Постанова № 35165343, 06.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року 810/5200/13-а

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26,

час прийняття постанови : 15 год. 20 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лиска І.Г.

при секретарі - Васковець М.С.

за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранесвіт" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «Гранесвіт» з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001812300, №000182230 від 17 травня 2013 року.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» було отримано Акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 23.04.2013 № 260/22- 01/31862098 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» (код ЄДРГІОУ 31862098) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені фінансово-господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2010 по 28.12.2012 року (далі - Акт перевірки).

Перевіркою ТОВ «Гранесвіт» (код ЄДРПОУ 31862098) встановлено порушення дотримання вимог чинного податкового законодавства при проведені фінансово - господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_2, а саме: п. 1.32 ст.1, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства» із змінами та доповненнями, пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на прибуток на загальну суму 28 104,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, п.п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на додану вартість на суму 24 038,00 грн.

Не погоджуючись з Актом № 260/22-01/31862098 від 23.04.2013 року та його висновками, позивачем було подано заперечення № 29/04-01 від 29 квітня 2013 року до органу державної податкової служби, в якому позивачем були викладені та обґрунтовані доводи стосовно ситуації, яка склалася.

14 травня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС склало відповідь на заперечення у листі № 3146/10/22-121 Про розгляд заперечення до акту, в якому зазначила, що аргументи викладені в заперечені позивачем не спростовують висновки акта про результати документальної позапланової виїзної перевірки, а також, що відсутні підстави для врахування викладених позивачем зауважень при винесені податкових повідомлень-рішень.

17 травня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС були винесені: податкове повідомлення-рішення № 0001812300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: податок на додану вартість, сума грошового зобов'язання 27 830 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 24 038 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 3 792 грн. 00 коп.; податкове повідомлення-рішення № 0001822300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: податок на прибуток, сума грошового зобов'язання 29 542 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 28 104 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 1 438 грн. 00 коп..

Не погоджуючись з винесеним ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС податковими повідомленнями-рішеннями № 0001812300 та № 0001822300 від 17 травня 2013 року позивач подав скаргу № 29/05-01 від 29 травня 2013 року на податкові повідомлення-рішення № 0001812300 та № 0001822300 від 17 травня 2013 року до контролюючого органу вищого рівня, а саме ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби. Проте, ГУ Міндоходів у Київській області у відповіді на скаргу, в рішенні про результати розгляду скарги № 440/10/10-36-10-01-206/439 від 26.07.2013 року, залишила поза увагою докази та факти, які були викладені у скарзі, щодо неправомірності прийнятих висновків в Акті перевірки, на основі якого були винесені противоправні податкові повідомлення-рішення, та повідомило Позивача про те, що залишає без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 17.05.2013року № 0001812300, № 0001822300, а скарги платника - без задоволення.

З приводу цього, позивач звернувся до вищого податкового органу, але Міністерство доходів і зборів України залишило без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво- Святошинському районі від 17.05.13 № 0001812300, № 0001822300, а скаргу платника - без задоволення.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0001812300 від 17 травин 2013року та податкове повідомлення-рішення № 0001822300 від 17 травня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, винесені на підставі висновків, які не відповідають дійсним обставинам, вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими, помилковими та безпідставними, порушують права та інтереси підприємства, тому звернувся з даним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача Пілягін О.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, підтвердив обставини, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях.

У судовому засіданні представник відповідача Кабанов В.І. позов не визнав, заперечував проти позовних вимог, з підстав зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову, зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, а дії податкового органу є такими, що вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши сторони, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» зареєстровано як юридичну особу 08.08.2002 року Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією.

Як свідчать матеріали справи ДПІ у Києво-Святошинському районі ДПС, згідно із пп.78.1.1 1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. та на виконання Постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Київській області капітана податкової міліції Середи В.В. від 22 січня 2013 року «Про призначення документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Гранесвіт» по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2» проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» (код ЄДРПОУ 31862098) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 (1ПН НОМЕР_3) за період з 01.0Г2010 року по 28.12.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 23.04.2013 № 260/22-01/31862098 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранесвіт» (код ЄДРПОУ 31862098) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені фінансово-господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_2 за період з 01.01.2010 по 28.12.2012 року .

Перевіркою ТОВ «Гранесвіт» (код ЄДРПОУ 31862098) встановлено порушення дотримання вимог чинного податкового законодавства при проведені фінансово - господарських взаємовідносин із ФОП ОСОБА_2, а саме: п.1.32 ст.1, п. 5.1 ст. 5, п.п. 11.2.1 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства» із змінами та доповненнями, пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на прибуток на загальну суму 28104,00 грн.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7, Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, п. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті занижено податок на додану вартість на суму 24 038,00 грн.

Не погоджуючись з Актом перевірки № 260/22-01/31862098 від 23.04.2013 року та його висновками, позивачем було подано заперечення № 29/04-01 від 29 квітня 2013 року до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС.

14 травня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС надало позивачу відповідь на заперечення у листі №3146/10/22-121 «Про розгляд заперечення до акту», в якому зазначено, що аргументи викладені в заперечені позивачем не спростовують висновки акта про результати документальної позапланової виїзної перевірки, а також, що відсутні підстави для врахування викладених позивачем зауважень при винесені податкових повідомлень-рішень.

