Рішення № 35177959, 05.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, тел. 239-72-81Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. Справа № 5011-73/6234-2012-6/065-12

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна Фірма «Гермес» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» в особі філії «Київкомбікорм» про стягнення 990716,48 грн,

Представники:

позивача : Чабанова В.В. (дов. б/н від 01.10.2013);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Київської області з господарського суду м. Києва за підсудністю надійшла справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна Фірма «Гермес» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» в особі філії «Київкомбікорм» про стягнення 990716,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 11-1479/КК-ю від 12.08.2011.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.07.2012 справу прийнято до свого подальшого провадження суддею А.Ф. Черногузом, присвоєно їй номер 5011-73/6234-2012-6/065-12, розгляд справи призначено на 31.07.2012.

В судовому засіданні 31.07.2012 оголошено перерву до 14.08.2012.

Ухвалою від 14.08.2012 розгляд справи було відкладено на 04.09.2012

Ухвалою від 04.09.2012 провадження було зупинено до вирішення пов'язаної з нею справи господарського суду Київської області № 26/102-12.

Ухвалою від 04.09.2012 у справі було призначено судову технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України із супровідним листом № 8548/12-33 від 20.12.2012 повернув матеріали справи до господарського суду Київської області з повідомлення про неможливість дачі висновку експертів.

28.10.2013 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання від позивача про поновлення провадження у справі, в якій він повідомляє суд про те, що 12.08.2013 господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення у справі №26/102-12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Гермес" про визнання договору поставки недійсним, яким відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі, а 02.10.2013 за результатами розгляду апеляційної скарги Дніпропетровським апеляційним господарським судом було прийнято постанову, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" було залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 у справі 26/102-12 залишено без змін. Ухвалою від 30.10.2013 провадження у справі було поновлено, а розгляд справи призначено на 05.11.2013.

В судовому засіданні 05.11.2013 суд заслухав пояснення представника позивача. Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

12.08.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Гермес" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (філія «Київкомбікорм») (покупець) було укладено договір поставки № 11-1479/КК-Ю, відповідно до п. 1.1. якого на умовах і в порядку, передбаченими даним договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату.

Предметом цього договору є макуха соєва, що надалі іменується - товар і зазначається у рахунках-фактурах на кожну окрему партію поставки (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю товару ввказуються у рахунках-фактурах та накладних документах на кожну окрему партію товару. Товар, що поставляється за цим договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для товару даного виду згідно з вимогами чинного законодавства України (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару на об'єкт замовника здійснюється постачальником на умовах DDР Київ (Delivered duty paid - Kyiv) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС, що застосовуються з урахуванням особливостей положень даного договору. Термін "DDР - Kyiv" означає, що постачальник здійснює поставку покупцю товару в названому місці призначення та несе всі витрати і ризики, пов'язані з доставкою товару до складу покупця, що знаходяться за адресою: Україна, м. Київ, вул. Фрунзе, 98 (п. 3.2 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товару (макухи соєвої) відповідно до видаткових накладних:

№ 35 від 05.10.2011 на суму 196 350,00 грн,

№ 47 від 06.10.2011 на суму 123 760,00 грн,

№ 59 від 07.10.2011 на суму 362 530,00 грн,

№ 66 від 08.10.2011 на суму 225 190,00 грн,

№ 60 від 13.08.2011 на суму 100464,00 грн,

№ 61 від 13.08.2011 на суму 254345,00 грн,

№ 65 від 14.08.2011 на суму 274820,00 грн,

№ 104 від 18.08.2011 на суму 285194,00 грн,

№ 108 від 19.08.2011 на суму 163163,00 грн,

№ 123 від 20.08.2011 на суму 123578,00 грн,

№ 30 від 05.09.2011 на суму 123578,00 грн,

№ 35 від 06.09.2011 на суму 135408,00 грн.

Крім того, сторонами складені акти приймання сировини за кількістю, перевезеної автотранспортом: від 18.08.2011 № 895, № 896; від 19.08.2011 № 901; від 20.08.2011 № 907.

Поставка товару також підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Також Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Гермес" на кожну зазначену поставку товару виписані Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" податкові накладні з відомостями щодо податкових зобов'язань на підставі договору поставки від 12.08.2011 року № 11_1479. На оплату поставленого товару позивачем виставлені рахунки-фактури.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" частково сплатило за поставлений товар, а саме оплатило рахунки-фактури: № 60 від 13.08.2011; № 61 від 13.08.2011, № 65 від 14.08.2011, № 104 від 18.08.2011, № 108 від 19.08.2011, № 123 від 20.08.2011, № 30 від 05.09.2011, № 35 від 06.09.2011, що підтверджується банківською випискою за період з 01.08.2011 року по 13.06.2012 року.

Вищевказані обставини були встановлені у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 у справі № 26/102-12, яке в свою чергу набуло законної сили (після перегляду останнього Дніпропетровським апеляційним господарським судом) та має преюдиційне значення, адже згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ч. 2 ст. 35 цього ж Кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, позивач звернувся до господарського суду Київської області з вимогою про стягнення заборгованості за видатковими накладними № 35 від 05.10.2011 на суму 196350,00 грн; № 47 від 06.10.2011 на суму 123760,00 грн; № 59 від 07.10.2011 на суму 362530,00 грн, № 66 від 08.10.2011 на суму 225190,00 грн, що загалом становить 907830,00 грн.

Факт поставки також підтверджується оплатами по даному договору за іншими накладними.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до п. 4.6 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється у безготівковому порядку на умовах відстрочення платежу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки товару та підписання сторонами видаткових накладних. Датою оплати вважається дата списання банком грошових коштів з розрахункового рахунку покупця (п. 4.7 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати прийнятого товару.

У своїх усних та письмових заперечення відповідач неодноразово наголошував на тому, що товару за вказаними накладними не отримував, а відтак у нього відсутній обов'язок його оплачувати. Проте, дані заперечення не приймаються судом до уваги з тих підстав, що по-перше, факт поставки був зафіксований у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2013 у справі № 26/102-12, яке, як вже зазначалося, має преюдиційне значення, по-друге, останній також підтверджується товарно-транспортними накладними на яких проставлений штамп відповідача та актами приймання сировини за кількістю, перевезеної автотранспортом (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи, а.с. 165-175).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 625 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про доведеність факту поставки, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 907830,00 грн за видатковими накладними № 35 від 05.10.2011; № 47 від 06.10.2011; № 59 від 07.10.2011; № 66 від 08.10.2011 є обґрунтованою, доведеною, відповідачем не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у позовній заяві міститься вимога про стягнення з відповідача 67105,16 грн пені, 2723,49 втрат від інфляції, 13057,83 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.3.1. договору за порушення строків оплати товару, визначених в п. 4.6. даного договору, покупець сплачує на вимогу постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення за кожен день прострочення від вартості поставленого, але не оплаченого товару.

Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним. Склавши власний розрахунок, суд дійшов висновку що розмір пені, 3% річних, втрат від інфляції є більшим ніж заявлено позивачем. Проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 67105,16 грн пені, 2723,49 втрат від інфляції, 13057,83 грн 3% річних підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача .

За таких обставин, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» в особі філії «Київкомбікорм» (код ЄДРПОУ 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна Фірма «Гермес» (код ЄДРПОУ 36441143) 907830,00 грн боргу, 67105,16 грн пені, 2723,49 втрат від інфляції, 13057,83 грн 3% річних, а також 19814,33 грн судового збору.

3. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз