Постанова № 35173579, 04.11.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3153/13-а

04 листопада 2013 р. 13 год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Дорошенко Н.О. (головуючий), суддів Махаринця Д. Є. Гломба Ю.О. , за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1

відповідача1: представник Лясковець В.Ф.

відповідача2: представник Руденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доАдміністрації Державної прикордонної служби України Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про визнання дій незаконними та стягнення шкоди,ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України з адміністративним позовом про визнання дій незаконними щодо зволікання у виконанні ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 в цивільній справі № 2-6811/11, відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20000,00 грн. та майнової шкоди 6510,00 грн.

Відповідно до статті 52 КАС України судом замінено неналежного відповідача Державна прикордонна служба України належним відповідачем Адміністрація Державної прикордонної служби України та залучено до участі в справі другого відповідача Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та суду пояснив, що 11.05.2013 в аеропорту "Жуляни" під час приватної поїздки за маршрутом Київ-Тіват (Чорногорія) під час проходження прикордонного контролю йому було відмовлено в перетинанні державного кордону України та вилучено паспорт на підставі ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13.09.2011 про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду з України. Зазначена ухвала була скасована ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області 19.02.2013, направлена для відома та виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України 28.02.2013 та отримана адресатом 04.04.2013. Станом на 11.05.2013 Адміністрацією Державної прикордонної служби України ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 виконана не була, ОСОБА_1 не було зняття з обліку як особу, яку тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України. Зазначену поведінку Адміністрації Державної прикордонної служби України позивач вважає протиправною, вказує, що внаслідок необгрунтованої відмови в перетинанні державного кордону України позивачу було завдано моральну шкоду, яку позивач оцінює в 20000,00 грн., що виразилась в порушенні його особистих планів, нервовому напруженні, погіршенні стану здоров'я, та майнову шкоду в сумі 6510,00 грн. в розмірі оплаченого ним комплексу туристичних послуг.