17 травня 2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС були винесені: податкове повідомлення-рішення № 0001812300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: "податок на додану вартість", сума грошового зобов'язання 27830 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 24038 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 3792 грн. 00 коп.; податкове повідомлення-рішення № 0001822300 від 17 травня 2013 року форма «Р», за платежем: "податок на прибуток", сума грошового зобов'язання 29542 грн. 00 коп. у т. ч. за основним платежем 28104 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями 1 438 грн. 00 коп..

Не погоджуючись з винесеним ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС податковими повідомленням-рішенням № 0001812300 та № 0001822300 від 17 травня 2013 року позивач подав до ГУ Міндоходів у Київській області скаргу № 29/05-01 від 29 травня 2013 року. ГУ Міндоходів у Київській області у відповіді на скаргу, в рішенні про результати розгляду скарги № 440/10/10-36-10-01-206/439 від 26.07.2013року, залишає без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 17.05.2013р. № 0001812300, № 0001822300, а скарги платника - без задоволення.

Позивач звернувся з повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України, але Міністерство доходів і зборів України залишило без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі від 17.05.2013року № 0001812300, № 0001822300, а скаргу платника - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями від 17.05.2013року №0001812300, № 0001822300 позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судом встановлено, що в період, який перевірявся, позивач мав фінансово-господарські відносини з постачальником Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2

Під час вказаних господарських відносин сторонами оформлено рахунки-фактури: №1207 від 07.12.2010 року, №СФ-002301 від 23.05.2011року, №СФ-1708 від 17.08.2011 року. №СФ-310803 від 31.08.2011 року, №СФ-090901 від 09.09.2011 року, видаткові накладні №РН-071201 від 07.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., в тому числі ПДВ 4599, 75 грн., №2305 від 23.05.2011 року на суму 53248, 62 грн., в тому числі ПДВ 8874, 77 грн., РН-170801 від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн., в тому числі ПДВ03624, 82 грн., №310803 від 31.08.2011 року на суму 16608, 84 грн., в тому числі ПДВ 2768, 14 грн., №РН-090901 від 09.09.2011 року на суму 25021, 94 грн., в тому числі ПДВ - 4170 грн. 32 коп. ; податкові накладні: №071201 від 07.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., в тому числі ПДВ 4599, 75 грн., №5 від 23.05.2011 року на суму 53248, 62 грн., в тому числі ПДВ 8874, 77 грн., №16 від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн. в тому числі ПДВ- 3624, 82 грн., №31 від 31.08.2011 року на суму 16608, 84 грн., в тому числі ПДВ 2768, 14 грн., №9 від 09.09.2011 року на суму 25021, 94 грн., в тому числі ПДВ - 4170 грн. 32 коп.

Договори між ТОВ "Гранесвіт" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у письмовій формі не укладались, між сторонами існувала усна домовленість.

Розрахунки позивача з замовниками проводились у безготівковій формі, згідно наступних платіжних доручень від 27.12.2010 року на суму 27598, 51 грн., від 23.05.2011року на суму 53248, 62 грн., від 17.08.2011 року на суму 21748, 92 грн., від 09.09.2011 року на суму 16608, 84 грн., від 13.09.2011 року на суму 25021, 94 грн.

Суми податку на додану вартість по зазначеним вище накладним включено до податкового кредиту у грудні 2010 року - 4600 грн., травні 2011 року - 8875 грн., серпні 2011 року - 6393 грн., вересні 2011 року - 4170 грн. та до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток в 4 кварталі 2010 року на сум 22999 грн., 2 квартал 2011 року - 44374грн, 3 квартал 2011 року - 52816 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим Кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» від 28.12.1994 №334/94-ВР та Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР.

Пунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи."

Так, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з вимогами п. 5.1. ст.5. вказаного закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,) здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців», передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь- яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців» визначено що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто отримання і реалізація товарів, робіт, послуг повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо. Відсутність зазначених документів свідчить про те, що вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат.

Зазначені документи, як то товарно-транспортні накладні, накладні на видачу матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару позивач суду не надав, пояснюючи це тим, що останні сторонами не складались та не вимагались.

Крім того, судом встановлено, що підписи на видаткових накладних не скріплені печатками отримувача ТОВ "Гранесвіт", надано суду копія податкової накладної 071201 від 07.12.2010 року є примірником, який повинен знаходиться у продавця, а не у позивача. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп.7.2.3 а.7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку: придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.7.4.5. ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд ураховує, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Аналогічну правову позицію наведено в листах Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 742/11/13-11 та від 01.11.11 №1936/11/13-11.

Як встановлено судом, факт передачі товару від контрагента позивача - ФОП ОСОБА_2 до позивача дійсно належним чином не підтверджується документально.

Крім того, судом встановлено, що СУ ДПС у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32012100000000001 від 21 листопада 2012 року щодо фізичної особи підприємця ОСОБА_3, який за попередньою змовою з ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_7 та невстановленими слідством особами документально оформив видимість операцій з купілі-продажу товарів, надання послуг, виконання робіт в період 2010-2012 років, які фактично не виконувалися, з підприємствами вигодонабувачами.

На підставі вищенаведеного встановлено, що ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_3) мав взаємовідносини ТОВ «Гранесвіт» (код 31862098) та формував безпідставний податковий кредит даному контрагенту.

Таким чином, у результаті встановлених в ході перевірки фактів фіктивності ФОП ОСОБА_2 (ПІН НОМЕР_3). приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), взаємовідносини з ТОВ «Гранесвіт» (код ЄДРПОУ 31862098), мають протиправний характер.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранесвіт" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 08 листопада 2013 р.