Постанова № 34838693, 05.11.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 року № 810/4793/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Броварський завод пластмас»доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Броварський завод пластмас» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.07.2013 № 0004322202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 126850,75 грн. ( за основним платежем - 108504,00 грн., за штрафними санкціями - 18346,75 грн.) та податкового повідомлення-рішення від 30.07.2013 № 0004312202, у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 213161,38 грн. ( за основним платежем - 179260,13 грн., за штрафними санкціями - 33900,25 грн.)

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами угод і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та мають ознаки фіктивності. Також відповідачем наголошено, що у ході перевірки позивачем не надано пояснень на підтвердження потреби підприємства у придбаних роботах. Тому правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагенти позивача здійснювали роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум за спірними правочинами до податкового кредиту та валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Представники сторін у судове засідання 04.11.2013 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності у письмовому провадженні.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.12, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.04.2013 № 398/222/00203594 (надалі - Акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень, зокрема:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та підпункту пункту 138.2, пункту 138.4 статті 138, підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 179260,13 грн.

- пункту 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 108504 грн., а саме: за жовтень 2010 року - 22500,00 грн., листопад 2010 року - 16061,00 грн., грудень 2010 року - 30269,00 грн., березень 2011 року - 6971,00 грн., квітень 2011 року - 13920,00 грн., травень 2011 року - 13934,00 грн., червень 2011 року - 296,00 грн., серпень 2011 року - 1280,00 грн., вересень 2011 року - 320,00 грн., листопад 2011 року - 640,00 грн., червень 2012 року - 2313,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача інформації, наявної у комп'ютерних базах даних та автоматизованих інформаційних системах державної податкової служби та матеріалів перевірок його контрагентів.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Макростаб», перевіряючими взято до уваги наступні акти:

- акт Броварської ОДПІ Київської області від 15.07.2011 № 844/232/36597313 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Макростаб» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин під час господарських взаємовідносин із ТОВ «Різано-Трейд» за період: грудень 2010 року, січень та лютий 2011 року;

- акт Броварської ОДПІ Київської області від 05.10.2011 № 51/232/36597313, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Макростаб» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з ПП «Фірма Володар» за період березень, квітень, червень 2011 року.

Як то вбачається зі змісту акту перевірки позивача, перевіряючими було встановлено відсутність у контрагентів ТОВ «Макростаб», зокрема, ТОВ «Різано-Трейд» та ПП «Фірма Володар» об'єктів оподаткування податком на прибуток з підстав відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «ТПК «Техномашпостач», перевіряючими взято до уваги акт перевірки Броварської ОДПІ Київської області від 07.04.2011 № 279/7/23-1/36803875, про результати проведення документальної невиїзної перевірки контрагента позивача ТОВ «ТПК «Техномашпостач», з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за 2010 рік, січень, лютий 2011 року, висновки, якого ґрунтуються на службовій інформації, зокрема, висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області № 74 від 30.03.2013 про проведення почеркознавчого дослідження підписів посадових осіб ТОВ «ТПК «Техномашпостач» на документах податкової звітності, яким встановлено, що підписи від ОСОБА_3 в наданих на дослідження документах виконані не нею, а іншою особою.

