Постанова № 34839181, 06.11.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року № 813/7693/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Мартиновича С.В.,

представника відповідача Мощинської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Бродівський завод сухого знежиреного молока» до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування пункту 2 припису №489-06 від 21.05.2013 року, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

11 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Бродівський завод сухого знежиреного молока» (надалі - ПАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області (надалі - Держекоінспекція у Львівській області), у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати пункт 2 припису Держекоінспекції у Львівській області №489-06 від 21.05.2013 року;

-визнати протиправними дії Держекоінспекції у Львівській області щодо проведення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок видобування підземної прісної води без спеціального дозволу на користування надрами ПАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока» та направлення претензії №904 (вих.№09-3378 від 22.05.2013 року) на підставі акту №805/06 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ПАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюваний ним припис був прийнятий відповідачем із порушенням норм матеріального права та є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Позивач стверджує, що його дії по забору підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами в обсязі 20 600 кубічних метрів у 4 кварталі 2011 року (з розрахунку орієнтовно 229 кубічних метрів на добу), 17 600 кубічних метрів у 2012 році (з розрахунку орієнтовно 48 кубічних метрів на добу) є правомірними. Позивач вважає, що висновки відповідача про забір підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами протягом 2011-2012 років на виробничі потреби є необґрунтованими, оскільки неправомірним є встановлення факту й обсягів використання вод для задоволення виробничих потреб у відповідності до статистичної звітності №2-ТП (водгосп), як було зроблено відповідачем. Така звітність, на переконання позивача, подається виключно для звітування про виконання вимог дозволу на спеціальне водокористування, який видається відповідно до вимог Водного кодексу України, а не спеціального дозволу на користування надрами чи гірничого відводу, які оформляються відповідно до вимог іншого нормативно-правового акта - Кодексу України про надра. Позивач зазначає, що Кодекс України про надра взагалі не оперує таким поняттям як «вода на виробничі потреби» і не розмежовує поняття «вода на господарсько-побутові потреби» та «вода на виробничі потреби». Окрім цього, позивач посилається на те, що міждержавний стандарт «ГОСТ 17.1.1.04-80», затверджений постановою Державного комітету СРСР по стандартах №1452 від 31.03.1980 року, також не оперує поняттям «виробничі потреби». У зв'язку із чим, останній вважає, що, у відповідності до приписів ст.23 Кодексу України про надра, обов'язок по оформленню спеціального дозволу на користування надрами виникає лише при виробництві фасованої питної води, а будь-яке інше водокористування є водокористуванням для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого господарсько-питного водопостачання.

А тому, позивач переконаний, що у зв'язку із відсутністю у відповідних галузевих нормативно-правових актах чіткого визначення поняття «вода на виробничі потреби», використання ним води, яка згідно статистичної звітності №2-ТП (водгосп) використовується на виробничі потреби, без спеціального дозволу є повністю правомірним, оскільки не перевищує ліміту в 300 кубічних метрів на добу. Отже, на думку позивача, пункт 2 припису Держекоінспекції у Львівській області №489-06 від 21.05.2013 року, яким його зобов'язано не здійснювати забору підземних вод із свердловини в м.Броди, вул.І.Богуна, 3 для виробничих потреб до отримання спеціального дозволу на користування надрами є протиправним та підлягає в цій частині скасуванню.

Окрім того, як стверджує позивач, оскільки саме внаслідок виявленого порушення, яке насправді не мало місце, відповідачем було проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок видобування підземної прісної води без спеціального дозволу на користування надрами, такі дії відповідача також є неправомірними, рівно як і направлення відповідної претензії.

Згідно ухвали судді від 14.10.2013 року, у даній адміністративній справі відкрито провадження.

Відповідачем на заперечення позовних вимог було подано письмові заперечення, у якому обґрунтовує законність оспорюваного припису в частині п.2, а також правомірність дій із розрахунку шкоди та направлення претензії, наступним.

