Ухвала суду № 35173500, 05.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2924/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Борисенко Є.С.,

представника відповідача - Літвінова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профайн Україна» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Профайн Україна» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Профайн Україна» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013 року №0001242201, №0001252201, №0001262201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що документально зафіксовані взаємовідносини позивача з ТОВ «Шоковіта» не підтверджуються з урахуванням об'єктивної неможливості надання цим контрагентом обумовлених договором транспортно-експедиційних послуг, а тому складені первинні документи та виписані позивачу податкові накладні не утворюють достатніх підстав для віднесення понесених останнім витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Шоковіта» за період з 01.09.2012 року по 31.10.2012 року, за підсумками якої складено акт від 12.04.2013 року №337/22-01/30770195 та виявлено порушення вимог п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, ст. 200, п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 175233,33 грн. в тому числі за вересень 2012 року - на 81283,33 грн., за жовтень 2012 року - на 93950 грн.; п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 вказаного Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати у розмірі 183995 грн. за 2012 рік.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013 року №0001242201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача на 93950 грн., №0001252201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 101604 грн., з них 81283 грн. - за основним платежем, 20321 грн. - за штрафними санкціями, №0001262201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток в загальному розмірі на 229994 грн., з них 183995 грн. - за основним платежем, 45999 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями стало виявлення контролюючим органом під час перевірки позивача отримання останнім послуг від ТОВ «Шоковіта» за договором №4 від 01.09.2012 року, що укладений без мети настання реальних юридичних наслідків, а з метою отримання податкової вигоди.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах податкової перевірки вказаного контрагента, результати якої зафіксовані в акті від 21.12.2012 року №7206/229/33421689, в ході якої працівниками ДПІ встановлена відсутність за юридичною адресою ТОВ «Шоковіта» первинних та бухгалтерських документів, не підтверджено наявність у товариства транспорту та основних засобів для ведення господарської діяльності. У зв'язку із чим, на думку посадових осіб податкового органу, транспортно-експедиційні послуги вказаним контрагентом в дійсності не надавались, адже він не має для цього адміністративно-господарських можливостей. Окрім того, до податкової перевірки позивач не надав податковому органу документи, що підтверджують транспортування товару ні на письмову вимогу, ні під час перевірки, ні разом із запереченнями на акт перевірки. Тому на думку суб'єкта владних повноважень, договір про транспортно-експедиційні послуги укладено сторонами з метою мінімізації податкових зобов'язань, а формування валових витрат та податкового кредиту здійснено позивачем незаконно.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів враховує наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 цього Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, у серпні 2012 року між позивачем, як замовником, і ТОВ «Шоковіта», як виконавцем, укладено договір від 01.09.2012 року № 4, згідно з яким виконавець зобов'язувався надати транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу позивача автомобільним транспортом, а саме: організувати перевезення вантажу; консультувати замовника при складанні транспортної схеми перевезення, оформлення документів, необхідних для перевезення та супроводження вантажу; передати замовнику документи, підписані одержувачем товару в місці розвантаження для звіту перед податковими органами (товарно-транспортні накладні з печаткою виконавця та одержувача товару); прийняти вантаж від відправника, здійснити кріплення та укриття вантажу; здавання вантажу у пункті призначення одержувачу тощо.

Вартість послуг визначалась у кожному випадку окремо за домовленістю сторін і фіксувалась у рахунку-фактурі.

Згідно з умовами договору організація перевезення вантажу здійснювалась виконавцем на підставі замовлень позивача. Так, впродовж вересня - жовтня 2012 року позивачем складено замовлення на перевезення вантажу за маршрутами від міста Запоріжжя до різних міст на території України (Київ, Житомир, Кіровоград, Луцьк, Львів, Одеса, Херсон, Черкаси тощо). Усі замовлення містять відомості про маршрут транспортування, марку автомобіля, його номерний знак, номерний знак причепу.

На підтвердження факту отримання транспортно-експедиційних послуг від ТОВ «Шоковіта» позивач надав суду копії товарно-транспортних накладних та актів приймання-передачі наданих послуг. Судом встановлено, що зазначені товарно-транспортні накладні містять відомості про транспортний засіб (державний номер), вантаж та його вартість, пункт розвантаження - відповідний населений пункт на території України.

У той же час, зі змісту товарно-транспортних накладних випливає, що в жодному випадку вантажно-розвантажувальні операції не здійснювались, оскільки відповідні графи в товарно-транспортних накладних не заповнені. При цьому, у деяких відсутні відомості про одержання товару.

