Рішення № 35164509, 23.07.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

Справа № 185/6075/13-ц

23 липня 2013 рокум. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бабій С. О.

при секретарі судового засідання Сліпченко С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

06.06.2013 р. позивач звернувся до суду із даним позовом до відповідачів, в якому просив суд стягнути з ПрАТ «НФСК «Добробут» на користь позивача 2 258, 04 гривень страхове відшкодування; стягнути з ОСОБА_2 2000,00 гривень моральна шкода, стягнути з ОСОБА_3 франшизу 1 000, 00 гривень, а також солідарно з усіх відповідачів судовий збір у розмірі 229,40 гривень та 350, 00 гривень витрат на проведення автотоварознавчого дослідження.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 24 січня 2013 року о 18 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ГАЗ-31105», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, на перехресті вул. ОСОБА_4 та вул. Інтернаціональна в м.Павлограді, допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_2, належним позивачу на праві власності та під керуванням останнього. При цьому було пошкоджено транспортний засіб, який належить позивачу. Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.02.2013 року по адміністративній справи № 185/951/13-п ОСОБА_2 був визнаний винним у дорожньо-транспортній пригоді та притягнутий до адміністративної відповідальності на підставі ст.124 КпАП України. Внаслідок зіткнення автомобілю «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_2, завдано шкоду, що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження № 016/13 від 28.01.2013 року, згідно якого розмір матеріального збитку складає 3258,04 гривень. Обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_5, як власника наземного транспортного засобу, перед третіми особами здійснено Приватним акціонерним товариством «НФСК «Добробут» що підтверджується страховим полісом № АВ/9897588, строк дії якого з 29.09.2012 року до 28.09.2013 року, проте останнє не виплатило позивачу страхове відшкодування. Крім матеріальної шкоди позивач зазнав також і моральної шкоди, яку він оцінює у 2000,00 гривень. Моральні страждання позивача полягали у тому, що він зазнав душевних страждань через пошкодження автомобіля, змінив звичайний образ життя. На підставі викладеного, позивач і звернувся до суду з даним позовом про відшкодування завданої йому шкоди.

Позивач у судове засідання не зявився, проте надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідачі у судове засідання не зявилися, про день, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернулися.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 та 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як встановлено в судому засіданні та підтверджено матеріалами справи, 24 січня 2013 року о 18 годині 30 хвилини, ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ГАЗ-31105», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_3, на перехресті вул. ОСОБА_4 та вул.Інтернаціональна в м.Павлограді, здійснюючи поворот ліворуч, не надав перевагу у русі зустрічному автомобілю «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_2, належного позивачу на праві власності та під керуванням останнього, внаслідок чого сталося зіткнення. При цьому було пошкоджено транспортний засіб, який належить позивачу, тобто ОСОБА_2 допустив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

14.02.2013 року постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області по адміністративній справи № 185/951/13-п ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 340,00 гривень (а.с. 24).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, зазначена постанова є підставою звільнення від доказування, оскільки обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 016/13 від 28.01.2013 року, здійсненого експертом авто товарознавцем ОСОБА_6, свідоцтво Міністерства юстиції України № 360 від 16.11.2012 р., вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «ВАЗ-21061», реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок ДТП, становить 3258,04 гривень, виходячи із вартості відновлювального ремонту із врахуванням фізичного зносу (а.с. 18). Вартість проведення даного дослідження складала 350,00 гривень (а.с. 11).

Згідно полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9897588 від 28.09.2012 р. укладеного між Приватним акціонерним товариством «НФСК «Добробут» та ОСОБА_3, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом). Із листа ПрАТ «НФСК «Добробут» від 29.03.2013 р. № 89 випливає, що вказаний відповідач мав розглянути грошові вимоги позивача у строк до 26.05.2013 р. Докази здійснення відповідачем страхового відшкодування у справі відсутні.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування» та Цивільним кодексом України, а також постановою пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є зокрема діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України визначений порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії декількох джерел підвищеної небезпеки, відповідно до якого шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з п. 4 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року зі змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміються юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших (договору оренди, довіреності тощо).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 був власником застрахованого транспортного засобу «ГАЗ-31105», реєстраційний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_2, з вини якого відбулася дорожньо-транспортна пригода, керував вказаним автомобілем.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За ст.978 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно ст. 979 ЦК України, договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Відповідно до ст. 985 ЦК України, страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Нормами ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно із ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобовязаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