Щодо взаємовідносин із ПП «Фірма Володар» перевіряючими взято до уваги акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 31.01.2012 № 72/23-1/31988783 про неможливість проведення перевірки ПП «Фірма Володар» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008 по 31.12.2011. Між тим, висновки вказаного акту зустрічної звірки ґрунтуються на службовій інформації, отриманої від податкової міліції щодо наявності у ПП «Фірма Володар» ознак фіктивності, що підтверджується поясненнями керівника та головного бухгалтера - громадянки Російської федерації ОСОБА_5, яка повідомила, що не має відношення до діяльності підприємства.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «УТК «Аргумент» перевіряючими взято до уваги акт перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 27.12.2011 № 2602/23-04/34619880 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «УТК «Аргумент» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 30.11.2011. В даному акті міститься інформація, що листом від 08.12.2011 № 16604/7/26-06/38 ГВПМ ДПІ у Печеському районі передана інформація, отримана від ДПА в м. Києві № 61ДСК/26-53 від 20.04.2011 про те що засновником ТОВ «УТК «Аргумент», громадянином ОСОБА_6 надано пояснення з приводу того, що він не має ніякого відношення до створення та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «БК «Арміс» перевіряючими взято до уваги акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 24.10.2011 № 1382/23-7/34356397 про результати документальної позапланово невиїзної перевірки ТОВ «БК «Арміс» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.10.2010 по 28.02.2011. Даним актом перевірки встановлено, що основним постачальником ТОВ «БК «Арміс» є ТОВ «Міріс», щодо якого ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт перевірки від 16.05.2011 № 521/23-6/34620298, в якому зазначено, що при опитуванні директора ТОВ «Міріс» ОСОБА_7 були отримані пояснення щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності підприємства та непроставлення підписів на первинній документації ТОВ «Міріс».

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Домєн» перевіряючими взято до уваги акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 13.04.2012 № 156/22-4/23739044 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Домєн» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Тала-Груп» та ТОВ «Юкмас» за період з 01.05.2011 по 30.11.2011.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» перевіряючими взято до уваги акт перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 04.04.2013 № 221/22-50/37675706, про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.01.2012 по 30.11.2012.

Так, у ході перевірок контрагентів позивача перевіряючими встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки, у ході перевірок не виявлено адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань, що підтверджується даними показників податкової звітності контрагентів позивача. Окрім того, на думку перевіряючих, вказані підприємства мають ознаки фіктивності, що підтверджується поясненнями їх посадових осіб та засновників, які повідомили, що не мають відношення до діяльності підприємств.

Водночас, податковим органом встановлено відсутність контрагентів позивача за юридичними адресами та ненадання документів до перевірки. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що господарські операції підприємств не підтверджуються щодоврахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у зв 'язку з чим ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» не могли фактично здійснювати господарські операції.

Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаних підприємств здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ними угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Окрім того перевіряючими вказано, що позивачем під час перевірки на службову вимогу відповідача не надано письмових пояснень, які б містили інформацію щодо взаємовідносин позивача зі своїми контрагентами, що свідчить про неможливість встановлення пов'язаності отриманих послуг із господарською діяльністю позивача.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.07.2013 № 0004322202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 126850,75 грн. ( за основним платежем - 108504,00 грн., за штрафними санкціями - 18346,75 грн.) та від 30.07.2013 № 0004312202, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 469373,25 грн. ( за основним платежем - 435473,00 грн., за штрафними санкціями - 33900,25 грн.).

При цьому, позивачем податкове повідомлення-рішення від 30.07.2013 № 0004312202, оскаржується у частині нарахування позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 213161,38 грн. ( за основним платежем - 179260,13 грн., за штрафними санкціями - 33900,25 грн.).

Як то встановлено у ході судового розгляду справи, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 179260,13 грн. нарахована контролюючим органом саме з підстав визнання спірних угод нікчемними.

У той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість та податку на прибуток таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту надання товарів та послуг за спірними правочинами.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Макростаб».

Судом встановлено, що 06.04.2010 між позивачем та ТОВ «Макростаб» укладено договір купівлі-продажу № 06/04-02 (а.с.53 Том ІV).

За умовами вищевказаного договору постачальник, (ТОВ «Макростаб») зобов'язується передати у власність покупця (ПАТ «Броварський завод пластмас») товар у відповідності до заявок, рахунків-фактур та накладних на поставку товару, в яких також вказана вартість товару та які є невід'ємною частиною договору, так само як і податкова накладна, сертифікат якості чи інший документ, що посвідчує якість товару. Право власності на товар переходить до покупця у момент його передачі на складі постачальника. Поставка обладнання здійснюється транспортом покупця.

