Постанова № 35136636, 06.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 листопада 2013 року 12:51 № 826/12979/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П., Пісоцької О.В., при секретарі Руденко Н.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача-1: Танчик А.Ю. (довіреність від 11.02.2013 р. № 06/2013)

представника відповідача-2: не з'явився

представника відповідача-3: Лябах О.О. (довіреність від 27.02.2013 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1до 1. Міністерства внутрішніх справ України 2. Міністерства надзвичайних ситуацій України 3. Державної служби України з надзвичайних ситуаційпровизнання незаконним наказу,-В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом про скасування наказу Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства надзвичайних ситуацій України від 30.11.2012 р. № 1106/1377 «Про затвердження Порядку спільних дій органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки України та Міністерства надзвичайних ситуацій України під час проведення огляду місця пожежі, виявлення, припинення, попередження та розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами».

Позивач зазначає, що про зазначений наказ дізнався з офіційного видання «Офіційний вісник України» від 08.02.2013 р. № 8.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що зазначений нормативно-правовий акт є незаконним та не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про міліцію», як зазначає позивач, працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом, діє в його межах і підпорядковується своїм безпосередньому та прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених службових осіб, у передбачених законом випадках не вправі втручатися в законну діяльність працівника міліції.

Втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом.

В контексті наведеного позивач зазначає, що Главою 3 розділу 1 Кримінального процесуального кодексу визначено виключний перелік осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

За висновком позивача, участь у кримінальному провадженні інспекторів Держтехнобезпеки та персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту, до яких належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір, Кримінальним процесуальним кодексом не передбачено їх процесуальний статус та повноваження.

Також, як вказує позивач, участь у кримінальному провадженні органів та підрозділів служби цивільного захисту не передбачено Кодексом цивільного захисту України, зокрема відповідно до пункту 4 розділу XII цього кодексу встановлено Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим кодексом: забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Кодексом.

Таким чином, як зазначає позивач, оскаржуваний нормативно-правовий акт може порушити право позивача на швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд кримінального правопорушення, пов'язаних з пожежами.

В контексті наведеного позивач також зазначає, що суб'єктами оскарження можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, при цьому не обов'язково, щоб на момент оскарження щодо них вже було застосовано відповідний нормативно-правовий акт, достатньо, щоб такий акт теоретично міг бути застосований до них, як до суб'єктів відповідних правовідносин.

Виходячи з наведеного позивач просить задовольнити позов.

У письмових поясненнях від 06.11.2013 р. позивач додатково зазначив про невідповідність абз. 3 п. 1.4., п/п. 1.8.1., п/п. 1.10.4., п. 1.12.3., п/п. 2.2.1., п/п. 2.4.1., п/п. 3.4.2., п/п. 3.4.5., п/п. 3.4.6., п/п. 3.7.2., п.4.3., абз. 3 п/п. 5.1.7., п. 5.4.1., п/п. 5.4.8., п. 5.4.8. затвердженого спірним наказом Порядку вимогам КПК. Проте, позовних вимог щодо визнання незаконними зазначених положень позивач не заявляв.

Відповідачі 1 та 3 проти позову заперечили, зазначивши, що спірний акт відповідає вимогам законодавства. Відповідачі зазначають, що акт пройшов правову експертизу Міністерства юстиції України, є зареєстрованим Міністерством юстиції України. Відповідачі також зазначають, що спірний акт встановлює порядок взаємодії органів внутрішніх справ, Держтехногенбезпеки України та МНС України щодо попередження та виявлення кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, а не втручання в діяльність працівників правоохоронних органів.

Відповідачі зазначають, що відповідно до п. 1.4. Порядку передбачено, що для розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, органи внутрішніх справ здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на виявлення та закріплення доказів, установлення причин виникнення пожеж, а також обставин та умов, що призвели до їх виникнення, установлення осіб, причетних до вчинення правопорушень, та їх притягнення до відповідальності згідно з вимогами законодавства, забезпечення відшкодування збитків, завданих потерпілим. Органи Держтехногенбезпеки України здійснюють перевірки, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки, установлюють причини виникнення пожеж, а також обставин та умов, що сприяли їх виникненню.

