Постанова № 34806071, 06.11.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 рокум. Ужгород№ 807/2840/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Плеханова З.Б.

при секретарі Стенавській А.

за участю: позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транзит Імпекс", - представник Ігнатенко С.С.

відповідача: Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, - представник Токар М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Транзит Імпекс" до Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транзит Імпекс" (далі - позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2010 р. по 31.12.2012 р. та правильності справляння ПДВ за період з 08.07.2010 р. по 30.04.2013 р. На підставі проведеної перевірки відповідачем складено акт № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. та прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.08.2013 року за №0001882201310/07-01-22-01/37156312/995, за №0001872201304/07-01-22-01/37156312/994 та за №0001862201303/07-01-22-01/37156312/990. Однак, позивач не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки за № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р., а відтак просить скасувати прийняті податкові повідомлення рішення від 07.08.2013 року за №0001882201310/07-01-22-01/37156312/995, за №0001872201304/07-01-22-01/37156312/994 та за №0001862201303/07-01-22-01/37156312/990, виходячи з наступного. В акті перевірки відсутні докази визнання недійсними в судовому порядку договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки) укладених позивачем з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями. А тому, відповідач визначивши договори купівлі-продажу (контракти, договори поставки) укладені позивачем з контрагентами-постачальниками (нерезидентами) та контрагентами-покупцями (резидентами) удаваними вийшов за межі наданих йому повноважень. Твердження відповідача про удаваність зовнішньоекономічних контрактів на поставку товару є безпідставним та таким, що не ґрунтується на жодному належному та допустимому доказі. Відповідачем також не враховано оформлених належним чином і достовірних первинних документів наданих позивачем до перевірки. Також, як стверджує представник позивача, позивач ні контрагентам-нерезидентам (постачальникам), ні контрагентам-резидентам (покупцям) послуги з декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України, не надавав. В акті перевірки не встановлено наміру (умислу) одночасно у обох сторін спірних контрактів та договорів поставки на укладення удаваних правочинів з метою приховання іншого правочину. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на те, що у позивача працює незначна кількість найманих працівників та відсутні власні основні засоби, оскільки визначення кількості найманих працівників та кількості власних основних засобів, які необхідно залучити для здійснення ефективної прибуткової господарської діяльності є тільки внутрішньогосподарським питання позивача. А відтак, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним.

Представник відповідача наголошує на тому, що складений на підставі перевірки акт № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. та прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.08.2013 року за №0001882201310/07-01-22-01/37156312/995, за №0001872201304/07-01-22-01/37156312/994 та за №0001862201303/07-01-22-01/37156312/990 є законними та такими, що ґрунтуються на повному дослідженні фактичних обставин справи, зокрема. У періоді з 08.07.2010 р. по 31.12.2012 р. позивач за імпортований товар розрахувався тільки з ООО "Индезит РУС" на загальну суму 2427,8 тис.грн. З іншими нерезидентами-постачальниками позивач безпосередньо не проводив розрахунків. Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що згідно з наданими документами (ВМД, СМ.) перевізниками імпортованого товару були СГД - резиденти України та нерезиденти. Між перевізниками та позивачем договори на перевезення не укладалися, розрахунки не проводились. Згідно наданих до перевірки документів, у позивача відсутні власні торгівельні, офісні та складські приміщення. Разом з тим, до перевірки надано документи, відповідно до яких позивачем

