Рішення № 35151096, 07.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р. Справа № 911/3597/13

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР»до Публічного акціонерного товариства «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА»про стягнення 47 721,10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Садовенко Т.В. (довіреність б/н від 12.09.2013 року);від відповідача:Куприянський Б.О. (довіреність б/н від 13.09.2013 року);

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

16.09.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н та дати (вх. №3510/13) до Публічного акціонерного товариства «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА» (далі - відповідач) про стягнення 47 721,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №692/11 від 07.12.2011 року, а саме, щодо здійснення повної оплати за поставлений товар, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 46 844,50 грн. основного боргу та 876,60 грн. пені, а разом 47 721,10 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.09.2013 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 24.10.2013 року.

21.10.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява вих. №128 від 18.10.2013 року (вх. №22010) про уточнення позовних вимог.

У поданій заяві позивачем здійснено розрахунок пені станом на 18.10.2013 року, у зв'язку з чим розмір пені збільшився та становить 1 477,35 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як роз'яснено у п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Беручи до уваги подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що вона за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Відтак, на розгляд господарського суду передані позовні вимоги остаточно сформовані в заяві вих. №128 від 18.10.2013 року (вх. №22010 від 21.10.2013 року), а саме стягнення з відповідача заборгованості у сумі 48 321,85 грн., з яких 46 844,50 грн. основного боргу та 1 477,35 грн. пені.

24.10.2013 року, до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.10.2013 року (вх. №22245), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованим та незаконними, вважає договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року неукладеним, оскільки він не містить істотної умови про предмет договору, а саме не визначає умов про найменування товару та його кількість, а також зазначає про відсутність обв'язку відповідача щодо оплати товару за видатковими накладними, у зв'язку з відсутністю у них посилання на договір поставки та враховуючи, що позивач не виставляв відповідачу відповідних рахунків-фактур.

У судовому засіданні 24.10.2013 року господарським судом, на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, господарським судом оголошено перерву на 07.11.2013 року.

05.11.2013 року через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення по справі вих. №04/11/1 від 04.11.2013 року (вх. №23087), а також додаткові докази по справі.

У судове засідання 07.11.2013 року представники сторін по справі з'явилися. Представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач у судовому засіданні 07.11.2013 року заперечував проти задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 07.11.2013 року господарським судом Київської області в порядку вимог ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

07.12.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР» (продавець за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА» (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки №692/11 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору предметом постачання є ветеринарні препарати, вакцини, обладнання (далі по тексту - товар) згідно видаткових накладних (передача за якими товару покупцю підтверджується довіреностями від останнього), які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 1.3 договору у видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка товару відбулася в період його дії - до неї застосовуються умови цього договору. При отриманні товару-відповідні видаткові накладні підлягають підписанню представником покупця, печатка не є обов'язковим реквізитом видаткової накладної, а тому може бути відсутня.

Кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну окрему поставку (п. 2.1 договору).

Згідно п. 4.1. договору покупець оплачує поставлений продавцем товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Виставлений продавцем рахунок діє на протязі двох банківських днів, продавець до моменту поставки товару покупцю має право змінити ціни. Якщо покупець прийняв товар (підписав видаткову накладну) - вважається, що ціни на товар, вказані у відповідних рахунку та видатковій накладній, погоджені сторонами.

Відповідно до п.4.3 договору загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. Суму договору складає сума вартості всього товару, що постачається продавцем покупцю на умовах цього договору на протязі терміну його дії. Загальна сума договору не обмежується.

Пунктом 5.1 договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України. Датою платежу вважається дата фактичного надходження коштів за поставку на розрахунковий рахунок продавця, номер якого вказується у відповідному рахунку.

Порядок оплати: 100 % суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін чотирнадцяти календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної (п. 5.2 договору).