Пунктом 1.5. Порядку, як зазначають відповідачі, встановлено, що працівники органів внутрішніх справ у межах повноважень при виявленні, попередженні, припиненні та розслідуванні кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, повинні у взаємодії зі спеціалістами інших служб, у залученні яких виникла потреба, уживати заходів щодо встановлення всіх обставин, які мають значення для розслідування таких правопорушень.

Відтак, як вважають відповідачі, Порядок передбачає взаємодію та узгоджену спільну діяльність органів внутрішніх справ та служб під час проведення огляду місця пожежі, з метою виявлення, припинення, попередження та розслідування правопорушень, пов'язаних з пожежами.

Виходячи з наведеного, відповідачі не вбачають підстав для задоволення позову та у задоволенні позову просять відмовити.

Представник Відповідача-2 (Міністерство надзвичайних ситуацій України) у судове засідання не з'явився, у той же час про день, час, місце розгляду справи був повідомлений під час судового засідання 01.10.2013 р. Крім того, відповідач отримав ухвалу суду про призначення справи до судового розгляду 11.10.2013 р., тобто з дотриманням строку, встановленого ч. 3. ст. 35 КАС України. У той же час, Відповідачем-2 не надано доказів поважності причин неприбуття у судове засідання та завчасного повідомлення про наявність поважних причин неприбуття. Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку про неявку представника Відповідача-2 у судове засідання без поважних причин у зв'язку з чим та відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України розгляд справи не відкладався та справу вирішено за відсутності відповідача-2 на підставі наявних матеріалів.

24.09.2013 р. в офіційному виданні «Офіційний вісник України» № 71 опубліковано оголошення про оскарження спірного нормативно-правового акту.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.11.2013 р. року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до спільного наказу Міністерства внутрішніх справи України та Міністерства надзвичайних ситуацій України від 30.11.2012 № 1106/1377 (опублікування - Офіційний вісник України, 2013, № 8 (08.02.2013), ст. 293) (надалі - Наказ) затверджено Порядок спільних дій органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки України та Міністерства надзвичайних ситуацій України під час проведення огляду місця пожежі, виявлення, припинення, попередження та розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами (далі - Порядок).

Наказ зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28.12.2012 р. за № 2220/22532.

До цього проект спільного наказу було погоджено без зауважень Генеральною прокуратурою України (лист від 05.12.2012 р. № 04/1-240вих.-12).

Згідно з висновком в.о. Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 21.12.2012 р. спільний наказ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до Указу Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24 грудня 2012 року № 726/2012 утворено Державну службу України з надзвичайних ситуацій шляхом реорганізації Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України.

Згідно з Указом Президента України «Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій» від 16 січня 2013 року № 20/2013 затверджено Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій. Визначено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій є правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій України та Державної інспекції техногенної безпеки України, що реорганізовуються.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 березня 2013 р. № 176-р «Питання Державної служби з надзвичайних ситуацій», КМ України погодився з пропозицією Міністерства оборони щодо можливості здійснення Державною службою з надзвичайних ситуацій покладених на неї Указом Президента України від 16 січня 2013 р. N 20 "Деякі питання Державної служби України з надзвичайних ситуацій" функцій і повноважень, що припиняються.

Таким чином, Державна служба України з надзвичайних ситуацій є правонаступником Міністерства надзвичайних ситуацій та Державної інспекції техногенної безпеки та здійснює їх функції та повноваження, а отже є належним відповідачем за даним позовом разом із Міністерством надзвичайних ситуацій України, яке прийняло разом з МВС України оскаржуваний наказ та на час розгляду справи не припинено як юридична особа публічного права.

Відносно оскаржуваного Наказу слід зазначити, що з урахуванням п. 8 зазначеного Наказу, останній набрав чинності з дня його офіційного опублікування 08.02.2013 року.

Як зазначено у вступній частині наказу, останній прийнято відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, статей 2, 5, 10 Закону України "Про міліцію", статті 7 Закону України "Про пожежну безпеку", Закону України "Про судову експертизу", з метою організації спільних дій працівників органів внутрішніх справ, осіб начальницького складу Державної інспекції техногенної безпеки України та Міністерства надзвичайних ситуацій України на місці пожежі.

