Рішення № 3500044, 30.03.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.09 Справа № 31/222

Господарський суд Львівської області в складі судді Артимовича В.М.

При секретарі Митник М.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Професійний захист», м. Київ

До відповідача: Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс», м. Львів

Про: стягнення 40685,26 гривень

За участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: Манзяк О.О. –представник.

Представнику відповідача роз’яснено права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи. У відповідності до ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, про що сторони подали відповідне клопотання.

Суть спору: Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені документи достатніми для прийняття до провадження позовної заяви Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Професійний захист», м. Київ, надалі - позивач, до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс», м. Львів, надалі –відповідач, про стягнення основного боргу в сумі 29544,47 грн., 6437,95 грн. інфляційних нарахувань, 731,60 грн. трьох процентів річних, 3971,24 грн. пені та судових витрат. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 01.11.2004 р. між позивачем і відповідачем був укладений договір № 6-ФП про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії, а згодом на підставі вказаного договору між сторонами спору було укладено договори факультативного перестрахування (ретроцесії) –ковер-ноти, згідно яких відповідач зобов’язався перераховувати позивачеві перестрахувальні ретроцесійні премії в розмірах та терміни, обумовлені конкретними ковер-нотами. Згідно вказаних договорів та ст. 21 Закону України «Про страхування»позивач просить суд стягнути з відповідача кошти в загальній сумі 40685,26 грн.

У відзиві від 23.09.2008 р. на позов відповідач заперечив позовні вимоги повністю, посилаючись, зокрема, на норму ст. 180 Господарського кодексу України та п. договору № 6-ФП від 01.11.2004 р. Також у відзиві відповідач ствердив про порушення позивачем вимог ст. 232 Господарського кодексу щодо нарахування штрафних санкцій.

28.10.2008 р. позивачем подані суду письмові пояснення, в яких він заперечує доводи відповідача, наведені останнім у відзиві, та обґрунтовує позовні вимоги тим, що в ст. 28 Закону України «Про страхування», ст. 997 Цивільного кодексу України, п. 3.6 договору закріплено право, а не обов’язок позивача на розірвання договору у випадку несплати відповідачем перестрахувальних премій. Також позивачем 28.10.2008 р. подана заява № 1540 від 27.10.2008 р. про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь 27891,97 грн. основного боргу, 5914,07 грн. інфляційних нарахувань, 669,98 грн. трьох процентів річних, 3684,67 грн. пені.

В доповненні до пояснення на відзив позивач вказує на тому, що правовідносини у сфері страхування регулюються главою 67 Цивільного кодексу України та Законом України «Про страхування», а тому, на його думку, доводи відповідача про нарахування позивачем пені всупереч п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є неправомірними.

Клопотанням від 11.11.2008 р. відповідач просив суд долучити до матеріалів даної справи копії листів про припинення дії ковер-нотів та копії поштових повідомлень про вручення вказаних листів позивачеві.

08.12.2008 р. позивачем на адресу суду надіслано телеграму, якою позивач повідомив суд про неотримання від відповідача листів про припинення дії окремих ковер-нотів, а додані до клопотання відповідача поштові повідомлення, як вказує позивач, підтверджують факт отримання іншої кореспонденції.

Відповідачем 09.02.2009 р. подано клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. Також в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Сторонами в порядку ст. 69 ГПК України подавалось клопотання про продовження строку вирішення спору в даній справі.

В судове засідання 30.03.2009 р. позивач не направив уповноваженого представника, хоча належним чином були повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, оскільки ухвала суду про відкладення розгляду справи направлялась на адресу, вказану у витягу з ЄДР, а саме: 04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2. Слід зазначити, що чинним процесуальним законодавством не віднесено до компетенції суду з’ясування фактичного місцезнаходження сторони у справі, а тому суд прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами, як це передбачено нормою ст. 75 ГПК України.

Представник відповідача, який прибув в судове засідання, позовні вимоги заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві та письмових клопотаннях.

В судовому засіданні 30.03.2009 р. за згодою сторони, присутньої в судовому засіданні, оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений, оформлений та підписаний 06.04.2009 р.

Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 01.11.2004 р. було укладено договір № 6-ФП про співробітництво в області перестрахування і ретроцесії, надалі – договір. Відповідно до п. п. 1.1 -1.2 договору його предметом є угода про порядок і умови співпраці в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) ризиків. Договір є основним документом, який регулює та визначає принципи взаємодії сторін у сфері факультативного перестрахування (ретроцесії), а також права і обов’язки при укладанні та виконання договорів факультативного перестрахування, взаємну відповідальність сторін, порядок врегулювання збитків та вирішення спірних питань.

