Постанова № 35166484, 04.11.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/4878/13-a

категорія 8.2.1

04 листопада 2013 р. м. Житомир

час прийняття: 16 год. 05 хв.

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.,

за участі секретаря Коваля О.В.,

за участі представника позивача Пашинського Ю.А.,

за участі представника відповідача Самохвала А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод теплотехнічного обладнання" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2013 №№ 0000742200, 0000752200, від 17.06.2013 №0000702200,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод теплотехнічного обладнання" (далі - ТОВ "Коростенський завод теплотехнічного обладнання") звернулося до суду з позовом до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Коростенська ОДПІ), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення:

- № 000742200 від 18 червня 2013 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 122307,00 грн та фінансові санкції у сумі 4744,00 грн;

- № 0000752200 від 18 червня 2013 року, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 208, 00 грн;

- № 0000702200 від 17 червня 2013 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 128873,00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31826,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що підставою для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій стали висновки відповідача про безпідставне проведення по бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій позивача з контрагентами: ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП ТК "Сіт", ТОВ "Асторія Груп", в зв'язку із тим, що вказані правочини містять ознаки нікчемних і первинні бухгалтерські документи по таким правочинам є "юридично дефектними".

Зазначив, що всі операції, здійснені з наведеними контрагентами, підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП ТК "Сіт", ТОВ "Асторія Груп" в установленому законом порядку не визначена. Вказав, що чинний Податковий кодекс України не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Тому, висновки контролюючого органу зроблені при проведенні перевірки позивача щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України є неправомірними та такими, що не відповідають обставинам справи, а отже й спірні податкові повідомлення - рішення винесені на їх підставі є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що проведеною контролюючим органом в період з 13 травня 2013 року по 30 травня 2013 року перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 5 березня 2010 року по 31 грудня 2012 року виявлено порушення останнім вимог п. 44.1., ст.44, п. 138.2., п. 138.10. ст. 138, п.п.139.1.9, п.139.1, ст.139 розділу III Податкового кодексу України в результаті чого товариством було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2012 рік на суму 208 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 122307 грн; та вимог п. 198.1., п. 198.2., 198.3., ст. 198. п.201.1. ст.201 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 128873,00 грн. Вказав, що в ході проведення перевірки досліджувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а саме з: ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП "Сіт", ТОВ "Асторія груп". Перевіркою встановлено непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами і, крім цього, контролюючим органом встановлено завищення витрат по проводках при визначенні інших витрат на суму 376284 грн. Враховуючи наведене, представник відповідача вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення є правомірними.

Вислухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 13 травня 2013 року по 30 травня 2013 року працівниками Коростенської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 5 березня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки працівниками контролюючого органу складено акт перевірки від 5 червня 2013 року № 597/22-01/36863777 (а.с. 12-52) в якому зроблено наступні висновки про порушення ТОВ "Коростенський завод теплотехнічного обладнання":

- вимог п. 44.1. ст.44, п. 138.2., п. 138.10. ст.138, п.п.139.1.9., п.139.1, ст.139 розділу III Податкового кодексу України (далі - ПК) в результаті чого товариством було завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 2012 рік на суму 208 грн та занижено податок на прибуток на загальну суму 122307 грн;

- вимог п. 198.1. п. 198.2. 198.3., ст. 198. п.201.1. ст.201 ПК в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 128873,00 грн.

У вказаному акті зазначені висновки відповідача про безпідставне проведення по бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій позивача з: ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП "Сіт", ТОВ "Асторія груп" у зв'язку із тим, що правочини містять ознаки нікчемності, а первинні документи по таким правочинам є "юридично дефектними".

Також у даному акті вказано, що на порушення п. 138.1, п. 138.2, 138.10 ст. 138 ПК позивачем невірно визначено інші витрати. У рядку 06.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за другий - четвертий квартали 2011 року задекларовано загальновиробничі втрати на суму 727982 грн, а згідно головних книг, даних регістрів бухгалтерського обліку по рах. 13,20,68,91, первинних та банківських документів сума становить 351157,00 грн, в результаті чого платником завищено витрати на загальну суму 376284,00 грн.

На підставі наведеного акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові - повідомлення рішення:

- № 000742200 від 18 червня 2013 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 122307,00 грн та фінансові санкції у сумі 4744,00 грн (а.с. 75);

- №0000752200 від 18 червня 2013 року, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 208, 00 грн (а.с. 77);

- №0000702200 від 17 червня 2013 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 128873,00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31826,00 грн (а.с. 76).