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ПП ТОВ «Макростаб» рахунки-фактури та видаткові накладні, згідно яких позивачеві поставлено хімічну продукцію, зокрема, сировину, яка необхідна для композиції при виготовленні трубної продукції. Одночасно, позивачем надано сертифікати якості на отриману продукцію, а на підтвердження транспортування товару позивачем надано копії товарно-транспортних накладних. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.54-130 Том ІV).

Поряд із цим, ТОВ «Макростаб» виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме: за жовтень 2010 року на суму 53555,80 грн. (у тому числі ПДВ - 8926,10 грн.), за листопад 2010року на суму 38990,20 (у тому числі ПДВ - 6498,37 грн.), за грудень 2010 року на суму 3125,00 грн. (у тому числі ПДВ - 520,83 грн.), за березень 2011 року на суму 41826,60 грн. (у тому числі ПДВ - 6971,10 грн.), за квітень 2011 року на суму 83517,60 грн. (у тому числі ПДВ - 13919,60 грн.), за травень 2011 року на суму 102732,00 грн. (у тому числі ПДВ - 17122,00 грн.), за червень 2011 року на суму 83606,00 грн. (у тому числі ПДВ - 13934,33 грн.), за липень 2011 року на суму 69684,00 грн. (у тому числі ПДВ - 11614,00 грн.), за серпень 2011 року на суму 2568,00 грн. (у тому числі ПДВ - 428,00 грн.). Копії податкових накладних наявні у матеріалах справи (а.с.162-186 Том ІV).

Загальна вартість отриманої продукції становить 479605,92 грн. (у тому числі ПДВ 79934, 31 грн.)

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями (а.с.131-161 Том ІV).

Згідно акту перевірки позивача відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Макростаб» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «Макростаб» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за І-ІІ квартал 2011 року у розмірі 37434,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн., а також донараховано податок на додану вартість за грудень 2010 року і березень-травень 2011 року у розмірі 39513,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1172,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «ТПК «Техномашпостач».

Судом встановлено, що у перевіряємий період між позивачем та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» укладено договір поставки від 18.09.2010 № 100914 (а.с.150 Том ІІІ).

За умовами договору поставки постачальник, (ТОВ «ТПК «Техномашпостач») зобов'язується поставити та передати покупцеві (ПАТ «Броварський завод пластмас») обладнання, найменування, кількість, вартість якого вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється силами постачальника. Дата поставки товару засвідчується рахунком-фактурою, товарною накладною та актом прийому-передачі товару (пункт 6.1 договору від 18.09.2010).

На виконання вищевказаних умов договору ТОВ «ТПК «Техномашпостач» надало позивачеві накладну від 29.10.2010 № 291030 (ПВХ дроблене) на загальну суму 135000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 22500,00 грн.) (а.с.152 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «ТПК «Техномашпостач» виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 29.10.2010 № 291030 на загальну суму 135000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 22500,00 грн.) (а.с.61 Том ІІІ);

Матеріали справи також містять копію товарно-транспортної накладної від 29.10.2010 № 29-10-10 (а.с.153 Том ІІІ).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, загальна вартість продукції, поставленої позивачеві ТОВ «ТПК «Техномашпостач», становить - 135000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 22500,00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями (а.с.156-160 Том ІІІ).

Згідно акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «ТПК «Техномашпостач» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеній вище податковій накладній до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «ТПК «Техномашпостач» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за ІV квартал 2010 року у розмірі 28776,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 7194,00 грн., а також донараховано податок на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 22500,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5625,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Домен».

Судом встановлено, що протягом 2011-2012 року ТОВ «Домен», на підставі усної домовленості, було поставлено позивачеві товар (модифікатори).

