Рішення № 34848552, 19.09.2013, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/3601/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 року Червоноградський міський суд Львівської області складі:

головуючого - судді Новосада М.Д.

при секретарі Смолій О.Я.

за участю: позивачаОСОБА_1

представника відповідачаОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Червонограді, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоровя при виконанні трудових обовязків, внаслідок професійного захворювання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, мотивуючи тим, що з 1981 року і по даний час працює на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля».

Внаслідок тривалої роботи в особливо шкідливих та тяжких умовах праці (15 років підземного стажу) в нього погіршився стан здоров»я, в зв»язку з чим, він був переведений на поверхневу роботу, де працює на даний час. У звязку із ушкодженням його здоровя був вимушений постійно звератись за медичною допомогою.

10.04.1997 року було складено акт розслідування професійного захворювання, згідно якого встановлено, що таке виникло внаслідок багаторазового контакту з вугільно-породним шахтним пилом , що перевищував гранично допустимі концентрації, через неефективність заходів по боротьбі з пилом. Під час роботи в підземних умовах не завжди застосовувалися засоби індивідуального захисту, а саме віброзахисні рукавиці.

Згідно заключення Львівської МСЕК №3 від 05.05.1997 р. йому було встановлено 45% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та ІІІ група інвалідності.

Подальшими медичними оглядами було підтверджено наявність професійного захворювання та інвалідності.

Висновком міжрайонної спеціалізованої профпатологічної МСЕК від 21.03.2006 року, йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності у звязку із профзахворюванням безтерміново.

Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, безстроково на 50% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 30000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.

Позивач в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав, пояснив, що з 20.07.1981 року працював на шахті №10 «Великомостівська» і був звільнений 21.09.1995 року. З 11.12.1995 року по 10.12.1996 року працював на шахті №2 «Червоноградська» з повним робочим днем під землею. 10.12.1996 року переведений на роботу на поверхні шахти, у звязку із станом здоровя.

Вперше йому було встановлено профзахворювання у 1997 році, але оскільки стан його здоровя не покращувався він неодноразово звертався за медичною допомогою і 21.03.2006 р. йому було встановлено 50% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності безтерміново.

Час від часу проходить медичне лікування, через значну втрату працездатності суттєво змінився його спосіб життя, що негативно відобразилось на здоровї. Вважає, суму моральної шкоди у 30000 грн. обґрунтованою та просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, щодо задоволення позову заперечив, в обґрунтування яких повідомив, що відповідно до наказу МОЗ № 212 від 22.11.1995 року на органи МСЕК покладено обовязок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Звертає увагу на те, що позивачем не подано висновку МСЕК, лікаря психіатра чи висновку ЛКК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок трудового каліцтва. Також зазначив, що позивачем пропущений трьохрічний термін позовної давності передбачений ЦК України 1963 р..

Окрім цього, представник ДП «Львіввугілля» в заперечення позовних вимог позивача зазначав, що заключення МСЕК було видано на час дії «Правил відшкодування шкоди власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним із виконанням ним трудових обовязків, затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 р. №472, де п.11. передбачено, що максимальний розмір моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних заробітних плат, що в розрахунку складає 3000 грн.

Крім цього, у наданих медичних документах немає покликання про отримання позивачем фізичних та душевних страждань внаслідок отриманого трудового каліцтва.

Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 20.07.1981 р. по 21.09.1995 р. працював на шахті №10 «Великомостівська. З 11.12.1995 року по 10.12.1996 року працював на шахті №2 «Червоноградська», що в даний час є структурним підрозділом ДП «Львіввугілля», з повним робочим днем під землею. 10.12.1996 року переведений на роботу на поверхні шахти, у звязку із станом здоровя.

За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів, що підтверджується витягами з історії хворів: №1791 від 24.03.1997 р., №4929/249 від 14.03.2004 р., №409 від 24.03.1997 р..

10.04.1997 року комісією було складено акт розслідування професійного захворювання, яким встановлено, що останнє виникло внаслідок праці у шкідливих умовах під землею на шахті, та шкідливого впливу вугільно-породного пилу та інших факторів.

Висновком Львівської МСЕК №3 від 05.05.1997 р. позивачу було встановлено 45% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та ІІІ група інвалідності. Рекомендоване санітарно-курортне лікування.

Подальшими переоглядами позивачу підтверджено наявність професійного захворювання та наявності ІІІ групи інвалідності.

Тому, 21.03.2006 року висновком міжрайонної спеціалізованої профпатологічної МСЕК, йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності у звязку із профзахворюванням безтерміново. (довідка серії ЛВА -2 №003281)

У відповідності до ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, діючого на час виниклих спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв»язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого вважається страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно вимог п. 4 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків» затверджених Постановою КМУ від 23.06.1993 року №472 відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров»я (потерпілому) складається з: виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім»ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Пунктом 11 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.

Під моральною шкодою, згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 21.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також, на підставі ч.1 п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч.2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 p., ушкодження здоровя заподіяні потерпілому під час виконання трудових обовязків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійних захворювань при виконанні своїх трудових обов'язків, в зв'язку з якими йому було вперше встановлено 45 %, а потім безтерміново 50 % втрати професійної працездатності внаслідок профзахворювання та ІІІ групу інвалідності. Він не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя доводиться докладати додаткові зусилля.

Суд не погоджується із твердженнями представника відповідача про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності, відповідно до ст. 233 КЗпП України виходячи із наступного. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду, однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", строк позовної давності відповідно до норм ЦК Української РСР ( в редакції 1963 року ) не застосовується.

Оцінюючи розмір моральної шкоди суд враховує загальний стаж роботи позивача на підземних роботах з шкідливими умовами праці, що складає більше 15 років.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлений його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Суд враховує і ту обставину, що ОСОБА_1 вперше встановлено 45 % втрати працездатності у звязку із професійним захворюванням та ІІІ групу інвалідності.

На час встановлення позивачу стійкої втрати працездатності абзацом 5 пункту 11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним з виконанням ним трудових обовязків» було встановлено обмеження, щодо розміру відшкодування моральної шкоди, згідно якого, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Тому зазначене обмеження максимального розміру моральної шкоди підлягає до застосування до даних правовідносин.

Окрім цього, дана позиція висвітлена в правовій позиції Постанови Верховного Суду України від 16.05.2012 р., в якій вказано, що визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день встановлення потерпілому стійкої втрати працездатності.

Мінімальна заробітна плата у 1997 році становила 15 грн.

Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань, ступеня вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання, що з відповідача в користь позивача слід стягнути 3000 грн. моральної шкоди, так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача ДП «Львіввугілля».

Керуючись ст. ст. 10, 30, 60, 209, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоровя при виконанні трудових обовязків, внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Львіввугілля», ідентифікаційний код № 32323256 в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, прож. ІНФОРМАЦІЯ_2 3000 (три тисячі) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Стягнути, з Державного підприємства «Львіввугілля» 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок - судового збору в дохід держави (одержувач - УДКСУ у м. Червонограді, код ЄДРПОУ 37983843, банк одержувача ГУДК у Львівській обл., МФО- 825014, рахунок № 31218206700019, код платежу -2203000).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу через десять днів з дня його проголошення, якщо не буде подано апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга може бути подана до апеляційного суду Львівської області протягом 10-ти діб з часу проголошення рішення.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя: М. Д. Новосад