Рішення № 35168840, 06.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.11.2013 Справа № 905/6723/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: Прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради, м. Маріуполь

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь

про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та передати його за актом приймання-передачі

Представники сторін:

Прокурор: Блащик Г.Є.

Від позивача: Катан І.М.

Від відповідача: не з'явився

Прокурор Орджонікідзевського району м. Маріуполя звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та передати його за актом приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на невиконання відповідачем зобов'язання за договором на довгострокову оренду нежитлового приміщення №1927-О від 30.01.2008р. щодо звільнення приміщення у зв'язку із спливом строку його дії, внаслідок чого виникли підстави для примусового звільнення приміщення та зобов'язання передати його за актом приймання-передачі.

В своїх письмових поясненнях позивач підтримав позовні вимоги прокурора та додатково зазначив, що орендні правовідносини з приводу оренди розглядуваного нежитлового приміщення тривають з 2002 року на підставі укладеного сторонами договору оренди №1072-О від 17.01.2002р. Сторонами саме у межах зазначеного договору було складено акт приймання-передачі майна та оскільки орендоване приміщення відповідачем після спливу зазначеного договору не звільнялося та позивачу не поверталося, тобто продовжувало перебувати у володіння відповідача, уклавши новий договір оренди від 30.01.2008р. сторонами новий акт приймання-передачі нежитлового приміщення не складався. Також наполягав на тому, що договір №1072-О від 17.01.2002р. припинив свою дію у зв'язку з укладанням договору №1927-О від 30.01.2008р., який має відмінності від попереднього договору в частині строку його дії та розміру орендної плати.

Відповідачем були надані заперечення, в яких він проти задоволення позову заперечував та наголошував на тому, що договір №1072-О від 17.01.2002р. є дійсним на теперішній час, оскільки жодна зі сторін протягом місця з моменту спливу строку його дії не заявила про його розірвання або зміну умов, а, отже, з огляду на те, що майно за попереднім договором позивачу не поверталося, а згідно договору №1927-О від 30.01.2008р. за актом у володіння відповідача не передавалося, зазначений договір є таким, що сторонами фактично не вчинений, а отже не створює юридичних наслідків, обумовлених його змістом.

Також відповідачем було заявлене клопотання про припинення провадження у справі на підставі ч.2 ст. 80 ГПК України, оскільки позивач є органом територіальної громади, а не органом державної влади, в той час як у позові прокурором зазначено, що він діє від імені держави. Зазначене клопотання судом було розглянуто та відхилено як безпідставне.

В судове засідання 06.11.2013 року відповідач не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, та з огляду на відсутність перешкод у вирішенні справи за наявними у ній матеріалами, його неявка в судове засідання не була прийнята судом як підстава для відкладення розгляду справи.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті прокурор, представник позивача та відповідач були ознайомлені з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши прокурора, представника позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ

17.01.2002р. позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення №1072-О, за умовами п. 1.1 якого на підставі патенту №225 від 21.02.1997р. та перереєстрації на №877 від 17.01.2002р. орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 52,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, для використання під аптеку.

Вступ орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає на підставі договору та з моменту підписання акту приймання-передачі вказаного нежитлового приміщення (п.2.1 договору).

Факт передачі майна в оренду підтверджується актом прийому-передачі №2605 від 17.01.2002р (а.с. 57).

Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту фактичного звільнення орендарем приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.3 договору).

Договір діє з 17.01.2002р. по 14.02.2007р. (п. 7.1 договору).

Заявою за вхідним номером №251-01 від 06.02.2007р., тобто до спливу строку дії зазначеного договору, відповідач звернувся до позивача, у якій просив розглянути питання про передачу у довгострокову оренду (строком на 5 років) нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 52,6 кв.м. для використання під аптечний пункт.

30.01.2008р. позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) укладено договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення №1927-О, за умовами п. 1 якого на підставі заяви орендаря від 18.12.2007р. орендодавець передає, а орендар приймає у платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 52,6 кв.м., що дорівнює 1/1 частки, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, на земельній ділянці, яка знаходиться у розпорядження міської ради, а саме: будівлі з Літ. А-5, вбудоване нежитлове приміщення №2 (кімн. №7, 8, 35, 36), перший поверх, для використання приміщення під аптечний пункт.

Вступ орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає на підставі договору на довгострокову оренду нежитлового приміщення міської комунальної власності з моменту підписання акту приймання-передачі вказаного нежитлового приміщення (п.2.1 договору).

Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту фактичного звільнення орендарем приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі (п. 2.3 договору).

Розділом 3 договору передбачені обов'язки сторін.

Орендар зобов'язаний, зокрема, у випадку припинення дії цього договору негайно повернути об'єкт оренди орендодавцю згідно акту прийому-передачі (п.п. «и» п. 3.1 договору).

Договір набирає сили з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації і діє до 30.01.2013р. (п. 7.1 договору).

Договір підписаний обома сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №652.

Листами №05-4/4789 від 24.12.2012р., №05-4/0374 від 29.01.2013р., позивач повідомляв відповідача про те, що договір оренди №1927-О від 30.01.2008р. на новий строк укладатися не буде, та просив повернути нежитлове приміщення після спливу строку дії договору.

Відповідно до наказу начальника Управління міського майна Маріупольської міської ради №35 від 31.01.2013р. у зв'язку із припиненням дії договору після закінчення терміну оренди, на який він був укладений, з 31.01.2013р. припинено нарахування відповідачу орендної плати за договором №1927-О від 30.01.2008р.

Листом №05-4/0520 від 07.02.2013р. позивач втретє повідомив відповідача про необхідність звільнення орендованого приміщення.

Факт отримання цих листів підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями повідомлень про вручення поштового відправлення.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором на довгострокову оренду нежитлового приміщення №1927-О від 30.01.2008р. щодо звільнення приміщення у зв'язку із спливом строку його дії, прокурор звернувся з розглядуваним позовом та просить зобов'язати відповідача звільнити орендоване приміщення та передати його за актом приймання-передачі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання зобов'язань за договором оренди щодо звільнення орендованого приміщення та повернення майна.

Враховуючи статус об'єкту оренди, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами укладених між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача про припинення договору оренди від 30.01.2008р., суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Строк дії договору від 30.01.2008 року встановлений до 30.01.2013 року.

Приписами ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 764 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Листи позивача №05-4/4789 від 24.12.2012р., №05-4/0374 від 29.01.2013р., у яких зазначається про небажання продовжувати строк дії договору від 30.01.2008р., розцінюються судом як належні та допустимі докази того, що позивач, як орендодавець за договором, заперечує проти продовження договору від 30.01.2008р. При цьому відповідачем в перебігу розгляду справи заперечень з приводу отримання зазначених листів не висувалося.

Наведене зумовлює висновки суду про те, що з 31.01.2013 року відбулося припинення договору оренди від 30.01.2008р. у зв'язку з закінченням строку, на який він укладався.

Згідно ч.1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом п. 3.1 договору оренди від 30.01.2008р. орендар зобов'язаний, зокрема, у випадку припинення дії цього договору негайно повернути об'єкт оренди орендодавцю згідно акту прийому-передачі.

З огляду на наведені положення, та попередні висновки суду про припинення договору оренди від 30.01.2008р., у відповідача виник обов'язок повернути позивачу орендоване майно.

Як вже зазначалось, позивач неодноразово повідомляв відповідача про необхідність звільнення орендованого приміщення, водночас відповідач обов'язку, визначеного умовами договору та закону, станом на час прийняття рішення не виконав, з огляду на що суд приходить до висновку про підставне звернення прокурора із розглядуваним позовом до суду з метою спонукання відповідача до звільнення приміщення, внаслідок втрати відповідачем правових підстав користування ним, та з огляду на встановлені обставини справи суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на чинність договору від 17.01.2002р. на теперішній час з огляду на той факт, що за умовами цього договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору він вважається продовженим на той же строк і на тих же самих умовах (п. 7.5 договору від 17.01.2002р.). На користь цієї позиції, на думку відповідача, свідчить той факт, що безпосередньо за договором оренди від 30.01.2008 року акт приймання-передачі майна в оренду не складався, а, отже зазначений договір фактично сторонами вчинено не було.

Перевіряючи наведені доводи відповідача наявними у справі доказами суд прийшов до висновку про хибність цих доводів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ч.2 ст. 17 цього ж Закону у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, головною передумовою продовження строку дії договору оренди може бути фактичне продовження користування орендарем орендованим майном за умови відсутності проти цього заперечень наймодавця чи заяв від будь-якої сторони про зміну або припинення договору.

Саме відсутністю з боку позивача заперечень проти продовження користування відповідачем орендованим майном, останній обґрунтовує факт продовження строку дії договору від 17.01.2002 року на той же строк та на тих же умовах.

