі: Абилгазіновій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013р. ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Державної міграційної служби України про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язання надати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки. В 2009р. останній раз виїхав із країни походження, а навесні 2011р. у Сирії почався озброєний конфлікт. Станом на травень 2013р. більш ніж 70 тисяч осіб були вбиті, кількість біженців перевищила 1,5млн. Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Побоюючись за власне життя позивач змушений був звернутись до органів міграції, оскільки вважав себе особою, яка потребує міжнародного захисту. Однак 05.11.2011р. рішенням №518-12 йому відмовлено у наданні статусу біженця, особи, яка потребує додаткового захисту. Таке рішення ОСОБА_2 вважає безпідставним, з огляду на вищезазначене, просить позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013р. позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012р. про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано Державну міграційну службу повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України №518-12 від 05.12.2012р.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати, ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, постанови суду без змін, з наступних підстав.

За правилами ст.200КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що ситуація в Сирії при визнанні статусу біженця особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні. Відповідачем не доведено відсутність підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Суд вважав обґрунтованими доводи позивача, що висновки ДМС України про відсутність умов необхідних для визнання ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту є безпідставними.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцем м.Алеппо. За національністю туркмен, сповідує іслам, мусульманин-суніт, неодружений.

Позивач 16.06.2011р. звернувся до органу міграції та зазначив, що працював в країні походження у школі «Сад Алла» викладачем фізкультури, залишив країну 12.10.2010р., маючи національний паспорт НОМЕР_1 та бізнес візу до України. Причиною виїзду - арешт у травні 2010р. його батька по обвинуваченню у підриві діючої влади, виникла загроза арешту інших чоловіків родини, яка згодом підтвердилась - арештом 13.04.2011р. двох старших братів.

Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області 26 липня 2012р. складено висновок, яким позивачу відмовлено у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, оскільки за результатами розгляду особової справи вбачається, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами, нестабільністю. Крім того, перебуваючи на території України порушив її законодавство, прибувши до України в жовтні 2010р. по бізнес візі, а до Управління звернувся в червні 2011р.

Державна міграційна служба України 05 листопада 2012р. своїм рішенням підтримала висновок управління міграційної служби в Одеській області та відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 18 січня 2013р.

Вирішуючи неправомірність висновків ДМС України, суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно п.1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Аналізуючи зміст зазначеної норми, судова колегія вважає необхідним зауважити, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа змушена залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення такого спору.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3 «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 вказаної Постанови Пленуму ВАСУ суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних порталах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9 000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як «локальні громадські війни».

Отже існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Як вбачається з анкети позивача при зверненні до управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області, місцем його проживання в Сирії є м.Алеппо (справа №815/765/13-а а.с.35).

Висновок ДМС України про прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.11.2012р. не містить аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, в зв'язку з чим доводи апелянта є протиправними та не відповідають дійсності.

Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Таким чином, виходячи з наведених норм діючого законодавства, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що ДМС України безпідставно відмовила позивачу у визнанні його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ситуація в Сирії загальновідома і небезпечна для народу.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова суду ухвалена з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196,198,200,206 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013р. - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

А.Г. Федусик