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ «Домен» рахунки-фактури та видаткові накладні. Окрім того на підтвердження транспортування товару позивачем надано копії товарно-транспортних накладних. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.31-51 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «Домен» виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме: за червень 2011 року на суму 1778,40 грн. (у тому числі ПДВ - 296,40 грн.), за серпень 2011 року на суму 7680,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1280,00 грн.), за вересень 2011 року на суму 1920,00 грн. (у тому числі ПДВ - 320,00 грн.), за листопад 2011 року на суму 3840,00 грн. (у тому числі ПДВ - 640,00 грн.), за грудень 2011 року на суму 11520,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1920,00 грн.) та за січень 2012 року на суму 4800,00 грн. (у тому числі ПДВ - 800,00 грн.), копії податкових накладних наявні у матеріалах справи (а.с.61-67 Том ІІІ).

Загальна вартість отриманої продукції становить 31538,40 грн. (у тому числі ПДВ 5256,40 грн.)

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.54-60 Том ІІІ).

Згідно акту перевірки позивача відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Домен» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «Домен» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартал 2011 року у розмірі 6229,00 грн., а також донараховано податок на додану вартість за червень, серпень-листопад 2011 року у розмірі 2536,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 560,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс».

Судом встановлено, що у червні 2012 року ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», на підставі усної домовленості, було поставлено позивачеві товар (труби).

На підтвердження факту постачання продукції позивачем надано суду виписані ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» рахунок-фактуру та видаткову накладну.

Поряд із цим, ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» виписано на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем, від 18.06.2012 № 69 на загальну суму 13876,20 грн. (у тому числі ПДВ - 2312,70 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням.

Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.11-14 Том ІІІ).

Загальна вартість отриманої продукції становить 13876,20 грн. (у тому числі ПДВ 2312,70 грн.)

Згідно акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеній вище податковій накладній до складу податкового кредиту.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» відповідачем донараховано позивачеві податок на додану вартість за червень 2012 року у розмірі 2313,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 578,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ПП «Фірма «Володар».

Судом встановлено, що у перевіряємий період позивачем із ПП «Фірма «Володар» укладено договір № 11/3-2010 від 03.11.2010 (а.с.167-168 Том ІІІ).

За умовами договору виконавець (ПП «Фірма «Володар») зобов'язується за завданням замовника (ПАТ «Броварський завод пластмас») надавати послуги, зокрема, щодо ремонту водопроводу зворотного циклу на території ПАТ «Броварський завод пластмас». Відповідно до пункту 2 зазначеного договору, загальна вартість робіт становить 237 887, 74 грн., у тому числі податок на додану вартість - 39 647, 96 грн.

Так, відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 зазначеного Договору, прийом та здача робіт проводиться з обов'язковим складанням актів приймання - здачі робіт, які підписуються сторонами. Акт приймання - здачі робіт є документом для проведення грошових розрахунків.

Надана до перевірки та наявна у матеріалах копія даного договору скріплена підписом заступника директора Шолоховим А.В. та печаткою ПП «Фірма»Володар».

Крім цього, як у ході перевірки, так і під час розгляду справи позивачем надано суду належним чином завірену копію наказу ПП «Фірма «Володар» від 06.08.2010 № 2 про призначення Шолохова А.В. на посаду заступника директора ПП «Фірма «Володар» з правом від імені підприємства підписувати податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, а також інші фінансово - господарські документи (а.с.169 Том ІІІ).

Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується дослідженими як перевіряючими у ході проведення перевірки, так і у судовому засіданні письмовими доказами, а саме (а.с.34-37 Том VІ):

- актом приймання виконаних підрядних робіт, складеного за типовою формою № КБ-2в, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554, а саме за листопад 2010 року по договору № 11/3-2010 від 03.11.2010 на загальну суму 237 887, 74 грн., у тому числі ПДВ - 39647,96 грн.;

- довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, яка складена за типовою формою № КБ-3, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554, а саме за листопад 2010 року по договору № 11/3-2010 від 03.11.2010 на загальну суму 237 887, 74 грн., у тому числі ПДВ - 39647,96 грн.