Відповідач вказує, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994 року «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», підземні питні води віднесено до корисних копалин. В силу ст.14 Кодексу України про надра, одним із видів користування надрами є видобування корисних копалин. Відповідно до ст.ст.14, 19 Кодексу України про надра, надра надаються в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №596 від 23.06.2010 року, спеціальний дозвіл на користування надрами надається в т.ч. на видобування корисних копалин.

Відповідач акцентує увагу на тому, що ст.21 Кодексу України про надра передбачено обов'язкове отримання спеціального дозволу на користування надрами для видобування прісних підземних вод. У той же час, відповідач, зазначає, що ст.23 Кодексу України про надра передбачено ознаки, за сукупності яких, землевласник чи землекористувач може здійснювати видобування прісних підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами.

Однак, на думку відповідача у даному випадку позивачем не було дотримано вимог ст.23 Кодексу України про надра, необхідних для правомірного видобування прісних підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, оскільки ним провадилося видобування вод для виробничих потреб, а таке використання вод підтверджується державною статистичною звітністю №2-ТП (водгосп), яку подавав позивач, актом перевірки №805/06 та дозволом на спеціальне водокористування №Укр-971-13/Льв. Також, відповідач посилається на міждержавний стандарт «ГОСТ 17.1.1.04-80», затверджений постановою Державного комітету СРСР по стандартах №1452 від 31.03.1980 року, яким визначено, що до господарсько-побутових потреб використання підземних вод не належать, зокрема, промислові (виробничі) потреби.

У зв'язку з чим, відповідач вважає, що в даному випадку ст.23 Кодексу України про надра не звільняє позивача від отримання спеціального дозволу на користування надрами, з огляду на те, що він здійснює використання підземних вод не для власних господарсько-побутових потреб, а для виробничих потреб. А тому його дії є повністю правомірними і підстави для задоволення позову відсутні.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладеним у запереченні та просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Переліком корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994 року, до корисних копалин віднесено підземні води. Згідно зі ст.14 Кодексу України про надра, одним із видів користування надрами є видобування корисних копалин.

Відповідно до ст.ст.14, 19 Кодексу України про надра, в користування надра надаються підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

Статтею 21 Кодексу України про надра визначено, що надра у користування для видобування прісних підземних вод надаються без надання гірничого відводу, однак, на підставі відповідних спеціальних дозволів.

У той же час, статтею 23 Кодексу України про надра для землевласників і землекористувачів передбачено право на видобування прісних підземних вод без спеціальних дозволів, у випадку дотримання встановлений цією ж статтею умов.

А саме, у редакції Кодексу України про надра до 14.01.2011 року, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мали право без спеціальних дозволів видобувати для своїх господарських і побутових потреб прісні підземні води глибиною розробки до 20 метрів.

Після внесення змін до Кодексу України про надра, які набрали чинності 14.01.2011 року, землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок набули право без спеціальних дозволів видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Отож, після 14.01.2011 року, без спеціального дозволу на користування надрами, передбаченого Кодексом України про надра, підземні води можна використовувати виключно за одночасного виконання та наявності таких умов:

1)набуття права власності чи користування на земельну ділянку де ведеться забір;

2)не перевищення продуктивності водозаборів підземних вод понад 300 кубічних метрів на добу;

3)використання підземних вод виключно для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання.

У даному випадку, позивачем надано копію державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №969553, який засвідчує право власності позивача на земельну ділянку по вул.Богуна, 3 у м.Броди для обслуговування цілісного майнового комплексу.

Як вбачається із матеріалів справи (зокрема, акту №805/06), видобування підземних вод здійснюється з двох свердловин, розташованих на території підприємства (позивача) по вул.Богуна, 3 у м.Броди. Отже, суд приходить до висновку, що позивач є землевласником ділянки, на якій проводиться видобування підземних вод.