укладено договори з ТОВ "Укропткульттовари" про надання послуг по зберіганню ТМЦ. Однак, позивачем для перевірки не додано актів прийому-передачі орендованих приміщень, а також будь-яких інших документів, які б свідчили про фактичне використання позивачем приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей. У період з 08.07.2010 р. по 31.12.2012 р. позивачем реалізовано товарів побутової техніки та сантехніки на загальну суму 153712 тис. грн. Однак, згідно аналізу первинних документів відповідач вказує, що фактично покупцями проведено розрахунок на суму коштів, яка була необхідна позивачеві для проведення сплати ПДВ на митниці, митних платежів та інших поточних платежів. Частково заборгованість між покупцями та постачальниками погашалась на підставі договорів переуступки боргу. Також, у позивача відсутні будь-які основні засоби (складські приміщення, торгівельне обладнання, транспортні засоби, техніка що забезпечує розвантаження/завантажування товарів), трудові ресурси, які б забезпечували здійснення діяльності пов'язаної з придбанням та реалізацією імпортного товару. Отже, з аналізу операцій позивача з контрагентами-нерезидентами та контрагентами-резидентами вбачається, що фактично позивач здійснює діяльність, повязану із митним очищенням імпортованих товарів. При цьому, позивач не бере участь в операціях із переміщення імпортованого товару, його приймання, передачу на зберігання та відпуск покупцям, а також не проводить грошових розрахунків із постачальниками і окрім ООО "Индезит РУС". Жодних підтверджуючих документів здійснення таких операцій позивачем до перевірки не надано. На всіх вантажно-митних деклараціях декларантом виступає позивач в особі директора Лізанець В.В. Враховуючи наведене, операції позивача фактично є діяльністю з надання митно-брокерських (агентських) послуг щодо операцій з імпорту товарів для третіх осіб. Отже, в даному випадку зміст, мета та динаміка правовідносин між позивачем та його контрагентами (як нерезидентами, так і резидентами) виходять за межі правової форми договорів купівлі-продажу. Таким чином, перевіркою встановлено, що операції позивача щодо імпорту товарів не є господарською діяльністю щодо виконання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки), в оподаткованих операціях позивача беруть участь лише операції, які пов'язані з отриманням винагороди за оформлення імпортного товару та реалізації товару придбаного від українського постачальника. А тому, в задоволенні позову слід відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.07.2010 р. по 31.12.2012 р. та правильності справляння ПДВ за період з 08.07.2010 р. по 30.04.2013 р., результати якої відображено в акті перевірки №449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. (а.с. 9-33).

В акті перевірки за №449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. відповідачем зазначено, що позивачем підлягають коригуванню: податкові зобов'язання позивача на суму ПДВ із вартості реалізованих на митній території Україні імпортних товарів та відповідно податковий кредит, виходячи із митної вартості таких товарів, в результаті чого відповідачем зменшено від'ємне значення ПДВ за квітень 2013 р. в сумі 310305 грн. та донараховано ПДВ на загальну суму 142915 грн.; валові доходи/доходи позивача на суму реалізованих на митній території Україні імпортних товарів та відповідно валові витрати/витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в результаті чого відповідачем донараховано податок на прибуток на суму 113825 грн.

На підставі акту перевірки № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 року, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2013 року за № 0001882201 310/07 01-22-01/37156312/995, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 310305 грн. (а.с. 57), за № 0001872201 304/07-01-22-01/37156312/994, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 142915 грн. - за основним платежем та 30631,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.58), за №0001862201 303/07-01-22-01/37156312/990, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 113825 грн. - за основних платежем та 15394,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 60).

У відповідності до акту перевірки № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 року, підставою для коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ та валових доходів/доходів і валових витрат/витрат з податку на прибуток слугувало те, що імпортні контракти укладені позивачем (як покупцем) із контрагентами-нерезидентами (як постачальниками) та договори поставки укладені позивачем (як постачальником) із контрагентами-резидентами (як покупцями) є удаваними правочинами в розумінні ст. 235 ЦК України, оскільки операції позивача щодо імпорту товару не є господарською діяльністю щодо виконання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки), а є діяльністю з надання митно-брокерських послуг щодо операцій для імпорту товару для третіх осіб. При цьому відповідачем зазначено, що позивач у більшості випадків безпосередньо розрахунки з постачальниками не проводив (здійснював переуступку боргу), а за поставлений товар позивач отримав кошти частково у розмірі необхідному для проведення сплати ПДВ та інших митних платежів, до перевірки не представлено замовлення та акти прийому-передачі ТМЦ на зберігання та зі зберігання, у позивача працює незначна кількість найманих працівників, відсутні власні основні засоби (складські приміщення. транспортні засоби, торгівельне обладнання, навантажувачі/розвантажувачі).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються, з урахуванням особливостей, Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України. Відповідно до приписів частини 1 статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання.