Також факт виконання робіт підтверджується: документом про договірну ціну на будівництво ремонту водопроводу зворотного циклу, що здійснюється у 2010 році; картками рахунку 631; податковою накладною від 30.11.2010 на суму 237887,74 грн. в тому числі ПДВ - 39647,96 грн. (а.с.33 Том VІ, а.с.166-165, 181 Том ІІІ).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.175-180 Том ІІІ).

Згідно акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ПП «Фірма» Володар» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеній вище податковій накладній до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ПП «Фірма» Володар» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за ІV квартал 2010 року у розмірі 49560,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 12390,00 грн.

Водночас судом встановлено, що відповідачем у липні 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Броварський завод пластмас» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додатку вартість у частині взаємовідносин з ПП «Фірма «Володар» код ЄДРПОУ 00203594 за період з 01.11.2010 по 30.11.2010.

За результатами перевірки складено акт від 16.07.2012 № 440/22-2/00203594 (надалі - Акт перевірки), який містить висновки про порушення позивачем частини першої статті 203, частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, по взаємовідносинах з ПП «Фірма «Володар». На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0000342202, відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 49559, 95 грн., в тому числі, за основним платежем - 39647, 96 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9911, 99 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку. За результатами судового розгляду Київським окружним адміністративним судом прийнято постанову від 16.10.2012 по справі № 2а-3864/12/1070, якою позов задоволено у повному обсязі та скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0000342202. Доказів оскарження даної постанови в апеляційному порядку відповідачем суду не надано.

Зі змісту вищевказаної постанови вбачається, що судом було досліджено реальність господарських операцій позивача з ПП «Фірма «Володар» саме за спірним правочином та встановлено, що зобов'язання за договором, укладеним між позивачем та ПП «Фірма «Володар», мали реальний характер (роботи, послуги були отримані і оплачені), а відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб). Відтак, висновок відповідача про те, що правочин, укладений між позивачем та ПП «Фірма «Володар» має ознаки фіктивності та нікчемності є формальним і необ'єктивним, оскільки ґрунтується не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «УТК Аргумент».

Судом встановлено, що 03.11.2010 між позивачем та ТОВ «УТК Аргумент» укладено договір № 10/15-2010, за умовами якого виконавець (ТОВ «УТК Аргумент») зобов'язується надати замовнику (ПАТ «Броварський завод пластмас») роботи з ремонту покрівлі та зенітних ліхтарів виробничого корпусу цеху ПВХ пластикату, інв. № 1029 (а.с.108-109 Том ІІІ).

Так, відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 зазначеного Договору, прийом та здача робіт проводиться з обов'язковим складанням актів приймання - здачі робіт, які підписуються сторонами. Акт приймання - здачі робіт є документом для проведення грошових розрахунків.

Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується дослідженими як перевіряючими у ході проведення перевірки, так і у судовому засіданні письмовими доказам, які додані до матеріалів, а саме: актом обстеження дефектів зенітних ліхтарів покрівлі виробничого корпусу цеху ПВХ пластикату, інв. № 1029, розміщеного за адресою: м. Бровари, промвузол ПАТ «Броварський завод пластмас»; розрахунками договірної ціни на поточний ремонт; актом приймання виконаних підрядних робіт, складеного за типовою формою №КБ-2в, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554, за листопад 2010 року (а.с.111-121 Том ІІІ).

Поряд із цим, ТОВ «УТК Аргумент» виписано на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну, наявність якої не заперечується відповідачем, від 25.11.2010 № 540 на загальну суму 96399,00 грн. (у тому числі ПДВ - 16061,00 грн.) (а.с.123 Том ІІІ);

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківською випискою (а.с.122 Том ІІІ).

Згідно акту перевірки позивача відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «УТК Аргумент» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеній вище податковій накладній до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «УТК Аргумент» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за ІV квартал 2010 року у розмірі 20076,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5019,00 грн., а також донараховано податок на додану вартість за листопад 2010 року у розмірі 16061,10 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 4015,00 грн.

