Ухвала суду № 35179719, 06.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 122/15012/13-а

06.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лядової Т.Р.,

суддів Яковенко С.Ю. ,

Курапової З.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя (суддя Домнікова М.В. ) від 12.07.13 у справі № 122/15012/13-а

за позовом ОСОБА_2 (Головпоштамп, до запитання, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95000)

до Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області (пр. Суворова, 28,м.Ізмаїл,Одеська область,68600)

про визнання відмови у виконанні постанови протиправною та стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, встановлення строку для подання звіту про виконання рішення, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12.07.2013 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Сторони та їх представники у судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи сповіщені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів, відповідно до приписів ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе апеляційний розгляд справи без участі нез'явившихся осіб, по наявним у матеріалах справи письмовим доказам, оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Судова колегія, керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнала за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні порушення прав ОСОБА_2 з боку Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу та зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.02.2013 ОСОБА_2 направила на адресу Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області заяву про виконання постанови Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 26.02.2010, в резолютивній частині якої зазначено: «стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_2 вартість путівки без лікування для особи, яка супроводжувала інваліда першої групи у розмірі 4639,63 грн.» та оригінал дублікату виконавчого листа №2а-228/2010, виданий 18.07.2012.

Листом Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області від 21.03.2013 (вих. №06-04/648), у відповідності до вимог п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, виконавчий документ повернуто стягувачу, як такий, що видано або оформлено з порушенням установлених вимог, а саме відсутній ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності боржника та індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування.

Виконавчими документами, згідно п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, є оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

З правового аналізу ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", вбачається що обов'язковою вимогою до виконавчого документу є зазначення ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України.

Дійсно, на момент прийняття рішення судом першої від 26.10.2010 по справі 2а-280/2010, нормами Закону України «Про виконавче провадження» не було закріплено обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуального ідентифікаційного номеру стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків), а лише за їх наявності.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» закріплено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі, проте жодним нормативно-правовим актом, в тому числі і вказаним Законом, не передбачено, що виконавчі документи, виданні до 08.03.2011, не повинні відповідати вимогам чинного, на момент їх пред'явлення, законодавства.

Також, слід зазначити, що на момент видачі дублікату виконавчого листа, Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, був встановлений новий зразок виконавчого листа (додаток 44), з урахуванням положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Судовою колегією не приймаються до уваги твердження заявника апеляційної скарги, про те, що неодноразове пред'явлення та прийняття до виконання органами Державної виконавчої служби України дублікату виконавчого листа, виданого на підставі постанови Залізничного районного суду міста Сімферополя від 26.02.2010 у справі № 2а-228/2010, свідчить про відповідність вказаного виконавчого документу вимогам чинного законодавства.

Крім того, на думку позивача, відповідач протиправно повернув виконавчий лист без виконання, оскільки боржник у справі №2а-228/2010 суб'єкт владних повноважень - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області не є суб'єктом господарської діяльності, а стягувач - ОСОБА_2 не є платником податків, а тому взагалі немає можливості зазначити у виконавчому документі ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача (юридичної особи) та індивідуальний ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків.

Судова колегія не погоджується з вказаними твердженнями позивача, вважає їх безпідставними та вбачає за доцільне зазначити про таке.

В розумінні п. 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

В дублікаті виконавчого листа по справі №2а-228/2010 від 18.07.2012 в якості боржника зазначено Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області, яке згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визнано суб'єктом владних повноважень

Варто зазначити, що у відповідності до Положення про Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області, затвердженого рішенням 21 сесії XXIII скликання Ізмаїльської міської ради від 18.05.2001 та згідно Довідки серії АБ №593581 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області зареєстровано як юридична особа, має ідентифікаційний номер 03194772, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства, поточні рахунки в установах банків, печатку з зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Вказане дозволяє зробити висновок, що Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області є не тільки суб'єктом владних повноважень, як зазначає позивач, а також юридичною особою, що цілком узгоджується з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» до боржника як сторони виконавчого провадження, тому, обов'язковим є зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи боржника - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області.

Неспроможними колегією суддів визнаються твердження заявника апеляційної скарги про те, що позивач не є фізичною особою - платником податків, оскільки в матеріалах справи міститься довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, яка видана Ізмаїльською державною податковою інспекцією від 30.06.2011 (арк. с. 13), в якій зазначено, що ОСОБА_2 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1, наданий Державною податковою адміністрацією України, та згідно даних заповнених нею в обліковій картці занесена до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів 26.01.2000.

Вказане свідчить, що ОСОБА_2 в дотримання вимог Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» (чинний на момент одержання ідентифікаційного номеру позивачем) виконала зобов'язання щодо реєстрації у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, зареєстрована як фізична особа - платник податків та має індивідуальний ідентифікаційний номер, отже відсутні будь-які правові перешкоди для зазначення вказаних відомостей у виконавчому документі.

Крім того, судова колегія наголошує, що хоча кожне судове рішення є обов'язковим до виконання на всій території України, проте чинним законодавством передбачений чітко визначений порядок виконання судових рішень, які набрали законної сили або які належать до негайного виконання, однією із умов якого є отримання виконавчого документа, оформленого у відповідності до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», таким чином порушення з боку відповідача ч. 5 ст. 124 Конституції України відсутні.

Правильним є висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній справі, оскільки суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду лише в тому разі, якщо судове рішення ухвалено не на його користь.

Згідно приписів Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011 та Закону України «Про виконавче провадження» одним із основних завдань Державної виконавчої служби України є забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством, для здійснення якого державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені чинним законодавством заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, так само на органи Казначейства покладено завдання щодо виконання на підставі виконавчих документів рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Враховуючи наявність центральних органів виконавчої влади, на які покладено завдання щодо організації та здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, той факт, що адміністративні суди здійснюють правосуддя в адміністративних справах та не наділені повноваженнями в сфері застосування заходів примусового виконання рішень, у разі невиконання їх у добровільному порядку, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виконати постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя від 26.02.2010 у справі № 2а-228/2010 на підставі дублікату виконавчого листа №2а-228/2010, виданого Залізничним районним судом міста Сімферополя 18.07.2012.

Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування завданої їй моральної шкоди, оскільки судом не встановлена протиправність дій відповідача щодо повернення виконавчого документу стягувачу без виконання, а позивачем не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з діями зазначеного суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою Залізничного районного суду міста Сімферополя від 20.05.2013 у справі №122/15013/13-а виправлено помилку, допущену у дублікаті виконавчого листа, виданого 18.07.2012 на підставі постанови Залізничного районного суду міста Сімферополя АР Крим від 26.02.2010 по справі №2а-28/2010 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання відмови протиправною, стягнення вартості самостійного санітарно-курортного лікування з урахуванням індексу інфляції, стягнення вартості путівки без лікування для особи, яка супроводжувала інваліда першої групи з урахуванням індексу інфляції, стягнення моральної шкоди, зазначивши ідентифікаційний код боржника - Управління праці та соціального захисту населення Ізмаїльської міської ради Одеської області - 03194772 та індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача ОСОБА_2 - НОМЕР_1.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем наведених правових норм, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.195; ст.196; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2.Постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя (суддя Домнікова М.В. ) від 12.07.2013 у справі № 122/15012/13-а за позовом ОСОБА_2 до Управління державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області про визнання відмови у виконанні постанови протиправною та стягнення матеріальної шкоди - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис Т.Р.Лядова

Судді підпис С.Ю. Яковенко

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.Р.Лядова