Згідно з п. 1.4 договору ковер-нотою є форма конкретного договору факультативного перестрахування у вигляді документу-підтвердження факту прийняття запропонованого в перестрахуванні (ретроцесії) ризику. Страховиком (цедентом) є сторона договору перестрахування, яка страхує ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником при настанні страхового випадку у перестраховика; в договорі перестрахування та ретроцесії він також може іменуватися передаючою стороною, або перестрахувальником. Перестраховиком є сторона договору перестрахування, яка страхує ризик виконання частини обов’язків страховика (цедента) перед страхувальником при настанні страхового випадку; в договорі перестрахування та ретроцесії він також може іменуватися приймаючою стороною, цесіонером або цесіонарієм.

Відповідно до п. п. 2.1 - 2.2 договору пропозиція конкретного ризику у перестрахуванні здійснюється шляхом направлення перестраховику за допомогою поштового, факсимільного, електронного зв’язку ковер-ноти, що містить умови прийому-передачі частини відповідальності, порядок взаєморозрахунків, порядок надання інформації сторонами, якщо умови та порядок відрізняються від положень договору, інші умови. Якщо перестраховик згоден з умовами, викладеними у ковер-ноті, він підписує такий документ в обумовлений договором термін, завіряє круглою печаткою та направляє перестрахувальнику.

Згідно з розділом 3 Договору сторони зобов’язалися здійснювати перестрахування (ретроцесію) ризиків на умовах, зокрема, оригінального договору страхування, конкретних договорів факультативного перестрахування (ретроцесії) та цього договору, якщо письмово не погоджено інше.

Згідно п. 4.2 договору у випадку порушення умов п. 4.1 договору і неперерахування перестрахувальником перестрахувальної (ретроцесійної) премії на користь перестраховика протягом вказаного терміну, останній має право в односторонньому порядку призупинити дію своїх зобов’язань по відношенню до перестрахувальника та повідомити про це письмово, якщо документально не було узгоджено перенесення терміну оплати.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання договору сторонами було укладено наступні ковер-ноти, відповідно до яких відповідач прийняв на себе обов’язки перестраховика:

1. Ковер –нот № 01606.30 –01.15/1 від 07.04.2006 (страхувальник Качмар О.О.);

2. Ковер –нот № 01788.301 –01.00/5 від 23.08.2006 (страхувальник Мельничук Ю.І.);

3. Ковер –нот № 01883.30 –01.00/2 від 06.11.2006 (страхувальник ТОВ «Фірма «Техніка монтажу»);

4. Ковер –нот № 01878.301 –01.00/4 від 31.10.2006 (страхувальник Горецький М.А.);

5. Ковер –нот № 01915.30 –01.00/2 від 23.11.2006 (страхувальник Кобрин О.Р.);

6. Ковер –нот № 01926.30 –01.02/4 від 29.11.2006 (страхувальник Сушков М.М.);

7. Ковер –нот № 01919.301 –01.00/3 від 27.11.2006 (страхувальник Козак Б.Р.);

8. Ковер –нот № 01836.30 –01.00/5 від 11.12.2006 (страхувальник Шнайдер Н.Б.);

9. Ковер –нот № 01052.30 –01.00/4 від 29.12.2006 (страхувальник Анікеєнко П.В.);

10. Ковер –нот № 02012.30 –01.00/1 від 30.01.2007 (страхувальник Гложик І.З.);

11. Ковер –нот № 01061.30 –05.00/5 від 09.02.2007 (страхувальник Шнайдер Н.Б.);

12. Ковер –нот № 01092.30 –05.00/2 від 01.03.2007 (страхувальник Капусенко К.О.);

13. Ковер –нот № 02062.30 –01.00/3 від 06.03.2007 (страхувальник Мельничук Ю.І.);

14. Ковер –нот № 02076.30 –01.02/1 від 23.03.2007 (страхувальник ТОВ «Пам’ять»);

15. Ковер –нот № 02111.30 –01.15/1 від 13.04.2007 (страхувальник Качмар О.О.);

16. Ковер –нот № 02127.30 –01.15/4 від 19.04.2007 (страхувальник Тришкін В.Є.);

17. Ковер –нот № 02189.30 –01.00/6 від 30.05.2007 (страхувальник ТОВ «Дельта - Інвест);

18. Ковер –нот № 01130.30 –05.00/6 від 31.05.2007 (страхувальник Марко Р.М.);

19. Ковер –нот № 02223.30 –01.00/11 від 12.06.2007 (страхувальник Лавренюк С.В.);

20. Ковер –нот № 02230.30 –01.02/6 від 14.06.2007 (страхувальник ТОВ «Пам’ять»);

21. Ковер –нот № 01168.30 –05.00/13 від 27.06.2007 (страхувальник Медведчук С.В.);

22. Ковер –нот № 02349.30 –01.00/4 від 27.07.2007 (страхувальник ТОВ «Капітал –Логістик»);

23. Ковер –нот № 02361.30 –01.00/8 від 01.08.2007 (страхувальник ТОВ «Міськбудмоноліт»);

24. Ковер –нот № 02423.30 –01.00/10 від 31.08.2007 (страхувальник ТОВ «Західекспертспецбуд»);

25. Ковер –нот № 02433.30 –01.00/4 від 07.09.2007 (страхувальник Накловіч Н.Г.);

26. Ковер –нот № 02518.30 –01.15/1 від 08.11.2007 (страхувальник Нор О.В.);

27. Ковер –нот № 02577.30 –01.00/4 від 09.11.2007 (страхувальник Шульга І.І.).

Як встановлено ст. 335 Господарського кодексу України правовідносини у сфері страхування регулюються Цивільним кодексом, Господарським кодексом та Законом України «Про страхування».

Нормами ст. 989 Цивільного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про страхування»передбачено обов’язок страхувальника своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.

Підпунктом 3.1.4 договору перестрахувальник прийняв на себе зобов’язання щодо: перерахування перестраховику перестрахувальних (ретроцесійних) премій у розмірах та в терміни, обумовлені конкретними договорами факультативного перестрахування (ретроцесії).

Згідно з розділом 4 договору перестрахувальник перераховує перестраховику частину премії (одноразово або узгодженими частинами), що відповідає його ліміту відповідальності, протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами конкретного договору перестрахування (ретроцесії), якщо в ньому не обумовлено інше (п. 4.1 договору). У випадку, якщо договором факультативного перестрахування (ретроцесії) передбачена оплата перестрахувальної премії частинами, то чергові частини премії повинні бути оплачені перестраховику у визначений цим договором та конкретним договором факультативного перестрахування термін (п. 3.6 договору).

Пунктом 4.2 договору встановлено право позивача, як перестраховика, в односторонньому порядку призупинити дію своїх зобов’язань по відношенню до відповідача, як перестрахувальника, та повідомити про це письмово у випадку неперерахування відповідачем перестрахувальної премії позивачеві всупереч умовам п. 4.1 договору.

У відповідності до вимог ст. 180 Господарського кодексу укладений між сторонами цього спору договір містить розділ 6 «строк дії договору», згідно з яким договір укладений на необмежений строк. Його сторони у п. 6.3 передбачили, що дія договору може бути припинена за ініціативою однієї з сторін. При цьому сторона, яка виступає ініціатором припинення дії договору, зобов’язана письмово повідомити про це іншу сторону, а письмове повідомлення повинно бути надіслане за один місяць до передбачуваної дати припинення дії договору. Згідно з п. 6.2 договір також може бути розірваний за письмовою згодою сторін; якщо у однієї із сторін відкликана ліцензія та у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 997 Цивільного кодексу якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Як передбачено п. 3. ч. 1 ст. 28 Закону України «Про страхування»дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі, зокрема, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Зважаючи на вищевикладене, судом не приймаються доводи відповідача, наведені у відзиві, щодо дострокового припинення дії договору № 6-ФП та відповідно відсутністю у відповідача обов’язку по оплаті премій на користь позивача у зв’язку з несплатою відповідачем перестрахувальних премій, оскільки відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б свідчили, що позивач звертався до відповідача із вимогою про сплату чергових перестрахувальних премій, а відповідач в свою чергу протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення йому такої вимоги не провів оплату. Вказані вище доводи відповідача також суперечать принципу обов’язковості для виконання сторонами договору, закріпленому у ст. 629 Цивільного кодексу, та п. 6.3 договору № 6-ФП, в якому його сторони передбачили механізм припинення дії договору за ініціативою однієї сторони. Слід зазначити, що відповідач скористався правом в односторонньому порядку припинити дію частини ковер-нотів, а саме: ковер – ноту № 01915.30 –01.00/2 від 23.11.2006 р. та ковер –ноту № 01919.301 –01.00/3 від 27.11.2006 р.

Аналіз судом поданих відповідачем копій листів № 1577 від 25.12.2006 р., № 376 від 25.04.2007 р., № 862 від 03.08.2007 р., № 762/1 від 06.06.2008 р. та копій повідомлень про вручення поштових відправлень № 5333918, № 230390, № 4321681, № 1198540, № 5145682, які долучені відповідачем до клопотання № 1603 від 18.11.2008 р. (вх. № 25202), свідчить про те, що при направленні кореспонденції позивачеві відповідач своїм написом зазначав на повідомленні про вручення поштового відправлення суть поштової кореспонденції. Відтак, повідомлення про вручення поштових відправлень № 5333918, № 4321681, № 1198540, № 5145682 не можуть підтверджувати направлення відповідачем позивачеві відповідних листів про припинення дії ковер-нотів, оскільки повідомлення № 5333918 містить напис «про ДТП з Мельничуком», повідомлення № 4321681 містить напис з номерами інших ковер-нотів, ніж ті, що зазначені у листі відповідача № 862 від 03.08.2007 р., повідомлення № 1198540 взагалі свідчить про направлення відповідачем претензії про сплату заборгованості в розмірі 96655,46 грн. і датоване 12.06.2007 р., тобто до дати направлення відповідного листа № 762/1 від 06.06.2008 р.; повідомлення № 5145682 містить напис з номером іншого ковер-ноту (№ 02361.3/01.00/08), ніж той, що зазначений у листі відповідача № 762/1 від 06.06.2008 р., а саме: № 02361.30–01.00/8.