За приписами ст. 990 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що вартість матеріального збитку, нанесеного позивачу, як власнику транспортного засобу, пошкодженого в наслідок ДТП, становить 3 258, 04 гривень, а розмір франшизи - 1000,00 гривень, Приватне акціонерне товариство «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», повинне було здійснити страхове відшкодування на користь позивача у сумі 2 258, 04 гривень.

Вирішуючи позовні вимоги, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 1000,00 гривень франшизи, суд приходить до наступного.

Згідно зі п. 37.5 ст. 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

За таких обставин, враховуючи вищезазначену норму законодавства, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1000,00 гривень, в рахунок компенсації франшизи.

Розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 2000,00 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди, що виразилась у переживаннях із приводу пошкодження транспортного засобу та неможливості ним користуватися, що негативно вплинуло на звичайний режим роботи та життя позивача, суд вважає за можливе їх задовольнити частково, при цьому виходить з наступного.

Так, відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав.

Згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Оскільки в судовому засіданні знайшов своє обєктивне підтвердження факт спричинення відповідачем ОСОБА_2 матеріальної шкоди автомобілю позивача, суд приходить до висновку про наявність права позивача на відшкодування йому моральної шкоди. Внаслідок винних дій відповідача було порушено право власності позивача, а саме пошкоджено його автомобіль, він протягом тривалого часу був позбавлений можливості користуватися транспортним засобом, відповідач в добровільному порядку не відшкодовує завдану шкоду, позивач внаслідок дій відповідача був змушений змінювати звичні умови свого життя та побуту, оскільки неможливість користуватися транспортним засобом спричинила позивачу певні незручності для організації життя. Суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з даних підстав підлягають задоволенню частково у сумі 200 гривень, оскільки саме така сума є співмірною завданій шкоді та доведена належними доказами у справі.

У задоволенні вимоги позивача про солідарне стягнення із відповідачів на його користь як судових витрат вартості витрат на залучення спеціаліста для проведення товарознавчого дослідження автомобіля у сумі 350, 00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю із огляду на наступне. Вартість вказаного дослідження згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 9 від 28.01.2013 р. становить 350, 00 грн. (а.с. 11). Провадження у цій справі відкрито ухвалою суду від 27.06.2013 р. (а.с. 39). Згідно ч.ч.1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, при цьому до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз. Диспозиція наведеної процесуальної норми передбачає можливість віднесення витрат сторони до процесуальних витрат за умови наявності двох критеріїв: така витрата має бути процесуальною і повязана із залученням спеціаліста. Тому вартість висновку № 016/13 від 28.01.2013 р. не враховується судом через те, що спеціаліст у даному випадку не є субєктом відшкодування процесуальних витрат, а сам висновок спеціаліста проведений до початку відкриття провадження у справі, а відтак не відноситься до процесуальної витрати.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат та враховуючи результат розгляду справи, у відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, оскільки вказано норма не передбачає стягнення судових витрат у солідарному порядку, як це просить позивач.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 16, 22 - 23, 979, 980, 988 991, 1166 1167, 1187 - 1188 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-8, 10, 11, 26, 30, 57, 60, 61, 88, 110, 209, 212-215, 224-228, 367ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут», ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» на користь ОСОБА_1 2 258, 04 гривень страхового відшкодування;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200,00 гривень відшкодування моральної шкоди

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 франшизу 1 000, 00 гривень,

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Народна фінансово-страхова компанія «Добробут» на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір у розмірі 92,37 гривень (девяносто дві гривні 37 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір у розмірі 8,18 гривень (вісім гривень 18 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесений судовий збір у розмірі 40,91 (сорок гривень 91 копійка).

В іншій частині судові витрати віднести на рахунок позивача.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем у десятиденний строк з моменту отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Позивачем рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяті днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С. О. Бабій