Щодо взаємовідносин із ТОВ «БК «Арміс».

Судом встановлено, що 27.10.2010 між позивачем та ТОВ «БК «Арміс» укладено договір № 245, за умовами якого виконавець (ТОВ «БК «Арміс») зобов'язується надати замовнику (ПАТ «Броварський завод пластмас») роботи з ремонту санвузлів гуртожитку ПАТ «Броварський завод пластмас», що розташований за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності 3Б; ремонту буфета адмінкорпуса ПАТ «Броварський завод пластмас» (а.с.73).

Так, відповідно до зазначеного договору, прийом та здача робіт проводиться з обов'язковим складанням актів приймання - здачі робіт.

Факт виконання робіт за вказаним договором підтверджується дослідженими як перевіряючими у ході проведення перевірки, так і у судовому засіданні письмовими доказам, які додані до матеріалів, а саме: розрахунками договірної ціни на поточний ремонт; актами приймання виконаних підрядних робіт, складеними за типовою формою № КБ-2в, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 № 554, за грудень 2010 року (а.с.74-82).

Поряд із цим, ТОВ «БК «Арміс» виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме: за жовтень 2010 року на суму 25000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4166,67 грн.), за листопад 2010 року на суму 50000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 8333,34 грн.), за грудень 2010 року на суму 103489,11 грн. (у тому числі ПДВ - 17248,19 грн.), копії податкових накладних наявні у матеріалах справи (а.с.96-103 Том ІІІ).

Загальна вартість виконаних робіт становить 148740,92 грн. (у тому числі ПДВ 29748,19 грн.)

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями (а.с.83-95 Том ІІІ).

Згідно акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ТОВ «БК «Арміс» відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним до складу податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток шляхом формування валових витрат.

Як то вбачається з матеріалів справи та деталізованого розрахунку відповідача, наданого суду 04.11.2013, за наслідками перевірки по взаємовідносинах із ТОВ «БК «Арміс» відповідачем донараховано позивачеві податок на прибуток за ІV квартал 2010 року у розмірі 37185,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 9296,00 грн., а також донараховано податок на додану вартість за грудень 2010 року у розмірі 25581,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 6395,00 грн.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за рахунок сум податку, сплачених контрагентам у складі ціни наданих послуг та придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, послуги та товари фактично не надавались, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, такі угоди є нікчемними, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат вчинено позивачем незаконно.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» - недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами, судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем товарів та послуг з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що предметом спірних правочинів, укладених із ТОВ «Макростаб», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» було поставка товарів (труб, хімічної сировини, мадифікаторів), а правочинів укладених з ПП «Фірма «Володар», ТОВ «УТК Аргумент» та ТОВ «БК «Арміс» - ремонтні та будівельні роботи.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво плит, листві, труб і профілів із пластмас.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач має відповідні виробничі потужності та основні засоби для здійснення основного виду діяльності.

Водночас, за даними витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.200-213 Том ІІ), одними із видів діяльності ТОВ «Макростаб», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», є зокрема, оптова торгівля товарами широкого вжитку, оптова торгівля металами та металевими рудамми та оптова торгівля хімічними продуктами; видами діяльності ПП «Фірма «Володар», ТОВ «УТК Аргумент» та ТОВ «БК «Арміс» - будівництво будівель та роботи із завершення будівництва.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Так, за поясненнями позивача, на підставі спірних правочинів, укладених із ТОВ «Макростаб», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» позивачем було отримано хімічну продукцію, зокрема, сировину, яка необхідна по рецептурі для виготовлення трубної продукції та матеріали для виготовлення оснащення для виробничого процесу. На підтвердження факту отримання та використання придбаних товарів позивачем надано внутрішні накладні, наряди-замовлення, лімітно-забірні картки, видаткові накладні, а також документи бухгалтерського обліку - картки відповідних бухгалтерських рахунків, норми витрат сировини для виготовлення труб ті інші (Том ІІІ, ІV та VІ).