Згідно ч. 4. та ч. 5. ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 року № 959-ХІІ передбачено, що суб 'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), Зовнішньоекономічний договір /контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 235 ЦК України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Разом з тим, з аналізу ст. 235 ЦК України вбачається, що удаваність правочину прямо не передбачає недійсність (нікчемність) такого правочину.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 2. ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1. ст. 265 ГК України та ч. 1. ст. 712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Однак, всупереч вищезазначених норм права акт перевірки № 449/22-01/37156312 від 25.07.2013 р. доказів визнання договорів купівлі-продажу (контрактів, договорів поставки) укладених позивачем з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями недійсними в судовому порядку не містить.

Чинне законодавство, не надає податковим органам право самостійно визнавати недійсним чи визнавати удаваним будь-який із договорів, які укладають суб'єктами господарювання, що перевіряються.

За таких обставин, відповідач визначивши договори купівлі-продажу (контракти, договори поставки) укладені позивачем з контрагентами-постачальниками (нерезидентами) та контрагентами-покупцями (резидентами) удаваними в розумінні ст. 235 ЦК України (такими, що вчинено позивачем нібито для приховання операцій з надання митно-брокерських послуг), вийшов за межі наданих йому чинним законодавством повноважень.

Таким чином, оскільки ст. 235 ЦК України про удаваність правочину прямо не передбачає недійсність (нікчемність) такого правочину, та визнання такого правочину недійсним може бути здійснено виключно в судовому порядку.

Фактично здійснені господарські операції позивача з контрагентами-нерезидентами за зовнішньоекономічними контрактами, зокрема: MVT Slovakia s.r.о. (Словакія); Моntgomeri Impex Limited (Нова Зеландія); Іnter Ехрrеs serviceз.r.о. (Чехія); ООО "Индезит РУС" (Росія)) підпадають під вказане визначення операцій з поставки.

Підтвердженням реального характеру здійснення господарських операцій поставки товарів побутової техніки та сантехнік є оформлені належним чином первинні документи, а саме: Імпортні контракти, вантажно-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні (СМК), платіжні документи. Згідно вказаних документів позивача у всіх випадках визначено як покупця товару, який діє у власних інтересах та від власного імені. У вантажно-митних деклараціях у графі "Одержувач" також зазначено одержувачем - ТОВ "Транзит-Імпекс".( т.т.1-7)

Також, здійснені господарські операції позивача з контрагентами-резидентами (покупці) за договорами поставки (а саме з: ТОВ "Дісконт-Плюс", ТОВ "Нейтрина", ТОВ "Гермес", ТОВ "ВК Каскад", ТОВ "Елеонтех", ТОВ "ДомоСПА Україна", тощо) підпадають під визначення операцій з поставки згідно ч. 1. ст. 265 ГК України та ч. 1. ст. 712 ЦК України. Підтвердженням реального характеру здійснення господарських операцій поставки товарів побутової техніки та сантехнік є оформлені належним чином первинні документи, а саме: договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи. Згідно вказаних документів позивача у всіх випадках визначено як постачальника (продавця) товару, який діє у власних інтересах та від власного імені.

Разом з тим, предметом імпортних контрактів укладених позивачем з нерезидентами та договорів поставки укладених позивачем з покупцями-резидентами є товар (побутова техніка та сантехніка), а не митно-брокерські послуги в розумінні ст. 901 ЦК України та глави 59 Митного кодексу України. Позивачем не надавалися послуги з декларування товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"" № 73 від 07.02.2013 р. встановлено принципи фінансової звітності, зокрема, принцип превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зі змісту контрактів та договорів поставки укладених позивачем із контрагентами-нерезидентами та контрагентами-резидентами, вбачається, що між позивачем та його контрагентами (як нерезидентами, так і резидентами) існували та фактично виконувалися відносини постави товару побутової техніки та сантехніки.

У відповідності до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, для визнання того чи іншого правочину удаваним слід встановити намір одночасно обох сторін договору приховати інший нібито реально вчинюваний правочин.

