Рішення № 34818788, 04.11.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4622/13-ц

провадження №2/369/2337/13

РІШЕННЯ

Іменем України

04.11.2013 року Києво Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Сохань Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

У травні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що за договором дарування ще в 1997 році її батьку ОСОБА_6 належить 71/100 частини житлового будинку по вул. Калініна, 8 в м.Боярка. Після його смерті у 2005 році відкрилась спадщина на частину будинку. Спадщину після смерті батька ОСОБА_6 вона прийняла, оскільки у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Разом з тим нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки померлий за життя не провів державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Просила суд визнати за нею право власності на 71/100 частину житлового будинку №8 по вул. Калініна в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області.

При розгляді справи позивач подав уточнення позовних вимог. У заяві зазначила, що у судовому засіданні відповідачем по справі подано суду свідоцтво про право власності на ? частину спірного житлового будинку, яке видано у 2002 році ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Боярської міської ради. Дане рішення та свідоцтво є незаконним, оскільки на час його ухвалення відповідачка не була власником нерухомого майна, а власником був її батько - ОСОБА_6, тому порушують її права як спадкоємця.

Просила суд визнати частково незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Боярської міської ради від 04 червня 2002 року №135/2 в частині перерозподілу ідеальних часток у сумісній власності на будинковолодіння на імя ОСОБА_2 на ? частину будинковолодіння замість 71/100 часток та видачі ОСОБА_2 замість дійсних правовстановлюючих документів свідоцтво про право приватної власності з вказанням нових ідеальних часток кожному; визнати недійсним свідоцтво на право власності на житловий будинок від 26 червня 2002 року, видане виконавчим комітетом Боярської міської ради на ? частину житлового будинку №8 по вул. Калініна в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області; визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м.Боярка, вул. Калініна, 8.

У судовому засіданні позивачкою подано заяву про поновлення строків позовної давності за позовними вимогами про скасування рішення виконавчого комітету та визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що про існування оскаржуваного рішення та свідоцтва їй стало відомо лише в судовому засіданні та не могло бути відомо раніше, оскільки ще в 2005 році зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали. Просили суд задоволити позовов.

У судовому засідання відповідачка ОСОБА_2 та її представник проти позову заперечували. Просили відмовити в задоволенні позову, оскільки померлий, ОСОБА_6 не прийняв у дар будинок, так через пропуск строку позовної давності.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги визнала. Просила задоволити позов.

У судовому засіданні представник Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області просили суд вирішити спір відповідно до вимог закону.

У судовому засіданні третя особа ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав.

У судове засідання ОСОБА_4 не зявився. Про час та місце розгляду справи повідомлений. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

За ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

При розгляді справи судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №19/3 від 23 січня 1992 року затверджений акт державного приймання в експлуатацію житлового будинку та визнано право власності на житловий будинок по вул. Калініна, 8 в м.Боярка за ОСОБА_2

За п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Ст. 243 ЦК України 1963 року передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.

24 липня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір дарування 71/100 частки житлового будинку, що знаходиться в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Калініна, 8.

У договорі міститься розяснення, що у відповідності до ст. 227 ЦК України цей договір підлягає реєстрації у Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації (а.с.44 зворот).

За ст. 47 ЦК України 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Ст. 244 ЦК України 1963 року встановлена форма договору дарування, а саме договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу щодо державної реєстрації договору.

Ст. 153 ЦК України 1963 року передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 128 ЦК України 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

При укладенні договору дарування від 24 липня 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 сторонами договору досягнуто домовленостей щодо істотних умов, що відображено в договорі, дотримано нотаріальну форму договору.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №135/2 від 04 червня 2002 року перерозподілено ідеальні частки у сумісній власності на будинковолодіння, яке знаходиться по вул. Калініна, 8, оформивши на імя: ОСОБА_2 ? частику будинковолодіння замість 71/100 часток; ОСОБА_4 ? частка замість 29/100 частин. Замість дійсних правовстановлюючих документів видати ОСОБА_2 та ОСОБА_4 свідоцтво про право приватної власності на будинковолодіння з вказанням в них ідеальних часток кожному.

26 червня 2002 року виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області видано свідоцтво про право власності на ? частину житлового будинку №8 по вул. Калініна в м.Боярка Києво-Святошинського району Київської області на імя ОСОБА_2.

18 лютого 2005 року помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія 1-ОК №269295, виданого виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Померлий ОСОБА_6 був батьком ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження ІІ-БК №379401, виданого Боярським міським ЗАГСом, свідоцтвом про одруження 1-БК №261915, виданого відділ реєстрації актів цивільного стану Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.

За ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку встановленого ст.1270 ЦК України він не заявив відмову від неї.

Ст. 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом отримують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

У відповідності до встановленої законом черговості у першу чергу спадкують діти спадкодавця, той з подружжя, хто пережив його, та батьки.

З матеріалів спадкової справи №329 за 2005 рік до майна померлого ОСОБА_6 встановлено, що 22 липня 2005 року до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявами про відмову від прийняття спадщини звернулись його мати - ОСОБА_2 та його дружина - ОСОБА_3; із заявою про прийняття спадщини його донька ОСОБА_1

24 квітня 2013 року до Києво-Святощинської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулась ОСОБА_1

Постановою державного нотаріуса Киво-Святошинської районної державної нотаріальної контори від 24 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 71/100 частку житлового будинку.

Таким чином позивачка спадкове майно прийняла так як, протягом шестимісячного строку подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом позивачка не може через відсутність реєстрації права власності за померлим ОСОБА_6

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на час виникнення права власності, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» або отримане за договорами нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у звязку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що право власності на спірний житловий будинок у померлого ОСОБА_6 виникло та після його смерті входило складу спадщини.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

За правилом ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В матеріалах інвентаризаційної справи міститься запит державного нотаріуса ОСОБА_7 №983 від 22 липня 2005 року про надання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на 71/100 частки житлового будинку, що знаходиться в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Калініна, 8, що належала померлому ОСОБА_6 (а.с 135) та замовлення ОСОБА_1 щодо видачі довідки-характеристики (а.с.136-138).

За ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачка та померлий ОСОБА_6 знали та могли дізнатись про прийняття оскаржуваного рішення та отримання свідоцтва на імя відповідачки ОСОБА_2 Крім того, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили гарні стосунки між матірю ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У судовому засіданні позивачка подала суду заяву про поновлення строку звернення до суду, а відповідач заявив про застосування строків позовної давності, про що подав суду відповідну заяву.

Доводи позивача та її представника про небажання ОСОБА_6 реєструвати договір через похилий вік матері, її особисте прохання суд до уваги не бере, оскільки доказів цим обставинам суду подано не було.

За ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оскільки позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності або неможливості дізнатись про прийняття рішення радою та видачу свідоцтва про право власності, причини пропуску є неповажними, відповідач подав суду заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Керуючись ст. ст. 47, 153, 128, 227, 243, 244 ЦК України 1963 року, ст.ст. 256-267, 319, 1223-1268 ЦК України, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва, визнання права власності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяН.С. Пінкевич