Проте, в матеріалах справи наявна заява відповідача №251-01 від 06.02.2007р., в якій він просив позивача розглянути питання про передачу у довгострокову оренду (строком на 5 років) майна, що було предметом договору оренди від 17.01.2002р.

Отже, заява відповідача від 06.02.2007р. сприймається судом у якості належного та допустимого доказу того, що відповідач, як орендар за договором, заперечує проти продовження дії договору оренди від 17.01.2002р. на тих самих умовах, та пропонує укласти договір на новий строк, що, з огляду на зміст ст. 284 Господарського кодексу України, яка не конкретизує заперечення якого змісту впливають на оцінку розглядуваних правовідносин, як такі, що продовжені, оцінюється судом саме як заява про зміну умов договору.

Наведене зумовлює висновки суду про те, що з огляду на вчинені відповідачем дії та недосягнення домовленості щодо продовження строку дії договору, відбулося припинення договору оренди від 17.01.2002р. у зв'язку з закінченням строку на який він укладався, тобто з 15.02.2007р.

При цьому подальше фактичне перебування орендованого майна у володінні відповідача не може мати своїми наслідками висновки про продовження строку дії договору від 17.01.2002 року на той же строк на тих же умовах, оскільки подання відповідачем заяви від 06.02.2007 року про укладання нового договору стало підставою для початку процедури укладення такого договору, яка завершилася укладанням договору №1927-О від 30.01.2008р., що за строком дії та розміром орендної плати відрізняється від попереднього.

При цьому нескладання сторонами акту приймання-передачі про повернення майна позивачу після спливу строку дії договору від 17.01.2002 року не може прийматися у якості доказу продовження строку дії цього договору на новий строк, оскільки повернення майна у зв'язку з припиненням строку його дії є обов'язком орендаря, та невисування позивачем вимог про повернення майна та складання щодо цього акту приймання-передачі, як вбачається з матеріалів справи, було обумовлено початком процедури укладення між цими ж сторонами нового договору оренди.

З огляду на наведені обставини суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача звільнити приміщення, що було предметом договору оренди від 30.01.2008 року.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов'язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку -повернути об'єкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії. Враховуючи, що договір не визначає строку такого повернення, суд, беручи до уваги тривалість неповернення майна після припинення орендних правовідносин та необхідність надання відповідачеві часу для звільнення приміщень від власних речей і приведення об'єкту оренди в належний стан, керуючись принципом розумності, встановленим ст. 3 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність встановлення 20-денного строку з моменту набрання рішенням законної сили для повернення відповідачем об'єкту оренди.

Відхиляючи клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що провадження у справі підлягає припиненню, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, суд враховував наступне.

На підтвердження цих доводів відповідач надав рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2013р. по справі №905/3266/13 за позовом прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя в інтересах територіальної громади в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення, яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.07.2013р. скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду.

В силу приписів ст. 81 Господарського процесуального кодексу України залишення позову без розгляду не позбавляє позивача після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, звернутися до суду з цим позовом до господарського суду в загальному порядку.

Отже, судом не вбачалось підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

Щодо посилань відповідача в клопотанні про припинення провадження у справі на те, що позивач є органом територіальної громади, а не органом державної влади, в той час як у позові прокурором зазначено, що він діє від імені держави, що не відповідає дійсності, суд приходить до висновку, що вони не можуть бути прийняті до уваги оскільки особливості участі прокурора у господарському процесі передбачені, зокрема, Конституцією України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок господарського суду порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

При цьому ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує прокурора самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує провадження за позовом прокурора, поданим в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача.

У рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-1/99 від 08.04.1999р. зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних відносинах.

З позовної заяви прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя, за якою порушено провадження по цій справі, вбачається, що позов подано в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради м. Маріуполь, що свідчить про додержання прокурором вимог законодавства щодо підставності звернення до суду.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Прокурора Орджонікідзевського району м. Маріуполя в інтересах держави в особі Управління міського майна Маріупольської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Зобов'язати фізичну особи-підприємця ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) в 20-денний строк з дня набрання рішенням чинності звільнити та передати приміщення за актом приймання-передачі Управлінню міського майна Маріупольської міської ради (87500, м. Маріуполь, пр. Металургів, 25, код 23599040) нежитлове приміщення, загальною площею 52,6 кв.м., що дорівнює 1/1 частки, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87500, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 1147,00 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 06.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 08.11.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник