Рішення № 34721020, 29.10.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" жовтня 2013 р.Справа № 921/849/13-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Зарудянської сільської ради, вул. Грушевського, 5, с. Заруддя, Збаразького району, Тернопільської області, 47333

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна фінансова інспекція в Тернопільській області, вул. М. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021

до відповідача Підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж", майдан Івана Франка, 20, м. Збараж, Збаразького району, Тернопільської області, 47302

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Збаразьке районне споживче товариство, майдан Івана Франка, 20, м. Збараж, 47302

про усунення перешкод у користуванні майном зобов'язавши звільнити незаконно зайняте приміщення площею 109,6 м.кв. та стягнення 12 655 грн. 09 коп. - майнової шкоди, завданої незаконним зайняттям приміщення.

За участю представників сторін:

позивача: Бринюк Володимир Степанович - посвідчення від 31.10.10 р.

Мазур Раїса Марківна - довіреність № 07-256/02-13 від 02.09.13 р.

третьої особи1: провідний державний фінансовий інспектор сектору інспектування в Збаразькому районі Капелюх Петро Володимирович, довіреність від 27.09.13 р., Ващук Костянтин Сергійович, посвідчення № 174 від 03.04.13 р.

відповідача: Кравців Надія Володимирівна - довіреність № 45 від 02.09.13 р.

третьої особи2: юрисконсульт Кравців Надія Володимирівна, довіреність № 45 від 02.09.13р.,

Корж Галина Петрівна, паспорт НОМЕР_1 від 17.06.99 р.

Представникам сторін та третіх осіб у попередніх судових засіданнях роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 30 ГПК України.

Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами (звукозапис) не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 29.10.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Зарудянська сільська рада, вул. Грушевського, 5, с. Заруддя, Збаразького району, Тернопільської області, 47333 (далі по тексту також - позивач або Зарудянська сільська рада), звернулася до господарського суду з позовом до відповідача - Підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж", майдан Івана Франка, 20, м. Збараж, Збаразького району, Тернопільської області, 47302 (далі по тексту також - відповідач або Підприємство "Супер-маркет "Теко-Збараж", про усунення перешкод у користуванні майном зобов'язавши звільнити незаконно зайняте приміщення площею 109,6 м.кв. та стягнення 12 655 грн. 09 коп. - майнової шкоди, завданої незаконним зайняттям приміщення .

Позовні вимоги обґрунтовуються оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: акта ревізії Зарудянського сільського бюджету від 08.08.2012р. № 17-22/198, розрахунку недоотриманих доходів Зарудянською сільською радою, внаслідок не забезпечення укладання договору оренди, вимогою Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012 № 19-17-12-15/1887, Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2013 (справа № 819/226/13а), рішення Зарудянської сільської ради від 21.11.2005 № 201, актом приймання - передачі, довідкою про включення Зарудянської сільської ради до ЄДРПОУ, Свідоцтвом про державну реєстрацію Зарудянської сільської ради, рішення Зарудянської сільської ради від 12.11.2010 № 1, Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, листом від 17.09.2012 № 07-173/02-5, листом від 17.09.2012 № 07-174/02-5, листом від 16.10.2012 № 21-юр., та іншими документами долученими до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 19.08.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 03.09.2013 р. о 14 год. 50 хв.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, розгляд справи відкладався та у судових засіданнях оголошувались перерви до 10.09.2012р. на 12 год. 20 хв., до 24.09.2013р. на 12 год. 00 хв., до 30.09.2013р. на 12 год. 00 хв., до 15.10.2013р. на 12 год. 00 хв., до 22.10.2013р. на 11 год. 30 хв. до 29.10.2013р. на 15год. 00 хв.

Ухвалою від 10.09.2013р. суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну фінансову інспекцію в Тернопільській області, вул. М. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021 (далі по тексту також - третя особа1 або Державна фінансова інспекція в Тернопільській області) та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Збаразьке районне споживче товариство, майдан Івана Франка, 20, м. Збараж, 47302 (далі по тексту також - третя особа2 або Збаразьке районне споживче товариство).

Ухвалою суду від 30.09.2013р. суд за клопотанням представників сторін від 30.09.2013р. в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України продовжив строк розгляду справи на 15-ть днів по 29.10.2013р.

Представники позивача в судове засідання 29.10.2013р. з'явились, позовні вимоги підтримали повною мірою з підстав зазначених у позові та додатково поданих в подальшому поясненнях.

Представники третьої особи1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної фінансової інспекції в Тернопільській області, в судове засідання прибули підтримали раніше подані у судових засіданнях пояснення.

Представники відповідача в судове засідання прибули проти позовних вимог заперечили з підстав наведених у поданих раніше відзиві на позов та додатково поданих запереченнях.