З наведених підстав позивач просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач-1 Адміністрація Державної прикордонної служби України адміністративний позов не визнав та подав письмове заперечення (а.с.63-68). Представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснив, що питання постановки та зняття з контролю рішень судів щодо тимчасового обмеження в праві виїзду з України не належить до сфери безпосередньої компетенції Адміністрації Держприкордонслужби. Вирішення цих питань належить до компетенції Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України як самостійного органу Державної прикордонної служби України. Службові особи Адміністрації Держприкордонслужби не мали компетенції та повноважень розглядати документи (ухвали суду), які слугували правовою підставою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України громадянину ОСОБА_1 та скасування такого обмеження. З огляду на наведене, вважає, що Адміністрація Державної прикордонної служби України не є суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, а тому є неналежним відповідачем в даній справі. Також вказує, що оскільки в ухвалі Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 була відсутня відмітка про дату набрання законної сили, відтак обумовлене судове рішення не відповідало вимогам Закону України "Про виконавче провадження" до виконавчого документа. Вважає, що Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України виконує ухвали судів про встановлення, зняття тимчасових обмежень з осіб на підставі частини третьої статті 210 Цивільного процесуального кодексу України, а тому під час виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 дії відповідача-2 були направлені на забезпечення законності, недопущення порушень прав та законних інтересів кредитора (фінансової установи). Також вважає, що оскільки Адміністрація Держприкордонслужби, її посадові особи не вчиняли жодних дій по відношенню до позивача, відтак відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями Адміністрації Держприкордонслужби та завданою позивачу шкодою. З наведених підстав представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Відповідач-2 Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України адміністративний позов не визнав, подав письмове заперечення (а.с.30-34). Представник відповідача-2 в судовому засіданні пояснив, що на виконання ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13.09.2011 в цивільній справі № 2-1152/2011 інформацію про позивача було уведено до бази даних Державної прикордонної служби України "Відомості про осіб, яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України". За результатом розгляду надісланої від Рівненського міського суду Рівненської області з супровідним листом від 28.02.2013 № 2-6811/11 ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 в цивільній справі № 2-6811/11 про скасування ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області віл 13.09.2011, вона не була прийнята до виконання, оскільки під час постановлення зазначеної ухвали суд керувався статтею 154 ЦПК України, визначив строки і порядок її оскарження та не зазначив дати набрання нею законної (юридичної) сили. Тому Головним центром, в межах наданих повноважень, було надіслано на адресу Рівненського міського суду Рівненської області заяву від 26.04.2013 №0.254-3872/0/18-13 про вжиття заходів для забезпечення виконання цієї ухвали з клопотанням надіслати належним чином оформлену та засвідчену відповідно до пункту 23.7 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 № 68, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.2006 за № 860/12734, копію ухвали суду із зазначенням дати набрання нею законної (юридичної) сили. При цьому відповідач-2 керувався п.10 ст.153 ЦПК України, ч.1 ст.14 ЦПК України, ч.3 ст.210 ЦПК України, п.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження". Представник відповідача-2 зауважує, що оскільки зазначення дати набрання законної (юридичної) сили ухвали, яка має силу виконавчого документа, прямо передбачено Законом України "Про виконавче провадження", тому зазначене у п.23.7 Інструкції з діловодства "У разі якщо судове рішення не набрало законної сили, про це зазначається на копії, що видається" не було враховано, так як дана Інструкція з діловодства має силу підзаконного нормативно-правового документу. Після отримання з Рівненського міського суду Рівненської області з супровідним листом від 17.06.2013 № 2-6811/11 належним чином оформленої та засвідченої копії ухвали від 19.02.2013 в цивільній справі № 2-6811/11, що містила дату набрання законної сили, Головним центром було вилучено інформацію про позивача з бази даних Державної прикордонної служби України. Тому дії щодо невиконання Головним центром надісланої разом із супровідним листом Рівненського міського суду Рівненської області від 28.02.2013 № 2-6811/11 ухвали цього суду від 19.02.2013 в цивільній справі № 2-6811/11, що не містила дати набрання законної сили, відповідач-2 вважає правомірними. В частині позовної вимоги щодо стягнення заподіяної шкоди представник відповідача-2 пояснив, що позивач втратив кошти, витрачені на оплату туристичних послуг, виключно з власної вини, оскільки позивач знав, що на виконання ухвали Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13.09.2011 в цивільній справі № 2-1152/2011 інформація про нього уведена до вищезгаданої бази даних, а тому він не зможе виїхати з України; позивач не використав своє право на отримання інформації щодо стану виконання надісланої разом із супровідним листом Рівненського міського суду Рівненської області від 28.02.2013 № 2-6811/11 ухвали цього суду від 19.02.2013 за цивільною справою № 2-6811/11, що не містила дати набрання законної сили, шляхом оформлення звернення відповідно до Закону України "Про звернення громадян" чи запиту відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Зазначеним правом позивач скористався вже після спроби перетнути державний кордон України 11.05.2013. З урахуванням наведеного, не вилучення Головним центром інформації про позивача на підставі надісланої разом із супровідним листом від 28.02.2013 ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013, що не містила дати набрання законної сили, представник відповідача-2 вважає законним та обгрунтованим та просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 13.09.2011 в справі № 2-1152 - 2011р. за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до ст.ст.151, 152, 153 ЦПК України, п.8 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" в порядку забезпечення позову суд ухвалив обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань, зокрема Адміністрації Державної прикордонної служби України вжити заходів щодо тимчасового затримання та вилучення наявного у зазначеної особи паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Копію ухвали направлено для виконання Адміністрації Державної прикордонної служби України (а.с.43,44).

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 в справі № 2-6811/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі ст.ст. 154, 293, 294 ЦПК України ухвалу судді Дубенського міськрайоного суду Рівненської області від 13.09.2011 про забезпечення позову по справі за позовною заявою ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом, зокрема, обмеження його у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань - скасовано (а.с.41).

Вищевказане судове рішення було направлене Рівненським міським судом Рівненської області 28.02.2013 для виконання та відома Адміністрації Державної прикордонної служби України та отримано адресатом 04.04.2013 (а.с.41, зворот).