Крім того, на підтвердження факту отримання транспортно-експедиційних послуг позивач надав суду копії видаткових накладних на товар, який перевозився ТОВ «Шоковіта», та деякі з довіреностей одержувачів вантажу на одержання товарно-матеріальних цінностей. Однак, як було з'ясовано судом, в усіх довіреностях містяться відомості про товар, який не відповідає товару, що передавався згідно з видатковими накладними ні за найменуванням, ні за ціною, ні за обсягом.

На підтвердження розрахунків за вищевказаним договором позивачем надано банківські виписки.

Окрім того, за наслідками проведених господарських операцій позивач отримав від ТОВ «Шоковіта» податкові накладні. Суми податку на додану вартість на підставі вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту за вересень 2012 року та жовтень 2012 року, відобразив у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за відповідні податкові звітні періоди, а вартість послуг без ПДВ включив до складу валових витрат і врахував при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 9 місяців 2012 року.

Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реального здійснення обумовлених договором транспортно-експедиційних послуг №4 від 01.09.2012 року, колегія суддів зважає на те, що із заявок на перевезення, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, видаткових накладних та податкових накладних убачається, що для кожного перевезення усі пов'язані з ним документи складались в один день - день перевезення.

Надаючи оцінку правомірності формування віднесення сплачених позивачем коштів за дослідженими господарськими операціями на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та до складу податкового кредиту за рахунок сплаченого ПДВ, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

У відповідності до пп. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи приведені норми податкового законодавства, слідує, що формування податкового кредиту та віднесення витрат на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток здійснюється на підставі первинних фінансово-господарських документів за умови фактичного здійснення господарських операцій.

У контексті наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що зважаючи на маршрути перевезення з точки зору часу, відстані між пунктами завантаження та розвантаження товару, часу, необхідного вантажному автомобілю для подолання такої відстані, виконання вантажно-розвантажувальних операцій та відпочинку водія, робочого часу підприємств, виконати ці операції з оформленням документів в один день за об'єктивних обставин неможливо всупереч стверджуваному в наданих позивачем первинних документах.

Місцевим судом обґрунтовано зауважено, що для здійснення перевезення автомобільним транспортом за маршрутом «Запоріжжя - Іллінці - Львів - Луцьк», не враховуючи часу на виконання вантажно-розвантажувальних операцій та відпочинку водія, необхідно витратити 21 год. 51 хв., що підтверджується даними інформаційної системи «АвтоТрансИнфо» www.ATI.su», а за маршрутом «Запоріжжя - Житомир» - 11 год. 52 хв.; за маршрутом «Запоріжжя - Київ» - 10 год. 06 хв.

З урахуванням наведеного, реальне надання транспортно-експедиційних послуг за вказаними маршрутами в один день піддається обґрунтованим сумнівам, зокрема, враховуючи Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 року за № 811/18106, яким передбачено, що змінний період керування водія, включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 9 годин, а для водіїв транспортних засобів, що здійснюють перевезення великовагових, та (або) великогабаритних, та (або) небезпечних вантажів, змінний період керування, включаючи надурочні роботи, не повинен перевищувати 8 годин. Після керування протягом чотирьох годин водій повинен зробити перерву для відпочинку та харчування тривалістю не менше 45 хвилин, якщо не настає період щоденного (міжзмінного) відпочинку, при цьому, перерва для відпочинку та харчування не включається в робочий час водія. Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку водія протягом будь-якого двадцятичотиригодинного періоду, рахуючи від початку робочого дня (зміни), має бути не менше 10 послідовних годин.

При цьому, колегія суддів зауважує, що листом від 02.04.2013 року № 481/9/22-01/518 Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області звернулась до органів ДАІ з приводу надання інформації про те, чи належать транспортні засоби, на яких здійснювалось перевезення вантажу, ТОВ «Шоковіта». З листа від 08.05.2013 року № 287 Вишгородського відділення РЕР ДАІ при УДАІ ГУМВС України у Київській області убачається, що за ТОВ «Шоковіта» перелічені у запиті транспортні засоби не зареєстровані.

Викладені обставини свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій, щодо яких складено первинні документи позивачем та ТОВ «Шоковіта», позаяк судом встановлено неможливість їх здійснення платником податку з урахуванням часу, необхідного для забезпечення виконання транспортно-експедиційних послуг контрагентом позивача, а також з урахуванням відсутності у останнього необхідних умов для досягнення зазначених у таких документах результатів.

Таким чином, судом установлено, що фактично транспортно-експедиційні послуги Товариством з обмеженою відповідальністю «Шоковіта» позивачу не надавались. Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, відображені в акті від 12.04.2013 року №337/22-01/30770195, є правильними, а оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення - правомірними.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні, а тому оскаржуване судове рішення постановлене з дотриманням норм матеріального права та підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профайн Україна» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 08 листопада 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М