V

Грошові кошти, що надходять від покупця як оплата за отриманий по договору товар, зараховується продавцем в рахунок погашення заборгованості покупця послідовно, починаючи з першої за датою видачі неоплаченої видаткової накладної, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Даний договір, згідно п. 6.1, набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до "31" грудня 2012 року. Закінчення строку дії цього договору не тягне за собою припинення зобов'язань по оплаті поставленого товару.

Якщо сторони після спливу терміну дії договору продовжують співпрацювати в сфері, визначеній розділом 1 цього договору, та не заявляють про зміну або припинення умов договору, вважається, що даний договір пролонгується на один рік без укладання окремої письмової угоди про таке (п. 6.2 договору).

Оскільки сторонами не надано суду доказів звернення одна до одної із заявами, передбаченими п. 6.2 договору, а також доказів його розірвання, господарський суд дійшов висновку, що укладений договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року автоматично продовжувався сторонами і є чинним на момент розгляду спору у суді.

Дослідивши умови договору та подані сторонами документи, господарський суд встановив, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Однак, відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР» за період з 31.05.2013 року по 12.07.2013 року поставило Публічному акціонерному товариству «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА» товар на суму 46 934,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача, підписи яких скріплені печатками товариств, а також довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей:

- №3539 від 31.05.2013 року на суму 3 450,00 грн., довіреність на отримання ТМЦ серії 12ААГ №553828 від 29.05.2013 року;

- №4604 від 12.07.2013 року на суму 40 034,50 грн., довіреність на отримання ТМЦ серії ААД №731010 від 12.07.2013 року;

- № 4603 від 12.07.2013 року на суму 3 450,00 грн., довіреність на отримання ТМЦ ААД №731010 від 12.07.2013 року.

Господарським судом встановлено, що вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в ній реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідач у своєму відзиві посилається на відсутність зв'язку між договором та видатковими накладними, оскільки в видаткових накладних відсутнє посилання на договір.

Однак, як вбачається зі ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», посилання на договір в видаткових накладних не є обов'язковим.

Крім того, господарський суд звертає увагу, що в п. 1.3. договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року сторони узгодили, що у видаткових накладних може не зазначатись як підстава відпуску товару даний договір, але якщо поставка відбулась в період його дії до неї застосовуються умови цього Договору.

Також господарський суд бере до уваги подані позивачем податкові накладні на здійснення вищевказаних поставок, а саме:

- №3623 від 31.05.2013 року з відповідної квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних;

- №4681 від 12.07.2013 року з квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних;

- №4682 від 12.07.2013 року з квитанцією про реєстрацію в реєстрі податкових накладних.

Згідно підпункт и) ст.201 Податкового кодексу України в податковій накладній в обов'язковому порядку зазначається вид цивільно-правового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх податкових накладних на вищевказані поставки зазначений договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року.

Однак, зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк та в порядку визначеному законодавством відповідачем не виконано.

При цьому, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, за попередні періоди виникла переплата згідно видаткової накладної №2389 від 23.04.2012 року на суму 8676,50 грн. та відповідних оплат в розмірі 6006,50 грн. від 17.05.2012 року та 2760,00 грн. від 07.06.2012 року (різниця складає 90,00 грн.), що підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, станом час розгляду спору в суді сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 46 844,50 грн. (46 934,50 грн. - 90,00 грн.).

Жодних документів (ні копій платіжних доручень, ні банківських виписок), які б свідчили про здійснення оплати отриманого товару за вищевказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором (п. 5.2 договору) встановлено, що 100 % суми кожної поставки сплачується по факту поставки, в термін чотирнадцяти календарних днів після переходу права власності на товар. Датою переходу права власності на товар вважається дата виписки відповідної видаткової накладної

Таким чином, враховуючи п. 5.2 договору, строк оплати товару за видатковою накладною №3539 від 31.05.2013 року закінчився 14.06.2013 року, за видатковими накладними №4603 та 4604 від 12.07.2013 року - 26.07.2013 року.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання в повному обсязі у встановлений строк. Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Твердження відповідача про необхідність укладення сторонами специфікації до договору, в якій повинні бути зазначені суттєві умови щодо предмету договору, не підтверджуються поданими доказами та спростовуються умовами укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, згідно пункту 2.1. договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року сторонами узгоджено, що кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну окрему поставку. Покупець оплачує поставлений товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Якщо Покупець прийняв товар (підписав видаткову накладну) - вважається, що ціни, вказані у відповідних рахунку та видатковій накладній, погоджені Сторонами (п. 4.1. договору).