Судом встановлено і відповідачами визнається, що при надходженні 04.04.2013 до Адміністрації Державної прикордонної служби України ухвала Рівненського міського суду Рівненської області в справі № 2-6811/11 від 19.02.2013 не була прийнята до виконання. Натомість 26.04.2013 листом № 0.254-3872/0/18-13 Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з заявою, в якій зазначено, що ухвала від 19.02.2013 не може бути прийнята до виконання, оскільки в ній відсутня дата набрання законної (юридичної) сили. З покликанням на ч.1 ст.14, ч.3 ст.210 ЦПК України, п.2 ч.2 ст.17, п.5 ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" заявник звернувся до суду з клопотанням про направлення на адресу Адміністрації Держприкордонслужби копії належним чином оформленої та засвідченої ухвали суду із зазначенням дати набрання нею законної (юридичної) сили (а.с.36).

Відправником до Державної Фельдєгерської служби зазначене поштове відправлення було подано 30.04.2013 та вручено адресату 07.05.2013 (а.с.111,112).

07.05.2013 між Туристичною компанією - ПП "Жайвір" та громадянином ОСОБА_1 було укладено договір-доручення № ДТ-1 на бронювання туристичних послуг за маршрутом: Київ (аеропорт "Жуляни") - Тіват (Чорногорія) на час відправлення 06:00 11.05.2013. Зазначені обставини підтверджуються договором від 07.05.2013, роздруківкою авіаційного квитка, листом ПП "Жайвір" від 29.10.2013 (а.с.14-15,107,108).

11.05.2013 на підставі ч.1 ст.14 Закону України "Про прикордонний контроль" уповноваженою особою відділу прикордонної служби "Жуляни" окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 у зв'язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області тимчасово обмежено у праві виїзду з України (а.с.9) та складено протокол вилучення (затримання) паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого на ім'я ОСОБА_1, відносно якого відбулося спрацювання індексу "НВ" БД "Гарт-1/П" (а.с.10).

Окрім цього, судом встановлено, що 17.06.2013 Рівненським міським судом на адресу Адміністрації Державної прикордонної служби України повторно для відома та виконання направлено ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 в справі №2-6811/11 з відміткою про те, що станом на 26.02.2013 судове рішення набрало законної сили. Зазначене поштове відправлення отримано адресатом 19.06.2013. Інформацію про позивача вилучено з бази даних Державної прикордонної служби України "Відомості про осіб, яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України " 20.06.2013 (а.с.38,39).

Вирішуючи даний адміністративний спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до Конституції України правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальна структура, чисельність, функції та повноваження визначені Законом України "Про Державну прикордонну службу України" № 661-IV від 03.04.2003, зі змінами та доповненнями (далі Закон № 661-IV).

Статтею 1 Закону № 661-IV на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до статті 2 Закону № 661-IV основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема,:

охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Відповідно до статті 6 Закону № 661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;

органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини;

розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Загальна чисельність Державної прикордонної служби України становить 50000 осіб, у тому числі 42000 військовослужбовців.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, органи охорони державного кордону та інші органи, зазначені у частині першій цієї статті, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі в іноземній валюті.

У системі Державної прикордонної служби України є також навчальні заклади, науково-дослідні установи, підрозділи спеціального призначення та органи забезпечення.

Статтею 19 Закону N 661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються обов'язки, зокрема:

8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів; розшук у пунктах пропуску через державний кордон осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних органів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого Указом Президента України N 399/2011 від 06.04.2011 (далі Положення), Адміністрація Державної прикордонної служби України (Адміністрація Держприкордонслужби України) є центральним органом виконавчої влади, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Пунктом 3 Положення визначено, що основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби України є:

забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту державного кордону, внесення пропозицій щодо її формування, здійснення управління у сфері охорони державного кордону;

участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

здійснення управління територіальними органами, Морською охороною, органами охорони державного кордону, розвідувальним органом, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (далі - органи Держприкордонслужби України).

