Рішення № 35177497, 11.11.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.11.2013 Справа № 901/3163/13за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

(вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116)

до Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі»

(вул. Дзержинського, 4, м. Ялта, АР Крим, 98612)

про стягнення 238 758.99 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»;

Від відповідача: Латишев Юрій Володимирович, представник, довіреність №966 від 27.11.2013р., КП Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі»;

Суть спору: Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 0.02 грн., пеню у розмірі 147 430.27 грн., інфляційні втрати у розмірі 22 474.42 грн. та 3% річних у розмірі 68 854.28 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості товару та обґрунтовані посиланнями на статті 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України.

До початку судового засідання 11 листопада 2013 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними у неї матеріалами (а.с. 72).

Заперечень не надійшло.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що несвоєчасна оплата отриманого газу за договором відбулася не з його вини, а у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів.

Представником відповідача також було надано для долучення до матеріалів справи документи, витребувані судом. Судом оригінали оглянуті, копії долучені до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

31 грудня 2010 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» (покупець) укладений договір № 06/10-3342ТЕ-19 про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору (а.с. 13-17).

Відповідно до пункту 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 5356.630 тис. куб. м із розбивкою по місяцях.

Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків та рівня оплат (пункт 1.3 договору).

Згідно з підпунктом 4 пункту 3.1 договору загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 5 844 083.33 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 7 012 900.00 грн..

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Право власності на газ переходить від постачальника до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 5.2.1 договору).

Пунктом 6.1.1 договору передбачений обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений газ.

Відповідно до пункту 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 10.1 цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Позивачем на виконання умов договору протягом січня - квітня 2011 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 3 224 151.13 грн., що підтверджується підписаними та завіреними печаткою відповідача актами передачі - приймання природного газу за період з січня по квітень 2011 року (а.с 21-24).

Однак, відповідач за надані послуги розраховувався із порушенням умов договору в частині своєчасного та повного внесення платежів за отриманий газ.

Так, зокрема, станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду непогашеною залишилася заборгованість в сумі 0.02. грн..

У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості природного газу позивачем також було нараховано відповідачу пеню в сумі 147 430.27 грн., інфляційні витрати в сумі 22 474.42 грн. та 68 854.28 грн. 3 % річних.

На час розгляду справи судом заборгованість та штрафні санкції відповідачем погашені не були.

Викладене з'явилося підставою для звернення Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за договором № 06/10-3342ТЕ-19 про закупівлю природного газу за державні кошти було передано товар на загальну суму 3 224 151.13 грн. (а.с. 10-11).

Факт поставки товару відповідачу підтверджується підписаними та завіреними печаткою відповідача актами передачі - приймання природного газу за період з січня по квітень 2011 року (а.с 21-24).

Отже, судом було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар, в результаті чого за ним систематично існувала заборгованість, зокрема, станом на час звернення позивача із позовом до суду непогашеними залишилося 0.02 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару, дані обставини також не заперечувалися представником відповідача.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 0.02 грн. обґрунтованими, у зв'язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 147 430.27 грн., інфляційні витрати в сумі 22 474.42 грн. та 3 % річних в сумі 68 854.28 грн., нараховані на суму заборгованості.

При цьому, позивачем такі нарахування здійснювалися, виходячи з взаємних розрахунків сторін, наведених у позовній заяві (а.с. 3-9).

Слід також зауважити, що відповідачем заперечень щодо сум, наведених позивачем у розрахунку, та порядку їх визначення наведено не було.

Представник відповідача підтвердив відсутність заперечень щодо розрахунку, проведеного позивачем.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 68 854.28 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 21 лютого 2011 року по 02 жовтня 2012 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 68 854.28 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 7-9).

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 22 474.42 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з березня 2011 року по жовтень 2012 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних втрат за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 22 474.42 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 6-7).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 147 430.27 грн., нараховану окремо за кожним актом за загальний період з 21 лютого 2011 року по 21 листопада 2013 року.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 548 та статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом, зокрема, неустойкою.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір пені за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 147 430.27 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 3-6).

Представник відповідача також просив застосувати до вимог про стягнення пені положення статей 258 та 267 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, пунктом 9.3 договору визначено, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюються тривалістю у 3 роки.

Статтею 259 Цивільного кодексу України передбачене право сторін збільшувати позовну давність, встановлену законом.

Враховуючи викладене, заява представника відповідача про застосування строків спеціальної позовної давності задоволенню не підлягає.

Одночасно, суд відхилив й посилання представника відповідача на те, що позивачем, в порушення пункту 9.3 договору, нараховано пеню за інший період, ніж визначено сторонами.

Дійсно, у пункті 9.3 договору визначено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, тоді як позивачем нараховано пеню за період з лютого 2011 року по жовтень 2012 року окремо по кожній господарській операції, проведеній в межах договору про закупівлю.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам лише право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, суд відзначає, що частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

З огляду на викладене, слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту пункту 4.1 договору, початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 21 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, саме з 21 числа місяця повинна обчислюватися пеня.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 9.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України.

Отже, умови пункту 9.3. договору № 06/10-3342ТЕ-19 від 31 грудня 2010 року в частині нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, суперечать нормам статей 260, 261 Цивільного кодексу України та положенням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки, умови пункту 9.3. договору № 06/10-3342ТЕ-19 від 31 грудня 2010 року в частині нарахування неустойки протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, суперечить нормам статті 260 Цивільного кодексу України, статті 261 Цивільного кодексу України та частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, - цей пункт в цій частині підлягає визнанню судом недійсним згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року у справі №3-61гс12 та постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2013 року у справі № 5002-33/4081-2012.

Також неспроможними є посилання представника відповідача на те, що прострочка оплати відбулася не з його вини, а через відсутність бюджетних коштів, що виключає можливість нарахування штрафних санкцій.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012 року у справі № 11/446.

Також не можна визнати підставою для звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати збитки, понесені позивачем у зв'язку з несвоєчасною оплатою товару, договір про організацію взаєморозрахунків № 29/503, укладений відповідачем 02 червня 2011 року із Головним управлінням Державного казначейства України в АР Крим, Міністерством фінансів АР Крим, Управлінням фінансами Ялтинської міської ради, Управлінням з питань житлового - комунального господарства Ялтинської міської ради, Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (а.с. 203-206).

Так, з аналізу його змісту вбачається, що він укладений з метою організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 року № 503 «Про затвердження Порядку перерахування у 2011 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування».

Однак, одночасно, у ньому не міститься жодних посилань на договір № 06/10- 3342ТЕ-19 про закупівлю природного газу або щодо звільнення від виконання обов'язків за ним.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору покладається на відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 13 листопада 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» (вул. Дзержинського, 4, м. Ялта, АР Крим, 98612, код ЄДРПОУ 24406617) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116, р/р 26002007367001 в ФПАТКБ «Південкомбанк», м. Київ, МФО 320876, код ЄДРПОУ 31301827) 0.02 грн. - заборгованості, 147 430.27 грн. пені, 68 854.28 грн. - 3% річних, 22 474.42 грн. інфляційних втрат та 4 776.00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Визнати недійсним пункт 9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-3342ТЕ19 від 31 грудня 2010 року, укладеного між КП Ялтинської міської ради «Ялтинські теплові мережі» та Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», в частині нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення за шість місяців з претензією або позовом.

Суддя Ю.А. Радвановська