Пунктом 3 Наказу доручено начальникам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті забезпечити належне функціонування профільних лабораторій з проведення пожежно-технічних експертиз, необхідну методичну базу для визначення осередків пожеж та встановлення причин їх виникнення під час проведення оглядів місць подій (пожеж).

Пунктом 4 Наказу доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України спільно з Департаментом матеріального забезпечення МВС України затвердити нові норми належності спеціального автотранспорту, приладів та обладнання для базових профільних лабораторій з проведення пожежно-технічних експертиз. Доручено підготувати та затвердити програму створення матеріальної бази відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства, передбачивши для цього необхідне фінансове забезпечення.

Власне самим Порядком визначено завдання, функції, права та обов'язки підрозділів органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - Держтехногенбезпеки України) та Міністерства надзвичайних ситуацій України (далі - МНС України) під час проведення огляду місця пожежі, виявлення, припинення, попередження та розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами.

Зазначено, що правовою основою спільних дій органів внутрішніх справ, Держтехногенбезпеки України та МНС України на місці пожежі є кримінальне процесуальне законодавство України, Закони України "Про міліцію", "Про пожежну безпеку", "Про судову експертизу" (п. 1.2. Порядку).

Пунктом 1.3. Порядку передбачено, що організація взаємодії щодо виявлення, попередження, припинення та розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, має на меті: захист прав і свобод, життя і здоров'я громадян, суспільства та держави від протиправних посягань; установлення причин виникнення пожеж, винних осіб та притягнення їх до відповідальності; забезпечення охорони соціальних та майнових прав громадян; запобігання новим кримінальним правопорушенням.

Зазначено, що порядок взаємодії органів внутрішніх справ, Держтехногенбезпеки України та МНС України щодо попередження та виявлення кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, регулюється цим порядком.

Згідно з п. 1.4. Порядку, відповідно до вимог законодавства, а також цього Порядку для розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами:

органи внутрішніх справ здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на виявлення і закріплення доказів, установлення причин виникнення пожеж, а також обставин та умов, що призвели до їх виникнення, установлення осіб, причетних до вчинення правопорушень, та їх притягнення до відповідальності згідно з вимогами законодавства, забезпечення відшкодування збитків, завданих потерпілим;

органи Держтехногенбезпеки України здійснюють перевірки, пов'язані з пожежами та порушеннями правил пожежної безпеки, установлюють причини виникнення пожеж, а також обставини та умови, що сприяли їх виникненню.

Пунктом 1.5. Порядку установлено, що працівники органів внутрішніх справ у межах повноважень при виявленні, попередженні, припиненні та розслідуванні кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами, повинні у взаємодії зі спеціалістами інших служб, у залученні яких виникла потреба, уживати заходів щодо встановлення всіх обставин, які мають значення для розслідування таких правопорушень.

Зазначено, що принципами взаємодії є: неухильне дотримання законності в розслідуванні правопорушень про пожежі; застосування працівниками експертно-криміналістичних установ передових засобів і методів виявлення, закріплення і вилучення слідової інформації, своїх спеціальних знань для своєчасного та якісного проведення досліджень, пов'язаних з пожежами; забезпечення охорони правопорядку, прав і свобод громадян, інтересів власників об'єктів та держави; забезпечення органом досудового розслідування швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, самостійність слідчого в процесуальній діяльності; узгоджене планування слідчих (розшукових) дій відповідно до законодавства; самостійність у виборі відповідно до вимог законодавства засобів та методів у кримінальних провадженнях про пожежі та порушення протипожежних правил; активне використання передових методів, наукових, технічних досягнень у попередженні, розкритті та розслідуванні пожеж і отриманих результатів досліджень; забезпечення конфіденційності даних досудового розслідування в провадженнях, пов'язаних з пожежами.

Згідно з п. 1.6. Порядку структурні підрозділи апарату Міністерства внутрішніх справ України, головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на транспорті (далі - ГУМВС, УМВС), міські, районні, лінійні органи внутрішніх справ (далі - міськрайліноргани), територіальні органи Держтехногенбезпеки в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні органи Держтехногенбезпеки України) уживають усіх можливих та необхідних заходів щодо зосередження спільних зусиль на місцях пожеж.