За змістом пункту 4 Положення Адміністрація Держприкордонслужби України відповідно до покладених на неї завдань:

4) організовує охорону державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, забезпечує дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

5) організовує здійснення в установленому законодавством порядку прикордонного контролю та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів;

6) організовує контроль за додержанням режиму в пунктах пропуску через державний кордон;

9) координує діяльність військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язану із захистом державного кордону України, а також діяльність державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон;

11) здійснює управління органами Держприкордонслужби України, забезпечує їх бойову та мобілізаційну готовність;

29) утворює, ліквідує, реорганізовує органи Держприкордонслужби України, підприємства та установи, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, формує кадровий резерв на ці посади;

Підпунктом 1 пункту 5 Положення визначено, що Адміністрація Держприкордонслужби України з метою організації своєї діяльності контролює діяльність органів Держприкордонслужби України, підприємств, установ, що належать до сфери її управління.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Адміністрація Держприкордонслужби України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи - регіональні управління Держприкордонслужби України (далі - регіональні управління), які утворюються нею.

Відповідно до пункту 10 Положення Адміністрацію Держприкордонслужби України очолює Голова Держприкордонслужби України, який призначається на посаду за поданням Прем'єр-міністра України і звільняється з посади Президентом України. Голова Держприкордонслужби України має першого заступника та заступника Голови, які призначаються на посади за поданням Голови Держприкордонслужби України і звільняються з посади Президентом України.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 754 від 30.09.2011 відповідно до пункту 11 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України затверджено Положення про Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (далі Положення про Головний центр), відповідно до пункту 1 якого Головний центр є органом забезпечення Державної прикордонної служби України, який підпорядковується Голові Державної прикордонної служби України, першому заступнику Голови Державної прикордонної служби України - директору Департаменту охорони державного кордону та начальнику управління зв'язку та інформатизації - начальнику зв'язку Державної прикордонної служби України.

Пунктом 2 Положення про Головний центр визначено, що Головний центр призначений для обробки з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем (підсистем) та баз (банків) Державної прикордонної служби інформації, зокрема, про осіб, яким за мотивованим письмовим рішенням суду, постанови прокурора та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено прав виїзду з України. Пунктом 11 цього Положення до основних завдань Головного центру віднесено, зокрема, обробку інформації з використанням системи "Гарт-1" щодо запобігання та недопущення перетинання державного кордону особами, яким згідно з законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає суду підстави для висновку, що обов'язок запобігання та недопущення в'їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, покладається законом на Державну прикордонну службу України. Організація здійснення в установленому законодавством порядку прикордонного контролю та пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів і вантажів, організація контролю за додержанням режиму в пунктах пропуску через державний кордон; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон, - віднесені законом до повноважень Адміністрації Державної прикордонної служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, та його територіальних органів.

При цьому Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України не є територіальним органом Адміністрації Державної прикордонної служби України, не має делегованих повноважень на виконання функцій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, а є органом забезпечення Державної прикордонної служби, який, відповідно до покладених завдань, здійснює, зокрема, обробку відповідної інформації.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що Адміністрація Державної прикордонної служби України в спірних правовідносинах здійснює владні управлінські функції на основі законодавства та є належним відповідачем в даній адміністративній справі.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

Як зазначено Верховним Судом України в Узагальненні судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013, пунктом 4 ч. 1 ст. 20 Закону № 661-IV органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам ДПС, які відповідно до їх службових обов'язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності для виконання покладених на ДПС завдань, надається право не пропускати через державний кордон України осіб, яким за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Якщо є рішення суду щодо громадянина України, іноземця чи особи без громадянства про обмеження у виїзді у зв'язку з ухиленням від виконання зобов'язань за рішенням суду чи іншого органу, то органи ДПС зобов'язанні тимчасово обмежити виїзд за межі України.

Адміністрація ДПС лише здійснює постановку на контроль осіб (боржників), яких згідно із судовими рішеннями тимчасово обмежено у праві виїзду з України, тому в резолютивній частині ухвали повинно бути зазначено (як приклад): тимчасово обмежити особу (громадянство, прізвище, ім'я, по батькові відповідними літерами, залежно від громадянства, дата народження - день, місяць, рік) у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язання.