Позивачем зауважено, що вказана продукція було придбана виключно для здійснення його основного виду діяльності (виготовлення труб) та використовується у власній господарській діяльності.

Як то зазначено представником позивача, транспортування придбаної продукції здійснювалося позивачем як власними силами, так і з залученням інших перевізників.

На підтвердження наявності на підприємстві відповідних транспортних ресурсів для здійснення перевезень вантажів позивачем надано відомості про наявні транспорті засоби та договори від 15.02.2010 № 09-69 в від 02.04.2012 № 09-68, укладені із ФОП ОСОБА_8, згідно яких позивачеві надавалися послуги із організації та перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с.47-52 Том VІ). На вимогу суду позивачем надано подорожні листи та товарно-транспортні накладні, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Водночас, позивачем надано пояснення, що ремонтні роботи у ПП «Фірма «Володар», ТОВ «УТК Аргумент» та ТОВ «БК «Арміс» по спірним правочинам, замовлялися з метою утримання у належному стані приміщень позивача. Так, позивачем зауважено, що ремонт водопроводу зворотного циклу на території ПАТ «Броварський завод пластмас»; покрівлі і зенітних ліхтарів виробничого корпусу цеху ПВХ пластикату, інв. № 1029; санвузлів гуртожитку ПАТ «Броварський завод пластмас», що розташований за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності 3Б; ремонту буфета адмінкорпуса ПАТ «Броварський завод пластмас» було проведено на об'єктах нерухомого майна, що належать позивачеві на праві власності та входять до основних фондів.

На підтвердження вказаного позивачем надано бухгалтерську довідку щодо відомостей про об'єкти нерухомого майна позивача та витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно щодо гуртожитку, розташованого за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності 3Б та комплексу, розташованого за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності 53 (а.с.3-6 Том VІ).

Надання ремонтних послуг підтверджується необхідними первинними обліковими документами у будівництві, зокрема, КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати», які затверджені наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 № 554 та які згідно роз'яснень Міністерства регіонального розвитку та будівництва України (листи від 08.12.2009 № 12/19-2-9/11-5008, від 09.03.2010 № 12/19-2-9-21-2368, від 06.05.2010 № 2/12-20/4993) підлягають застосуванню при виконанні будівельних робіт та є первинними документами бухгалтерського обліку саме у будівництві.

Як то встановлено судом, факти постачання позивачеві товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є поставка хімічної сировини та обладнання, а також ремонтні роботи, які у свою чергу було виконано на об'єктах, що належать позивачеві на праві власності, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладених правочинів ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів позивача, якими встановлено незнаходження товариств за юридичними адресами, ненадання документів до перевірки. З огляду на вказане судом встановлено таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 12.12.2012 та 06.09.2013 не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (а.с.200-213 Том ІІ).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платників податків за юридичними адресами не може бути підставою для відображення в податковому обліку спірних операцій, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок та акти документальних позапланових перевірок контрагентів позивача.

Так, зі змісту статті 73 Податкового кодексу України та методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом державної податкової адміністрації України № 236 від 22.04.2011, вбачається, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку з встановленням відсутності суб'єкта господарювання за місцезнаходженням (податковою адресою) складається акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, який засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснюються між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Механізм проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок визначає Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232, з аналізу якого вбачається, що у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведеної зустрічної звірки контролю за додержанням податкового законодавства, а проведення звірки є лише заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, оскільки дії податкового органу щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що зі змісту актів перевірок вбачається, що предметом даних перевірок були господарські відносини ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» з іншими контрагентами. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірок контрагентів позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказані акти не є належними та допустимими доказами у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальні юридичні наслідки.

Як то встановлено судом, висновки відповідача про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентами правочинів ґрунтуються на матеріалах досудового слідства, зокрема, пояснень посадових осіб ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «УТК «Аргумент». З цього приводу суд зауважує таке.