Суд не погоджується з винесенням вказаних податкових повідомлень-рішень з огляду на таке.

Судом встановлено, що 1 лютого 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Белгрінвест" (постачальник) укладено договір поставки №1, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю промислове обладнання, трубопровідну арматуру та інше згідно заявок покупця, а покупець прийняти і оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору (а.с.78).

8 лютого 2012 року між вказаними товариствами укладено договір поставки № 1, яким передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю промислове обладнання, трубопровідну арматуру та інше згідно заявок покупця, а покупець прийняти і оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору (а.с. 79-81)

Фактичне виконання зазначених договорів з даним контрагентом підтверджують наступні документи:

- податкові накладні: № 14 від 19 липня 2011 року, № 17 від 3 серпня 2011 року, №30 від 28 вересня 2011 року, № 6 від 27 січня 2012 року, № 5 від 26 січня 2012 року, № 3 від 7 лютого 2012 року (а.с. 90-95);

- видаткові накладні: № 1-00000008 від 26 липня 2011 року, № 1-00000011 від 22 серпня 2011 року, № 00020 від 3 жовтня 2011 року, № 1-00000004 від 3 лютого 2012 року, №1-00000006 від 7 лютого 2012 року (а.с. 99 -103);

- виписки з рахунків у банках (а.с. 112, 115 - 117, 122);

- платіжні доручення: № 166 від 28 вересня 2011 року, № 340 від 26 січня 2012 року, № 370 від 27 січня 2012 року, № 369 від 27 січня 2012 року, № 378 від 22 лютого 2012 року (а.с. 118-127, 123).

15 вересня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг" (постачальник) укладено договір поставки № 150911. За цим договором постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умова, визначених цим договором, поставка товару здійснюється партіями, кількість, номенклатура та ціна товару в партії визначаються виходячи з замовлення покупця і вказуються у рахунку та накладній, які є невід'ємною частиною договору, які надає постачальник на кожну партію товару (а.с. 82-83).

Фактичне виконання даного договору підтверджується податковою накладною № 140 від 19 вересня 2011 року на пиломатеріали (а.с. 89), видаткова накладна № 14011 від 19 вересня 2011 року (а.с. 98) та випискою з рахунків у банку (а.с. 114).

1 січня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "СІТ" (постачальник) укладено договір поставки № 4960, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність у встановлений даним договором строк у власність покупцю товарно - матеріальні цінності партіями відповідно до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за товар на умовах даного договору (а.с. 84).

Виконання даного договору підтверджується наступними документами в матеріалах справи: податковою накладною № 422 від 17 серпня 2011 року на підшипники, видатковою накладною № КК0004960 від 17 серпня 2011 року (а.с.88, 96).

10 серпня 2011 року між ТОВ "Коростенський завод теплотехнічного обладнання" (замовник) та ТОВ "Асторія груп" (постачальник) укладено договір поставки № 1008, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у встановлений даним договором термін у власність замовника товар (трубний пучок - УТГ-76 в кількості 28 штук), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору (а.с. 85-86).

Виконання договору підтверджується податковою накладною № 81005 від 10 серпня 2011 року (а.с. 87), видатковою накладною № РН-81101 від 11 серпня 2011 року (а.с.97) та випискою з рахунків у банку (а.с. 113).

Подальше використання товару, придбаного у зазначених юридичних осіб, підтверджується актами списання та таблицями ручних операцій (а.с. 125-185).