У разі виконання боржником відповідних зобов'язань, а також у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі ч. 1 п. 8 ст. 49 (повна сплата боргу за виконавчим документом) Закону № 606-XIV державний виконавець виносить відповідну постанову, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації ДПС для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

З огляду на наведене, правовій оцінці при вирішенні даного адміністративного спору підлягала своєчасність дій Адміністрації Державної прикордонної служби щодо зняття позивача з контролю, а також підставність неприйняття відповідачем до виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області про скасування заходів забезпечення позову від 19.02.2013 після отримання такого судового рішення 04.04.2013.

Відповідно до ч.1 ст.14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.208 ЦПК України судові рішення викладаються у таких формах:

1) ухвали;

2) рішення;

3) постанови.

Частиною 1 статті 210 ЦПК України визначено, що хвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з:

1) вступної частини із зазначенням:

часу і місця її постановлення;

прізвища та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді);

прізвища та ініціалів секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

предмета позовних вимог;

2) описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Частиною 3 статті 210 ЦПК України встановлено, якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".

Доводи відповідачів про те, що ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 має силу виконавчого документа та підлягала оформленню відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", суд вважає хибними з урахуванням такого.

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, зі змінами та доповненнями (далі Закон № 606-XIV) встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (частина 1). Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (частина 2).

Таким чином, відповідно до зазначеної правової норми, ухвали судів, зокрема, у цивільних справах, підлягають виконанню як виконавчі документи у випадках, передбачених законом.

Як свідчать обставини справи, ухвала Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 11.09.2011 постановлена відповідно до ст.153 ЦПК України, тобто тимчасове обмеження позивача в праві виїзду за межі України було застосоване судом в порядку забезпечення позову.

Відповідно до ч.9 ст.153 ЦПК України ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

В даному випадку законом визначено, що обумовлена ухвала виконується в порядку, встановленому для виконання судових рішень, відтак відповідно до ч.3 ст.210 ЦПК України така ухвала має силу виконавчого документа, підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, та оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 постановлена на підставі ст.154 ЦПК України, тобто позивач поновлений в праві виїзду за межі України шляхом скасування судом заходів забезпечення позову. При цьому стаття 154 ЦПК України, яка регламентує заміну виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову, не містить припису про те, що ухвала про скасування заходів забезпечення позову підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень.

В Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" N 5-рп/2013 від 26.06.2013, зазначено (п.п. 2.1, 2.2, 3 мотивувальної частини), що відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів; ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом; інші документи, визначені у частині другій статті 17 Закону.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Конституційний Суд України виходить з того, що до ухвал, визначених у пункті 2 частини другої статті 17 Закону, належать, зокрема, ухвали про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову у господарських справах (статті 43-6, 67 Кодексу), які виконуються органами державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень згідно з вимогами статей 2, 3, 5, 17 Закону без видачі наказу суду, оскільки мають самостійний процесуальний характер і не є актами вирішення спору по суті.

Такі ухвали приймаються судом у зв'язку з необхідністю забезпечення розгляду судових справ та виконання рішення суду в майбутньому. Оскарження ухвал про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову не зупиняє їх виконання.

З урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні N5-рп/2013 від 26.06.2013, суд вважає, що ухвала суду в цивільній справі про скасування судом заходів забезпечення позову має похідний характер від рішення суду про застосування таких заходів, не є підставою для відкриття виконавчого провадження, а підлягає виконанню як процесуальний акт (документ), яким скасовуються вжиті судом обмеження.

З огляду на наведене, суд вважає, що ухвала суду в цивільній справі про скасування заходів забезпечення позову не підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, а відтак відсутні підстави для оформлення такої ухвали відповідно до приписів статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", якою встановлені вимоги до виконавчого документа, зокрема в частині обов'язкового зазначення дати набрання рішенням законної (юридичної) сили.

Відповідно до п.23.7 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 68 від 27.06.2006 зі змінами та доповненнями, зареєстровано Міністерством юстиції України 24.07.2006 за №860/12734, копії вироків, рішень, ухвал, постанов у справах повинні бути підписані та скріплені гербовою печаткою. У разі, якщо судове рішення не набрало законної сили, про це зазначається на копії, що видається.

Судом встановлено, що ухвала Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 відповідає вимогам частини 1 статті 210 ЦПК України, а копія такої ухвали, надіслана Рівненським міським судом Рівненської області 28.02.2013 для виконання та відома до Адміністрації Державної прикордонної служби України, підписана суддею та скріплена гербовою печаткою. Застереження про те, що судове рішення не набрало законної сили, на обумовленій ухвалі суду відсутнє.

За встановлених обставин суд вважає, що в Адміністрації Державної прикордонної служби України при одержанні 04.04.2013 ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2013 були відсутніми законні підстави, які б перешкоджали прийняттю судового рішення до виконання, а звернення відповідача 26.04.2013 до суду з клопотанням про направлення копії судового рішення з відміткою про дату набрання ним законної сили не може бути визнано обгрунтованим.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому розумний строк - найкоротший строк, впродовж якого повинне бути прийняте рішення (вчинена дія), без невиправданих зволікань.

Аналіз встановлених судом обставин справи свідчить про те, що поведінка органу публічної влади у спірних правовідносинах не відповідає вищевказаному критерію правомірності, позаяк фактично з 04.04.2013 до відома відповідача судом в передбачений законом спосіб було доведено відомості про скасування тимчасового обмеження позивача в праві виїзду за межі України, однак відповідну інформацію було вилучено з бази даних Державної прикордонної служби України лише 20.06.2013, після порушення конституційного права позивача на свободу пересування та права вільно залишати територію України, при цьому встановлені законом обмеження таких прав станом на час прийняття 11.05.2013 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України щодо позивача були відсутніми.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За встановлених обставин за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що несвоєчасне зняття з обліку ОСОБА_1 як особи, яку тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України, є протиправною бездіяльністю, допущеною Адміністрацією Державної прикордонної служби України, внаслідок чого порушено конституційні права та законні інтереси позивача.

Вирішуючи адміністративний спір в частині позовної вимоги про стягнення шкоди, суд враховує, що приватна (туристична) поїздка ОСОБА_1 11.05.2013 за маршрутом Київ-Тіват (Чорногорія) не відбулася внаслідок несвоєчасного зняття з контролю позивача Адміністрацією Державної прикордонної служби України та винесення рішення про відмову в перетинанні державного кордону України. При цьому, дослідженими судом доказами, а саме, а саме: договором-дорученням № ДТ-1 від 07.05.2013, квитанцією до прибуткового касового ордеру № 74 від 07.05.2013, листом ПП "Жайвір" від 29.10.2013 стверджується сплата ОСОБА_1 Приватному підприємству "Жайвір" (туристичній фірмі) коштів в сумі 6510,00 грн. за бронювання комплексу туристичних послуг для поїздки за маршрутом Київ-Тіват (Чорногорія) та неповернення таких коштів позивачу туристичною фірмою (а.с.14-15,16,108).

З огляду на фактичні обставини справи, суд вважає, що вищевказана втрата майнового характеру в розмірі 6510,00 грн. є наслідком неправомірної поведінки суб'єкта владних повноважень та порушення ним особистих прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, майнова шкода в розмірі 6510,00 грн. підлягає відшкодуванню Адміністрацією державної прикордонної служби України на користь позивача.

Відповідно до стаття 276 Цивільного кодексу України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., оскільки надані медичні документи не свідчать про погіршення стану здоров'я позивача внаслідок протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень. Враховуючи, що у зв'язку з необгрунтованою відмовою в перетинанні державного кордону України позивач зазнав душевних страждань, нервового напруження, суд вважає, що завдана моральна шкода підлягає відшкодуванню позивачу в сумі 1 тис. грн.

Судові витрати відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України суд присуджує на користь позивача відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо несвоєчасного зняття з обліку ОСОБА_1 як особи, яку тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України.

Стягнути з Адміністрації Державної прикордонної служби України (ЄДРПОУ 00034039) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) шкоду, заподіяну протиправною бездіяльністю, на загальну суму 7510,00 грн., а саме в розмірі 6510,00 грн. майнової шкоди, в розмірі 1000,00 грн. моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,41 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Дорошенко Н.О.

Судді Махаринець Д. Є.

Гломб Ю.О.