З огляду на викладене, у господарського суду відсутні підстави вважати договір поставки №692/11 від 07.12.2011 року неукладеним.

Також, суд звертає увагу, що згідно п.5.2 договору поставки №692/11 від 07.12.2011 року обов'язок оплати товарів настає саме після оформлення видаткових накладних.

Відповідно до п. 9.6 договору рахунки на оплату товару передаються покупцю за допомогою факсимільного зв'язку, оригінал рахунку надається продавцем разом з товаром, що постачається. Якщо покупець прийняв товар (підписав відповідну видаткову накладну) - вважається, що він отримав оригінал рахунку і не може у випадку не оплати товару в строк посилатися на те, що в нього відсутній рахунок на оплату відповідної поставки.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, оригінали рахунків дублювались и пересилались відповідачу разом з позовною заявою. Опис документів та поштовий чек про відправлення, копія повідомлення про вручення документів, а також копії відповідних рахунків на оплату наявні в матеріалах справи.

Таким чином, твердження відповідача, що оскільки ним не отримувались рахунки на оплату, а тому у нього відсутній обов'язок оплачувати поставлений згідно видаткових накладних №3539 від 31.05.2013 року, №4603 та №4604 від 12.07.2013 року товар, є безпідставними та необґрунтованими.

Господарський суд погоджується з твердженням відповідача, що акт звірки не є первинним документом. Однак, позивач крім вказаного акту звірки надав первинні документи, а саме видаткові накладні на поставку товару, податкові накладні, рахунки, довіреності, банківські виписки про здійснення оплат.

Акт звірки, наданий позивачем, підтверджує стан взаєморозрахунків між сторонами. При цьому відповідачем не надано своїх заперечень щодо стану взаєморозрахунків станом на час розгляду спору в суді.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 46 844,50 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем за період з 15.06.2013 року по 18.10.2013 року за видатковою накладною №3539 від 31.05.2013 року та за період з 27.07.2013 року по 18.10.2013 року за видатковими накладними №4603 та №4604 від 12.07.2013 року нараховано відповідачу пеню у сумі 1 477,35 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено п. 7.2. договору, у разі порушення терміну розрахунків покупець за вимогою продавця зобов'язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період такого прострочення, за кожний день затримки від суми заборгованості.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені за вищевказаними видатковими накладними, господарський суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам законодавства та умовам договору, однак є арифметично невірними, і складають 156,22 грн. за видатковою накладною №3539 від 31.05.2013 року та 1 321,21 грн. за видатковими накладними №4603 та №4604 від 12.07.2013 року. Таким чином, загальна сума пені за договором складає 1 477,43 грн.

Проте, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 1 477,35 грн. пені, заяв про збільшення вказаної позовної вимоги позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог (п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявленій до стягнення сумі - 1 477,35 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними позивачем належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем і такими, що підлягають задоволенню повністю, а саме у сумі 48 321,85 грн., з яких 46 844,50 грн. основного боргу та 1 477,35 грн. пені.

Враховуючи викладене, судовий збір відповідно до ст. 44, ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АГРОКОМБІНАТ «КАЛИТА» (07420, Київська обл., Броварський район, смт. Калита, вул. Червоноармійська, будинок 14, код ЄДРПОУ 00857290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТФАКТОР» (03151, м. Київ, вул. Ушинського, будинок 25-А Літера А, код ЄДРПОУ 35251859) 46 844 (сорок шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 50 коп. основного боргу, 1 477 (одну тисячу чотириста сімдесят сім) грн. 35 коп. пені та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя В.М. Антонова

Повне рішення складено 12.11.2013 року