Згідно до п. 25 Постанови Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 р. за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Разом з тим, відповідачем в акті перевірки № 449/22-01/37156312 від 15.07.2013 року не встановлено наміру (умислу) одночасно у обох сторін спірних контрактів та договорів поставки на укладення удаваних правочинів з метою приховання іншого вчинюваного правочину. У акті перевірки № 449/22-01/37156312 від 15.07.2013 року відповідачем наміри сторін спірних правовідносин (ні позивача, ні його контрагентів в т.ч. нерезидентів) не досліджувалися. Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами наявності у позивача та його контрагентів умислу на укладення удаваного правочину та встановлення між сторонами інших правовідносин, хоча в силу ст. 71 КАС України обов'язок доведення цього лежить на суб'єкті владних повноважень.

Водночас, про наявність у сторін договорів (імпортних контрактів та договорів поставки) такого умислу не може свідчити те, що позивач за отриманий на підставі імпортних контрактів товар здійснив розрахунки з постачальником не тільки безпосередньо (шляхом перерахування коштів на рахунок нерезидента), але й шляхом укладення договорів переуступки боргу (згідно яких позивач уступає нерезиденту (контрагенту-постачальнику) право вимоги з резидента (контрагента-покупця), оскільки можливість укладення такого договору передбачена статтею 516 ЦК України, тому даний договір також жодним чином не порушує Законів України та відповідає вимогам податкового законодавства, не порушує інтересів держави і суспільства.

Посилання відповідача про те, що у позивача працює незначна кількість найманих працівників та відсутні власні основні засоби, спростовується тим, що кількості найманих працівників та кількості власних основних засобів, які необхідно залучити для здійснення ефективної прибуткової господарської діяльності є виключно внутрішньогосподарським питанням.

Також, відповідач при проведенні перевірки не врахував, що позивач у процесі здійснення господарської діяльності укладав договори про надання послуг по зберіганню ТМЦ з ТОВ "Укропткульттовари", на підставі яких частина імпортовано товару до моменту відчуження контрагентам-резидентам передавалася на зберігання ТОВ "Укропткульттовари". Інша частина товару після митного оформлення товару за попередньо укладеними договорами поставки з контрагентами-резидентами позивачем поставлялася безпосередньо на склад такого контрагента-покупця. Податкове законодавство України не забороняє платнику податків організовувати власну господарську діяльність таким чином, щоб, з метою зменшення витрат комерційної діяльності, попередньо поставлений товар за імпортними контрактами після його митного оформлення без перевантаження вантажу відразу відчужувати за договорами поставки з безпосереднім відвантаженням такого товару на склад контрагента-покупця (резидента).

Також, не знайшло свого підтвердження посилання відповідача на те, що до перевірки позивачем не представлено "попередніх замовлень", оскільки відсутність таких замовлень не спростовує суті укладених позивачем договорів з поставки товару, а також "попередні замовлення'" не являються первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", який підтверджує здійснення тої чи іншої господарської операції.

Статтею 70 КАСУ встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до ст.72 КАСУ обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

На підставі вищевказаних положень КАСУ суд піддає критичній оцінці посилання представника відповідача на протоколи допитів в рамках кримінального провадження, а також зазначає, що вони не були предметом дослідження під час перевірки та під час винесення оскаржуваних повідомлень-рішень.

Позивач у відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України "Про податок на прибуток підприємств" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), Податкового кодексу України надав відповідачеві до перевірки всі первинні документи, які містять відомості про здійсненні господарські операції з поставки товару та підтверджують їх здійснення.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Транзит Імпекс" до Державна податкова інспекція у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Визнати протиправними скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Ужгороді від 07.08.2013 року:

-0001882201 310/07-01-22- 01 /37156312 /995

-0001882201 304/ 07-01-22- 01 /37156312/ 994

-0001862201 303/ 07-01-22- 01 37156312/ 990.

3. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в повному обсязі.

Суддя З.Б. Плеханова

06 листопада 2013 року були проголошені вступна та резолютивна частини. Повний текст постанови був виготовлений та підписаний 11 листопада 2013 року.