Ухвала суду № 35158034, 08.05.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №0907/2-772/2011

Провадження №22-ц/779/758/2013

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 травня 2013 року м.Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Девляшевського В.А.,

секретаря: Сем'янчук С.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права на частку у спільній сумісній власності на квартиру, гараж та земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2013 року, -

встановила:

В березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ним право на ? частки спільної сумісної власності у нерухомому майні(квартира, гараж та земельна ділянка).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2013 року в задоволенні вказаного позову ОСОБА_2 відмовлено.

На вказане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню з наступних підстав. Помилковим є висновок суду, який полягає в тому, що оскільки на час придбання квартири та гаражу був чинним КпШС України, який визначав, що права та обов'язки подружжя породжує тільки шлюб, укладений і зареєстрований в органах РАЦС, то на майно набуте чоловіком та жінкою під час проживання однією сім'єю до 01.01.2004 року (вступ в дію Сімейного кодексу України) право спільної сумісної власності у фактичного подружжя не виникає, однак суд не врахував, що до таких правовідносин підлягає застосуванню п.1 ст.17 Закону України "Про власність", де зазначено, що майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Також висновок суду про безпідставність позову в частині спору про земельну ділянку в зв'язку з тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку отриманий відповідачкою після розлучення, а тому земельна ділянка не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є помилковим, оскільки рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, яке підставою набуття земельної ділянки було прийнято за час шлюбу - 16.01.2007 року. Посилаючись на наведене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Сторони, що беруть участь у справі, у судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що майно, на яке позивач просив визнати право власності не є спільним сумісним, оскільки квартира та гараж, придбані до 1 січня 2004 року(вступу в дію чинного Сімейного кодексу) не у зареєстрованому шлюбі сторін та позивач не представив доказів того, що він брав участь у придбанні майна, а земельна ділянка, зареєстрована на відповідача після розірвання шлюбу між сторонами, а тому суд відмовив у позові.

Такий висновок суду є обґрунтований, відповідає матеріалам справи та нормам закону з огляду на таке.

Судом встановлено, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року по 26.06.2005 року. 04.03.2000 року взяли церковний шлюб. За час спільного проживання ними була придбана трьохкімнатна квартира, що знаходиться по вул.Витвицього, 30/89 в м.Івано-Франківську згідно договору про дольову участь в будівництві від 15.08.2000 року, укладеного між ВАТ "Будівельно-монтажна фірма "Івано-Франківськбуд" та ОСОБА_3, яка належить відповідачу згідно витягу, виготовленого 09.06.2003 року(а.с.10) та гараж згідно договору про дольову участь у будівництві, укладеному з ОСОБА_3, який згідно акту прийому-передачі гаражу від 25.12.2001 року переданий відповідачу.

Зазначені квартира та гараж були придбані до набрання чинності Сімейним кодексом України ( 01.01.2004 року), тому до правовідносин між сторонами слід застосовувати КпШС України, ч.2 ст.13 якого передбачено, що права та обов'язки подружжя породжує тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Тому зазначене майно не може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо спірне майно було набуте чоловіком чи жінкою під час проживання однією сім'єю до 1 січня 2004 року, то право спільної сумісної власності на це майно згідно зі ст.74 СК України у фактичного подружжя не виникає.

В такому випадку позивачу слід було надати докази про те, що він вклав кошти у придбання майна, однак таких доказів він не представив.

Суд також встановив, що згідно рішення 4 сесії 5 скликання Клузівської сільської ради від 16.01.2007 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,096 га ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку в с.Клузів, урочище "Вільхи" за рахунок земель запасу сільської ради та вирішено передати ОСОБА_3 у приватну власність вказану земельну ділянку. Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту його державної реєстрації. Суд правильно встановив, що отримавши 13.02.2008 року державний акт на право власності на земельну ділянку - після розлучення, у відповідача з цього моменту виникло право власності на неї, а тому зазначена земельна ділянка не являється спільним майном подружжя.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, вони являлися предметом судового розгляду, їм дана належна оцінка.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Судді Г.І.Шалаута

Я.Ю.Ковалюк

В.А.Девляшевський