Постанова № 34808257, 06.11.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3670/13-а

06 листопада 2013 р. 18год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Зозуля Д.П., судді Дорошенко Н.О., Щербаков В.В., за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача1: представник не з'явився,

відповідача2: представник Скіданова Олександра Сергіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 доМіністерства доходів і зборів України, Рівненської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_3 - звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України, Рівненської митниці Міндоходів. Просив визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 30.09. 2013 року № 1094-к про його звільнення із займаної посади 01.10. 2013 року відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку із реорганізацією Рівненської митниці. Поновити його на роботі на посаді заступника начальника Рівненської митниці - начальника Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями в Рівненській митниці Міндоходів з 01.10.2013 року, стягнути з Рівненської митниці Міндоходів на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Згідно заяви від 06.11. 2013 року позивачем було уточнено позовні вимоги та викладено їх у наступній редакції:

"1. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 30.09. 2013 року № 1094-к про моє звільнений із займаної посади 01.10. 2013 р. відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Рівненської митниui.

2. Поновити мене, ОСОБА_3, на роботі на рівноцінній посаді заступника начальника митниці. - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями в Рівненській митниці Міндоходів з 01 жовтня 2013 року.

3. Стягнути з Рівненської митниці Міндоходів на мою користь, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2013 р. по день постановлення судового рішення, який станом на 06.11. 2013 р. становить 8271, 90 грн.

4. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць допyстити рішення суду до негайного виконання.

5. Стягнути з Рівненської митниці Міндоходів на мою користь моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

6. Присудити з відповідачів судові витрати.".

Представник Позивача в судовому засіданні надала пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в позовній заяві, а зокрема пояснила, що Позивач, на його думку, має переважне право на залишення на роботі та не підлягав скороченню, йому мала бути запропонована посада в Рівненській митниці Міндоходів як такій, що реорганізувалась. Просила позов задовольнити повністю.

Відповідач 1 заперечень на адміністративний позов не подав, у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового засідання судом повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Судом не визнавалася обов'язковою участь представника відповідача 1 в судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача 1 за наявними у справі матеріалами.

Представник Відповідача 2 заперечила проти задоволення позову з підстав, наведених в письмових запереченнях. Зокрема пояснила, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання Рівненської митниці до Рівненської митниці Міндоходів, штатна чисельність Рівненської митниці Міндоходів стала меншою від штатної чисельності Рівненської митниці на 48 одиниць. У Рівненській митниці відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме реорганізація і скорочення чисельності та штату працівників. На момент попередження про наступне звільнення ОСОБА_3, не було можливості запропонувати йому посаду в Рівненській митниці Міндоходів, у зв'язку із відсутністю будь-яких вакантних посад. Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача та представника відповідача 1, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

ОСОБА_3, проходив службу в митних органах з 01.07. 2003 року, з 04.01. 2012 року та на час звільнення обіймав посаду заступник начальника Рівненської митниці - начальник служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

Наказом Державної митної служби України № 1094-к від 30.09. 2013 року було звільнено ОСОБА_3, заступника начальника Рівненської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, із займаної посади 01.10. 2013 року у зв'язку з реорганізацією Рівненської митниці, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу» визначено, разом з тим, загальні підстави припинення державної служби передбачені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Судом досліджено чи дотримано визначеного трудовим законодавством та Пленумом Верховного Суду України № 9 порядку звільнення Позивача згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та встановлено наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 18.03. 2013 року № 141/2013 створено Міністерство доходів і зборів України, яке визначено правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізуються. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03. 2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби України. 24.04. 2013 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання Рівненської митниці до Рівненської митниці Міндоходів, зареєстровано та внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Рівненську митницю Міндоходів за кодом 38714269 (а.с. 49-50, 51-52).

26.04. 2013 року наказом Міндоходів України № 80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» визначено чисельність працівників Рівненської митниці Міндоходів в кількості 218 осіб. Відповідно, штатна чисельність Рівненської митниці Міндоходів стала меншою від штатної чисельності Рівненської митниці на 48 одиниць. Вивільненню працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП повинно передувати видання наказу про введення нового чи зміну існуючого штатного розпису. Штатні розписи Рівненської митниці та Рівненської митниці Міндоходів досліджені колегією під час судового розгляду, долучені до матеріалів справи, та визнані колегією такими, що видані у відповідності до вимог законодавства України. Таким чином, судом встановлено та підтверджено дослідженими у судовому засідання матеріалами справи, що твердження Відповідача 2 про зміни в організації виробництва і праці, а саме реорганізація і скорочення чисельності та штату працівників, відповідають дійсності (а.с. 53-56, 57-58).

Судом встановлено, та сторонами не заперечувалось, що наказом Державної митної служби України від 12.06. 2013 року № 1019-к було поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника заступника начальника Рівненської митниці - начальника Служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил. 17.06. 2013 року Рівненською митницею було направлено ОСОБА_3 повідомлення про поновлення на посаді та запропоновано з'явитись у сектор кадрової роботи для ознайомлення з наказом. 31.07. 2013 року ОСОБА_3 прибув у Рівненську митницю. У зв'язку із введенням в дію структури та штатного розпису Рівненської митниці Міндоходів та у зв'язку із скороченням штатної чисельності працюючих і відсутністю вакантних посад, ОСОБА_3 було надано попередження про наступне звільнення згідно ч.1 ст.40 КЗпП України. При цьому, у зв'язку із відсутністю вакансій в митниці, одночасно із повідомленням про наступне звільнення, запропонувати ОСОБА_3 посаду в Рівненській митниці Міндоходів було неможливо (а.с. 65-66, 67, 68, 70).