У зв’язку з вищевикладеним заслуговують на увагу доводи позивача, наведені у телеграмі від 08.12.2008 р., про неотримання позивачем листів про припинення дії окремих ковер-нотів, за винятком листа про припинення ковер –ноту № 01915.30 –01.00/2 від 23.11.2006 р. та ковер –ноту № 01919.301 –01.00/3 від 27.11.2006 р.

Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзац 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналіз судом змісту вказаних вище ковер-нотів свідчить, що кожен з них містить розділ «оплата премії», яким передбачено, як правило, умову про оплату відповідачем премії частинами на користь позивача.

Сторони належними і допустимими доказами підтвердили факт оплати відповідачем перестрахувальної премії по ковер-ноту № 01878.301 –01.00/4 від 31.10.2006, у зв’язку з чим позивачем була подана заява про зменшення розміру позовних вимог.

Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті перестрахувальних премій підлягають до часткового задоволення в сумі 25476,97 грн., за вирахуванням заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості по ковер–ноту № 01915.30 –01.00/2 в сумі 1125,00 грн. і заборгованості по ковер –ноту № 01919.301 –01.00/3 в сумі 1290,00 грн.

Доводи відповідача про безпідставність позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по ковер-нотах, по яких була відсутня первинна проплата, відхиляються судом з тих мотивів, що ковер-ноти, як зазначено вище, є невід’ємною частиною договору № 6-ФП, а згідно ст. 983 Цивільного кодексу України та п. 6.1 договір № 6-ФП вступає в силу з дати його підписання обома сторонами.

Правові основи господарської діяльності суб’єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені). При цьому нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6. ст. 232 ГК України).

Пунктом 3.7. договору передбачено, що у випадку порушення однією з сторін умов розрахунків, визначених умовами договору та конкретними договорами факультативного перестрахування (ретроцесії), винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діятиме у період, коли вступить в силу умова оплати пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення, за умови, що чинним законодавством на цей час не буде передбачено інше.

Сторони спору в даній справі є суб’єктами господарювання, а договір підряду, укладений сторонами, - господарським зобов'язанням. У зв’язку з вищевикладеним та зважаючи на те, що норми Господарського кодексу України є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу в частині пені, судом відхиляються доводи позивача про необхідність застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за річний період.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача пені підлягають частковому задоволенню за період шість місяців, як це передбачено нормою ст. 232 Господарського кодексу, в сумі 2069,36 грн.

При прийнятті рішення судом враховано також те, що для стягнення пені ст. 258 Цивільного кодексу України встановлена скорочена позовна давність в один рік. Згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Проте, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Враховуючи, що відповідачем у справі не заявлено письмової заяви про застосування судом позовної давності стосовно вимог позивача про стягнення пені, то наслідки спливу однорічного строку стягнення пені щодо частини позовних вимог судом не застосовуються.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають три проценти річних в сумі 606,60 грн. та інфляційні нарахування в сумі 5228,47 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог в частині основного боргу.

Відповідачем доказів погашення заборгованості по сплаті перестрахувальних премій, а також доказів сплати інфляційних нарахувань, трьох процентів річних, пені суду не представлено, а відтак суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 267, 625, 629, 983, 989, 997 Цивільного кодексу України, ст.ст. 232, 335 Господарського кодексу України, ст.ст. 21, 28 Закону України «Про страхування», ст.ст. 1, 12, 4-3, 4-5, 4-7, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Професійний захист», м. Київ, задоволити частково.

2. Стягнути із Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Ренесанс» (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; код ЄДРПОУ 32553838) на користь Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Професійний захист» (04211, м. Київ, вул. Приозерна, 2; код ЄДРПОУ 32774935) основний борг в сумі 25476,97 грн., інфляційні нарахування в сумі 5228,47 грн., три проценти річних в сумі 606,60 грн., пеню в сумі 2069,36 грн., сплачене державне мито в сумі 333,81 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 96,82 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.ст. 116, 117 Господарського процесуального кодексу України

Суддя