Із матеріалів справи також слідує, що протягом 4 кварталу 2011 року позивачем було добуто з власних двох свердловин всього 20,6 тис. кубічних метрів підземних прісних вод, а протягом 2012 року - 17,6 тис. кубічних метрів. Отож, указані обсяги видобування підземних вод не перевищують встановленої статтею 23 Кодексу України про надра продуктивності водозаборів підземних вод у 300 кубічних метрів на добу.

Водночас, для визначення можливості добування позивачем підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, слід також встановити чи видобуті підземні води використовуються (у даному випадку - ПАТ «Бродівський завод сухого знежиреного молока») виключно із призначенням, визначеним ст.23 Кодексу України про надра, тобто, для: а)власних господарсько-побутових потреб, б)нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) або в)господарсько-питного водопостачання.

У зв'язку із чим, суд відзначає, що, як було встановлено у результаті перевірки та відображено в акті №805/06, позивачем подавалася державна статистична звітність за формою №2-ТП (водгосп), у гр.11 таблиці 1 якої позивачем самостійно відображалися дані щодо обсягу використаної води (за 4 кв. 2011 року у розмірі 20,6 тис. кубічних метрів, за 2012 рік у розмірі 17,6 тис. кубічних метрів). При цьому, у цей період водозабір здійснювався позивачем саме з двох свердловин для добування підземних вод, розташованих на території підприємства (позивача) по вул.Богуна, 3 у м.Броди. Позивач не заперечує таких обставин (щодо відображення ним у державній статистичній звітності за формою №2-ТП (водгосп) наведених даних (у тому числі й обсягів спожитих вод в графі 11) та щодо здійснення забору підземних вод).

Базуючись, зокрема, на даних поданої позивачем державної статистичної звітності за формою №2-ТП (водгосп), відповідачем було зроблено висновок про те, що хоча позивачем і здійснювалося використання підземних вод у обсягах, які не перевищують встановлених ст.23 Кодексу України про надра 300 кубічних метрів на добу, проте на інші цілі, аніж встановлені цією ж статтею Кодексу України про надра.

Суд вважає такі висновки відповідача обґрунтованими, а позицію позивача щодо неможливості використання даних державної статистичної звітності за формою №2-ТП (водгосп) як підтвердження споживання вод для інших цілей, аніж господарсько-побутові потреби, оцінює критично, виходячи з наступного.

Наказом Державного комітету статистики України №230 від 30.09.1997 року «Про затвердження форми державної статистичної звітності №2-ТП (водгосп)» було затверджено і введено в дію форму державної статистичної звітності №2-ТП (водгосп) «Звіт про використання води» та Інструкцію щодо її заповнення. Згідно п.1.1. Інструкції щодо заповнення форми №2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Державного комітету статистики України №230 від 30.09.1997 року, така інструкція є обов'язковою для використання підприємствами (організаціями)-водокористувачами незалежно від їх відомчого підпорядкування та форми власності.

У таблиці 1 звіту за формою №2-ТП (водгосп) відображається інформація щодо забраних самостійно, одержаних від інших підприємств, використаних, переданих та втрачених вод. У відповідності до пункту 5.11. Інструкції щодо заповнення форми №2-ТП (водгосп), затвердженої наказом Державного комітету статистики України №230 від 30.09.1997 року, показник гр.10 таблиці 1 звіту за формою №2-ТП (водгосп) включає обсяги води, використаної для задоволення всіх господарських, побутових і комунальних потреб населення і працівників на підприємствах і організаціях, крім сільськогосподарських (наростаючим підсумком з початку року), а показник гр.11 враховує повний обсяг використаної води для виробничих (технічних) потреб, включаючи обсяг свіжої води, що надходить на підживлення систем оборотного водопостачання (наростаючим підсумком з початку року).

Суд акцентує увагу на тому, що згідно абз.2 п.1.1. цієї ж Інструкції, звіт за формою №2-ТП (водгосп) підписує керівник підприємства (організації), який несе відповідальність за правильність складання звіту та достовірність наведених в ньому даних.