Судом досліджено також наданий Позивачем лист Міністерства доходів і зборів України від 10.10. 2013 року № 5044/ш/99-99-24-04-14, у якому Першим заступником Міністра доходів і зборів України також надано відповідь, що запропонувати посаду ОСОБА_3 у Рівненській митниці Міндоходів немає можливості у зв'язку із відсутністю у митниці вакантних посад (а.с. 18).

Листом Голови Рівненської обласної державної адміністрації № 01.1/1/53-02-2339 від 23.09. 2013 року було надано погодження на звільнення ОСОБА_3 із посади заступника начальника Рівненської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 71).

Враховуючи відсутність вакансій в Рівненській митниці Міндоходів на момент попередження позивача про звільнення та на момент закінчення строку попередження, наказом Державної митної служби України № 1094-к від 30.09. 2013 року було звільнено ОСОБА_3, заступника начальника Рівненської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, із займаної посади 01.10. 2013 року у зв'язку з реорганізацією Рівненської митниці, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 6).

Згідно наказу Рівненської митниці Міндоходів № 165-К від 01.10. 2013 року із позивачем було проведено повний розрахунок станом на 01.10. 2013 року (а.с. 7).

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. При цьому, працівнику, якого роботодавець звільняє у зв'язку із реорганізацією підприємства, установи, організації, а також у зв'язку із скорочення чисельності або штату працівників має бути запропонована вакантна посада якщо така наявна у штаті установи.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Крім того, відповідно до ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках ліквідації підприємства, установи, організації, а також звільнення службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання. Таким чином, колегія приходить до висновку, що роботодавець не мав можливості перевести Позивача на іншу посаду або запропонувати йому будь-яку посаду у зв'язку із відсутністю будь-яких вакантних посад, а попередження про наступне звільнення вчинене у спосіб, що відповідає нормам чинного трудового законодавства України.

Що до покликання Позивача на наявність у нього, на його думку, переважного права на залишення на роботі, судом встановлено наступне.

Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Виходячи із аналізу норм трудового законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що переважне право на залишення на роботі враховується у випадку, коли роботодавець обирає кому із декількох працівників запропонувати наявну у штаті посаду, порівнює їх здібності, якості, враховує переважне право. Таким чином, з врахуванням обставин справи, суд приходить до висновку, що матеріалами даної справи підтверджено, що у Рівненській митниці Міндоходів на момент попередження ОСОБА_3 про наступне звільнення, вакантні посади були відсутні.

Водночас, судом досліджено біографічні довідки Позивача та особи, на зайняття посади якої претендує Позивач, порівняно їх кваліфікацію та інші наявні дані. Дослідивши зазначені документи, суд приходить до висновку про відсутність у Позивача переваг, що давали б право претендувати на посаду у порівнянні із особою, яка цю посаду посідає. Крім того, судом досліджено положення про структурні підрозділи Рівненської митниці та Рівненської митниці Міндоходів та посадові інструкції Позивача і особи, на зайняття посади якої претендує Позивач. Судом встановлено, що коло повноважень та функціональних обов'язків зазначених двох осіб не є тотожними. Зогляду на прийняття Митного кодексу України (13.03.2012 року) повноваження митних органів (органів доходів і зборів) та їх посадових осіб розширено, як і коло обов'язків. Відповідно, посади заступника начальника Рівненської митниці - начальника Служби по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил (яку посідав Позивач) та заступника начальника Рівненської митниці Міндоходів - начальника Управління боротьби з контрабандою та митними порушеннями (на зайняття якої Позивач претендує) не є тотожними. Крім того, судом враховано, що визначення рівня кваліфікації та продуктивності праці є правом роботодавця (а.с. 81-89, 90-98, 99-103, 104-108, 109, 110, 111).

Крім того, суду слід зазначити, що момент судового розгляду справи відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України № 599 від 18.10. 2013 року було ліквідовано підрозділи боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями у складі митниць Міндоходів та утворено підрозділи податкової міліції, що унеможливлює поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника начальника Рівненської митниці - начальника Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями в Рівненській митниці Міндоходів, у зв'язку з її ліквідацією, та відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачає його звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 73-74).

Щодо позовної вимоги про стягнення 10 000 грн. моральної шкоди, суд зазначає наступне. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При застосуванні норм КЗпП щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 1167 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Оскільки Позивачем не наведено жодних доказів заподіяння йому моральної (немайнової) шкоди, а колегія прийшла до висновку про законність його звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України, то суд не вбачає законних підстав для задоволення цієї позовної вимоги.

Відтак, перевіривши висновки роботодавця, покладені в основу оскаржуваного наказу на предмет їх законності та обґрунтованості, а також перевіривши порядок прийняття цих рішень, суд приходить до висновку про дотримання при звільненні ОСОБА_3 за п.1 ст.40 КЗпП України вимог, визначених трудовим законодавством та пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», та відповідно про відсутність підстав для скасування наказу Державної митної служби України від 30.09. 2013 року за № 1094-к.

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач не довів суду обґрунтованості позовних вимог, а відповідачі підтвердили правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки суб'єктами владних повноважень не надано суду жодного доказу щодо понесення витрат пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, то судові витрати із позивача не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства доходів і зборів України, Рівненської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Зозуля Д. П.

Судді Дорошенко Н.О.

Щербаков В. В.