При цьому, відповідно до п. 1.8. Порядку Держтехногенбезпеки України у межах повноважень: (п/п. 1.8.1.) за дорученням слідчого як керівника слідчо-оперативної групи здійснює відповідні заходи та виконує дії на місці пожежі, спрямовані на виявлення і фіксацію доказів, установлення обставин та причин виникнення пожеж, а також умов, що призвели до їх виникнення і поширення; (п/п. 1.8.2.) щокварталу здійснює перевірки роботи територіальних органів Держтехногенбезпеки України з питань дотримання законодавства при здійсненні досліджень обставин та причин виникнення пожеж, якості ведення обліково-реєстраційної звітності; (п/п. 1.8.3.) забезпечує дослідно-випробувальні лабораторії територіальних органів Держтехногенбезпеки України (далі - ДВЛ) необхідними технічними засобами, витратними матеріалами та обладнанням для дослідження пожеж із застосуванням фізико-хімічних (інструментальних) методів досліджень.

Порядком передбачено і інші умови взаємодії вказаних вище органів, вжиття заходів щодо встановлення причин та обставин виникнення пожеж, а також факторів, що призвели до їх виникнення та розвитку.

У взаємозв'язку з наведеним, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративний позов, це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, ч. 2 ст. 171 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З наведеного вбачається, що особа може оскаржити у суді рішення суб'єкта владних повноважень у разі, якщо вона вважає, що цим рішенням порушено її права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, є суб'єктом, щодо якого застосовано певний акт або є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Для надання певній особі судового захисту, вона повинна довести, що дійсно має право чи інтерес, про захист яких вона просить, та відповідно до приписів ч. 1 ст. 71 КАС України, довести обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав чи інтересів позивача належними та допустимими доказами.

В контексті наведеного у п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 зазначено, що особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Як зазначив ВАС України у вищевказаній постанові, приписи зазначеної частини (ч. 2 ст. 171 КАС України) можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано.

У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що під час розгляду справи судом не встановлено та позивачем не доведено, що спірний Наказ застосовано до позивача чи того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт та не доведено порушення у зв'язку з прийняттям спірного Наказу прав, свобод та інтересів позивача з боку відповідачів.

По суті, доводи позивача ґрунтуються на тому, що спірний акт може порушити, як слід розуміти, у майбутньому, право позивача на швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами.

В даному випадку, як вбачається з позовної заяви, по суті позивачем у позові заявлено про захист гіпотетичного інтересу, тобто інтересу заснованого на гіпотезі щодо можливого (в майбутньому) «розслідування і судовий розгляд кримінальних правопорушень, пов'язаних з пожежами», щодо захисту якого (інтересу) в контексті спірних відносин ні Конституція України, ні Закони України, як на час звернення до суду, так і ухвалення рішення по справі, не передбачають вчинення заходів захисту з боку судової влади.

При цьому, проаналізувавши приписи оскаржуваного Наказу та затвердженого ним Порядку в кореспонденції з приписами, зокрема, Кримінального процесуального кодексу України, статей 2, 5, 10 Закону України "Про міліцію", Закону України «Про пожежну безпеку» (втратив чинність з дня введення в дію Кодексу цивільного захисту України, а саме: з 01.07.2013 р.) відповідно до яких прийнято спірний Наказ та затверджений Порядок, суд зазначає, що спірний Наказ прийнятий з метою організації спільних дій працівників органів внутрішніх справ, осіб начальницького складу Державної інспекції техногенної безпеки України та Міністерства надзвичайних ситуацій України на місці пожежі та ним не передбачено втручання у процесуальну діяльність службових осіб органів внутрішніх справ в рамках кримінального провадження з боку органів та осіб, порядок взаємодії з якими затверджений зазначеним вище Порядком або вчинення ними інших дій, не передбачених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову та до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись вимогами статей 11, 17 - 19, 94, 158 - 163, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

О.В. Пісоцька

Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2013 р.