Статтею 83 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків.

Таким чином, законодавством не передбачено можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи, протоколи допиту або постанова про призначення перевірки. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Щодо посилання відповідача на висновок Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області № 74 від 30.03.2013 про проведення почеркознавчого дослідження підписів посадових осіб ТОВ «ТПК «Техномашпостач» на документах податкової звітності, яким встановлено, що підписи від ОСОБА_3 в наданих на дослідження документах виконані не нею, а іншою особою, суд зауважує таке.

Даний висновок не може бути взято судом до уваги на підтвердження фіктивності угод, оскільки стосується підписів від імені директора ТОВ «ТПК «Техномашпостач» лише на документах наданої податкової звітності, у той час як почеркознавча експертиза первинних документів, складених між позивачем та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», експертом не проводилась.

З приводу пояснень засновників та директорів ПП «Фірма «Володар» та ТОВ «УТК «Аргумент», які повідомили, що не мають відношення до діяльності підприємств, зареєстрував, суд зазначає, що дані свідчення до уваги не беруться з підстав того, що, з однієї сторони, вони не стосуються предмету доказування - здійснення господарської операції, а з іншої сторони - є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг та придбання товарів, які позивач вважає нікчемними, виникли між юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, сторони правочину були правоздатними особами і до цього часу перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на час укладення і виконання правочинів контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача було скасовано чи визнано недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочину.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за договорами мали реальний характер, то, відповідно, факт отримання послуг/товарів та коштів сторонами, відсутність взаємних претензій свідчить про те, що укладення правочинів відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні їх податковим органом «фіктивними», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагентів позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Проте, доказів, витребуваних судом, а саме, декларацій з податку на прибуток та довідок форми 1-ДФ, поданих ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» до податкових органів за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Між тим суд зауважує, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарських операцій та, як наслідок, завищення податкового кредиту та валових витрат, оскільки, по-перше, з характеру операцій вбачається можливість її здійснення без залучення значної кількості як трудових, так і матеріальних ресурсів, по-друге, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, по-третє, відсутність основних фондів не може свідчити про невчинення фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єктів господарювання можливостей здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ними правочинах.

Окрім того, у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковим органом переважно обґрунтовано правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» і ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентами позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагентів позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням йому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Наявність у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведена.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемними, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушують моральних засад суспільства.

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість податку на прибуток та завищення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість, за спірними правочинами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, спірні правовідносини виникли між сторонами у період 2010-2011 років.

Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин у 2010 році, законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість», а порядок сплати та нарахування податку на прибуток підприємств визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Між тим, починаючи з 1 січня 2011 року, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Суд зауважує, що вищенаведені нормативні акти місять аналогічні вимоги щодо підстав відображення у податковому обліку валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відтак, правомірність формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Макростаб», ПП «Фірма «Володар», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «УТК Аргумент», ТОВ «БК «Арміс», ТОВ «Домєн» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», підтверджується податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи та відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Водночас, відповідачем встановлено порушення позивачем формування валових витрат, що призвело до заниження податку на прибуток.

Так, згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, за приписами пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Між тим, згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, акти виконаних робіт, договори та платіжні документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товарів та послуг за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та послуг у судовому засіданні не були підкріплені належними і достатніми доказами.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є безпідставними.

Окрім того суд звертає увагу, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на прибуток, податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 30.07.2013 № 0004322202, за яким публічному акціонерному товариству «Броварський завод пластмас» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 126850,75 грн. ( за основним платежем - 108504,00 грн., за штрафними санкціями - 18346,75 грн.);

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 30.07.2013 № 0004312202, у частині нарахування публічному акціонерному товариству «Броварський завод пластмас» грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 213161,38 грн. ( за основним платежем - 179260,13 грн., за штрафними санкціями -33900,25 грн.)

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.