Загалом, суд вважає, що відповідач правомірно взяв до уваги дані статистичної звітності за формою №2-ТП (водгосп), оскільки така звітність містить розмежовану інформацію щодо мети використання вод (зокрема, засвідчується використання вод як на господарські, побутові і комунальні потреби, виробничі (технічні) потреби тощо, а також і обсяги їх використання). Дана інформація (яка в силу природи звітності повинна бути достовірною та за достовірність якої несе відповідальність сам позивач), у свою чергу, дозволяє встановити той факт чи вода використовується з метою, передбаченою ст.23 Кодексу України про надра, чи ні.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про те, що статистична звітність за формою №2-ТП (водгосп) не може бути використана як доказ мети водокористування, оскільки вона спрямована на звітування виконання вимог дозволу на спеціальне водокористування, а не спеціального дозволу на користування надрами. Суд вважає можливим використання даних статистичної звітності за формою №2-ТП (водгосп) у наведених правовідносинах (користування надрами), з огляду на те, що вона містить відомості, пов'язані із обумовленими ст.23 Кодексу України про надра обставинами та дозволяє встановити їх наявність або відсутність. Зокрема, подібних висновків дійшов і Вищий адміністративний суд України, який у постанові від 02.10.2013 року у справі К/800/31350/13 послався як на належний доказ обсягу водозабору підземних вод саме на дані звітів про використання води форми №2-ТП (водгосп). Таким чином, суд вважає правомірним посилання на дані звітів про використання води форми №2-ТП (водгосп), у тому числі як для встановлення обсягів водоспоживання, так і для встановлення мети використання вод.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає обґрунтованими висновки відповідача, викладені в акті №805/06 з приводу того, що позивачем використовувалися видобуті підземні води на виробничі потреби, що, у відповідності до норм ст.ст.14, 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, вимагає отримання спеціального дозволу на користування надрами.

При цьому, при вирішенні цієї справи суд не приймає до уваги посилання відповідача на визначення «господарсько-побутових потреб», дане в міждержавному стандарті «ГОСТ 17.1.1.04-80», затвердженому постановою Державного комітету СРСР по стандартах №1452 від 31.03.1980 року, з тих підстав, що таке визначення стосується «господарсько-питних та номінально-побутових потреб» саме «населення». Натомість, у даному випадку мова йде про використання води для «власних господарських потреб суб'єкта господарювання». Відповідач помилково ототожнює таке поняття як «господарсько-питні та комунально-побутові потреби населення» з поняттям «власні господарсько-побутові потреби». Окрім того, суд вважає, що міждержавний стандарт, який був прийнятий у 1980 році, не може відображати та не роз'яснює актуальні терміни та визначення, які вживаються у Кодексі України про надра та чинному законодавстві України.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення розрахунку розміру шкоди, задіяної державі внаслідок видобування підземної прісної води без спеціального дозволу на користування надрами, суд відзначає наступне.

У відповідності до п.6 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого указом Президента України №454/2011 від 13.04.2011 року, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право розраховувати розмір збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Аналогічна норма міститься й у п.6.11 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженому наказом Мінекології №429 від 04.11.2011 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що здійснення розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, відповідає компетенції та повноваженням відповідача (Державної екологічної інспекції у Львівській області), та є у даному випадку правомірним.

Окрім того, суд зауважує, що безпідставною є й вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо направлення претензії №904.

Так, п.ґ ч.1 ст.20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, має право пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У відповідності до п.6 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого указом Президента України №454/2011 від 13.04.2011 року, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право пред'являти претензії. Аналогічна норма міститься й у п.6.11 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженому наказом Мінекології №429 від 04.11.2011 року.

Отже, дії відповідача щодо пред'явлення та направлення претензії слід також вважати правомірними, а вимоги позивача необґрунтованими.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

Згідно ст.94 КАС України, відшкодуванню не підлягають понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Бродівський завод сухого знежиреного молока» до Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання протиправним та скасування пункту 2 припису №489-06 від 21.05.2013 року, визнання протиправними дій відмовити повністю.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 листопада 2013 року.