Підпунктом 14.1.27. ст.14 ПК визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1. ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.8.5. п. 138.8 ст 138 ПК, визначено, що до складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; внески на соціальні заходи; витрати на охорону праці, техніку безпеки, понесені відповідно до законодавства;) суми витрат, пов'язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону України "Про підтвердження відповідності"; суми витрат, пов'язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ; інші загальновиробничі витрати.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 139.1.9. п. 139.1 с. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-XIV (далі - Закон N 996-XІV) визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України Закон N 996-XІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону N 996-XIV підприємству дозволено самостійно встановити і форму бухгалтерського обліку, і правила документообігу, при цьому вимога є лише щоб всі операції відображалися в обліку на підставі первинних документів. Сама ж форма первинних документів може розроблятися підприємством самостійно з дотриманням наявності обов'язкових реквізитів відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи первинні документи в силу Закону N 996-XІV, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Отже, суд робить висновок, що твердження податкового органу про заниження суми податку на прибуток на суму 122307 та завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток за 2012 рік у сумі 208 грн є безпідставними. А стосовно твердження контролюючого органу, що позивачем невірно визначено інші витрати - у рядку 06.1 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за третій четвертий квартали 2011 року задекларовано загальновиробничі втрати на суму 727982 грн, а згідно головних книг, даних регістрів бухгалтерського обліку по рах. 13,20,68,91, первинних та банківських документів сума становить 351157,00 грн, в результаті чого платником завищено витрати на загальну суму 376284,00 грн суд вважає його необгрунтованим, оскільки працівниками контролюючого органу в акті перевірки нічим не обґрунтоване дане порушення та не доведене воно представником відповідача в судовому засіданні.

Щодо нарахування у спірному податковому повідомленні - рішенні № 000742200 фінансових санкцій у сумі 4744,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 123.1 ПК у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки, в судовому засіданні з'ясовано, що грошові зобов'язання з податку на прибуток позивачу винесені неправомірно, відповідно контролюючим органом було неправомірно застосовано також й вказані штрафні (фінансові) санкції.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення № 000742200, згідно якого товариству визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 122307,00 грн, фінансові санкції у сумі 4744,00 грн та №0000752200, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 208,00 грн є такими, що підлягають скасуванню.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг…

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку; сплаченого нарахованого у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначено в окремих рядках: .. .е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг...

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ПК).

Згідно з п.201.7 ст.201 ПК податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Судом встановлено, що позивач на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів визначив суму податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП ТК "Сіт", ТОВ "Асторія Груп". В акті перевірки не зазначено, що податкові накладні оформлені всупереч вимогам, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства.

Щодо твердження відповідача, що в порушення п. 20.1 ст. 200 ПК позивачем включено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку по податковим накладним, заповненим з порушенням встановленого порядку та відсутністю обов'язкових реквізитів суд зазначає, що вони є хибними, оскільки при дослідженні згаданих накладних судом встановлено, що вони складені відповідно до вимог ПК та Закону N 996-XІV.

Щодо висновку контролюючого органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем та його контрагентами суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Однією з ознак, яка згідно з ЦК впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Крім того, згідно ст.228 ЦК правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, що б підтверджував нікчемність згаданих договорів.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Крім того суд зазначає, що неможливість перевірити постачальників безпосередніх продавців товару позивачеві чи несплата ПДВ постачальниками у ланцюгу поставок сама по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцям. Факт порушення контрагентами-постачальниками у ланцюгу поставок своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які будуть допущені постачальниками по всьому ланцюгу поставок.

Крім того, суд зазначає, що згідно із статтею 61 Конституції України відповідальність осіб має індивідуальний характер, при цьому будь-які протиправні дії одних платників податків не можуть покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Особа не може нести відповідальності за неправомірні дії інших осіб (за умови необізнаності щодо їх протиправної поведінки). Відповідачем не встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

У рішенні ж Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Узагальнюючи наведене, суд вважає, що неправомірність нарахування суми податку на додану вартість по операціям з ТОВ "Белгріінвест", ТОВ "Еколайф Універсал Трейдінг", ПП ТК "Сіт", ТОВ "Асторія Груп" не підтверджується матеріалами справи. Позивач правомірно сформував суму податкового кредиту на підставі первинних документів.

Щодо нарахувань у спірному податковому повідомленні - рішенні фінансових санкцій суд зазначає, що відповідно до ч. 123.1 ПК у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки, в судовому засіданні з'ясовано, що грошове зобов'язання з вказаного податку позивачу винесене неправомірно, відповідно контролюючим органом було неправомірно застосовано також й штрафні (фінансові) санкції.

Узагальнюючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення від 17 червня 2013 року № 0000702200, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 128873,00 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31826,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Слід також зазначити, що згідно з п.п. 1, 9 ч. 3 статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання нечинними та скасування спірних податкових повідомлень - рішень підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 23, 94, 162, 163 КАС, суд, -

постановив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.06.2013 №№ 0000742200, 0000752200, від 17.06.2013 №0000702200, винесені Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростенський завод теплотехнічного обладнання" судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Повний текст постанови виготовлено 11 листопада 2013 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Єфіменко О.В.