Представник третьої особи2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Збаразького районного споживчого товариства в судове засідання прибула проти позовних вимог заперечила.

У судових засіданнях судом розглядались заперечення представників позивача в частині того, що представник відповідача та третьої особи Кравців Надія Володимирівна являється однією і тією ж особою, що на думку представників позивача є порушенням 238 ЦК України так як вбачається неможливим участь одного представника від цих юридичних осіб в одному судовому процесі.

При цьому згідно ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

У свою чергу згідно ч. 1-3 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

При цьому слід зазначити, що ГПК України не містить обмежень щодо того, що одна особа може бути одночасно представником різних учасників судового процесу, зокрема, як в даному випадку відповідача та третьої особи на стороні відповідача.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, розглянувши та оцінивши подані сторонами докази, пояснення та заперечення представників сторін та третьої особи, господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні позову позивачу слід відмовити. При цьому суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із змісту ст. 1,2 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як вбачається із позову позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму заподіяної майнової шкоди, завданої незаконним зайняттям приміщення, яке належить на праві комунальної власності територіальній громаді в особі Зарудянської сільської ради.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у тому числі, щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За змістом ст. 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. При цьому саме на кредитора покладається обов'язок доведення факту протиправної поведінки, наявності збитків і їх розміру та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою й понесеними збитками.

(Аналогічна наведеній правова позиція щодо наслідку відсутності будь-якої з ознак збитків викладена у постановах ВГСУ від 25.01.2011р. № 2/125-10, від 29.09.2010р. № 15/109-09, від 25.05.2010р. № 16/99-09-2418, Постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 р. у справі № 3-72 гс 12, Інф. Лист. ВГСУ від 16.07.2013 № 01-20/943/1083/13 ).

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" у разі необхідності в мотивувальній частині рішення суд може зазначити про урахування ним прийнятих відповідно до Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" постанов пленуму Вищого господарського суду України та рішення Верховного Суду України, прийнятого за наслідками розгляду заяви про перегляд судових рішень господарських судів з підстав, передбачених статтею 111-16 ГПК.

Із змісту п. 2.6. Постанови Пленуму від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Таке ж значення для господарського суду має вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, які мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед господарським судом незалежно від суб'єктного складу сторін даної цивільної справи. Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

При цьому як встановлено судом одним із доказів, на які посилається позивач є Постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2013р. у справі № 819/226/13-а, яка розглядалась за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Тернопільській області до Зарудянської сільської ради про зобов'язання виконати повністю п. 3 та 7 обов'язкових вимог Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції.

Із змісту вказаної постанови судом позов задоволено та зобов'язано Заруднянську сільську раду Збаразького району Тернопільської області виконати повністю п.п. 3,7 обов'язкових вимог Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції викладених у листі від 17 серпня 2012р. № 19-17-12-15/1887, а саме: відшкодувати 254 грн. 88 коп. зайво виплаченої індексації заробітної плати до бюджету Заруднянської сільської ради, в тому числі і шляхом пред'явлення позовів до винних осіб; стягнути з орендаря Збаразького РАЙСТ кошти в сумі 12 655,09 грн. до бюджету Заруднянської сільської ради.

Слід зазначити, що із листа від 10.09.2013р. вих. 9587 судді Тернопільського окружного адміністративного суду Осташа А.В. Постанова від 21.02.2013р. у справі № 819/226/13-а набрала законної сили 11 березня 2013р.

При цьому у мотивувальній частині Постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.02.2013р. у справі № 819/226/13-а, відмічено, що в ході ревізії комісією, створеною розпорядженням сільського голови проведено контрольний обмір площі орендованого приміщення, що використовується Збаразьким РайСТ під магазин с. Витківці. Контрольним обміром встановлено, що орендована площа приміщення становить 109,6 кв.м. Договір оренди не укладено та відповідно орендну плату не сплачено, що є порушенням ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992р. № 2269.

Одночасно із змісту Акту ревізії Зарудянського сільського бюджету за період з 01.07.2008р. по 01.06.2012р. Державної фінансової інспекції у Тернопільській області встановлено, що в обревізованому періоді приміщення використовувалося Збаразьким РайСТ без укладення договору оренди та сплати орендної плати.

Відповідне порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) на суму 12655,09грн.

Отже, із змісту зазначених актів суд приходить до висновку, що ними встановлено факт використання приміщення за період з 01.07.2008р. по 01.06.2012р. саме зі сторони Збаразького РАЙСТ тоді як позов у справі заявлено до Підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж".

При цьому, як вбачається із поданих доказів, у тому числі і поданих статутів Збаразького РАЙСТ та Підприємства "Супер- маркет "Теко-Збараж" останні являються самостійними юридичними особами, а Збаразьке РАЙСТ є засновником Підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж".

Відповідно до ч. 1-3 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Також і зі змісту п. 1.4. Статуту підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж" зареєстрованого 17 травня 2004р. реєстраційний № 04058203Ю001021 підприємство не несе відповідальності по зобов'язаннях засновника, а засновник не несе відповідальності по зобов'язаннях підприємства.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що подані позивачем як докази Постанова та акт перевірки не підтверджують завдання майнової шкоди у обревізований період саме зі сторони відповідача у справі - Підприємства "Супер-маркет "Теко-Збараж".

Крім того судом встановлено, що між сторонами за обревізований період не укладалось договору оренди комунального майна і відповідно не виникало правовідносин з оренди приміщення за які передбачено сплата орендних платежів.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем та третьою особою1 не доведено факту вини, протиправної поведінки відповідача та причинно-пов'язаного зв'язку із діями відповідача та заподіяною шкодою.

Недоведеність вказаних ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування матеріальної шкоди (збитків) як це трактує представники позивача та третьої особи1 у своїх поясненнях.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном зобов'язавши відповідача звільнити незаконно зайняте приміщення магазину у будинку клубу у селі Витківці Збаразького району Тернопільської області площею 109,6м2, то суд відмовляє у їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Із змісту ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

При цьому із матеріалів справи судом встановлено, що позивач у справі являється територіальною громадою - Зарудянською сільською радою і вказане спірне приміщення магазину у будинку клубу у селі Витківці належить йому на праві власності. Що також підтверджується і свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.12.2012р. долученого позивачем до матеріалів справи.

На сьогодні відносини, які виникають у сфері оренди державного та комунального майна, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України (зокрема, глава 58) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (§ 5 глава 30), спеціального законодавчого акта - Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

При цьому із змісту Закону України "Про оренду державного та комунального майна" оренда комунального майна фізичними та юридичними особами, базується виключно на обов'язковому укладенні договору оренди.

Так, загальне поняття оренди державного та комунального майна сформульоване у статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і розуміється як засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

Відповідно до ст. 10 Закону істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови. Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов чи розірвання договору оренди.

Із змісту Закону укладення договору оренди в даному випадку було обов'язковим для сторін на підставі закону.

При цьому як встановлено судом у справі саме із ініціативи позивача було надіслано відповідачу проект Договору оренди № 2 від 01.07.2013р. Слід зазначити, що вказаний договір було підписано та завірено печаткою зі сторони позивача Зарудянської сільської ради.

У свою чергу, не погоджуючись із змістом договору відповідачем було складено Протокол розбіжностей та надіслано його на адресу позивача. Вказаний протокол був отриманий Зарудянською сільською радою 09.08.2013р., про що свідчить відмітка с/р. за № 08 -142/02-1 від 09.08.2013р.

При цьому з подальших пояснень опитаних в порядку ст. 30 ГПК України посадових осіб позивача, зокрема секретаря Заруднянської сільської ради ОСОБА_12, остання пояснила, що лист про непогодження умов договору від 20.08.2013р. № 07-236/02-13 від імені сільської ради направлявся на адресу відповідача та третьоїособи2 поштою простим листом.

У свою чергу, посадовою особою відповідача та третьої особи заперечується факт отримання такого листа. Так, опитана у судовому засіданні в порядку ст. 30 ГПК України працівник Збаразького РайСт Корж Галина Петрівна, яка відповідно до службової інструкції зобов'язана здійснювати реєстрацію вхідної кореспонденції, яка надходить і на адресу "Супер-маркет "Теко-Збараж" стверджує, що листа, який був направлений сільською радою, не отримували, про що як доказ надано оригінал журналу вхідної кореспонденції.

Слід також зазначити, що з листа на який посилається позивач вбачається що заперечення на протокол розбіжностей було надіслано позивачем не відповідачу - підприємству "Супер-маркет "Теко-Збараж", а третій особі - Збаразькому РайСТ.

Одночасно, суд має за необхідне зазначити, що із змісту ст. 181 ГК України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Отже вказаний протокол розбіжностей повинен був бути переданий позивачем у двадцятиденний строк на розгляд суду. Проте, доказів такого позивачем суду не надано. Відповідно, суд вважає, що в силу ст. 181 ГПК України пропозиції другої сторони позивача у справі вважаються прийнятими а вказаний Договір оренди 2 від 01.07.2013р. вважається укладеним.

Крім того, суд має за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

При цьому норми даної статті не обмежують дії, що можуть свідчити про схвалення правочину, певним вичерпним колом обставин. Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання.

Схвалення правочину можливе у різних формах, зокрема, якщо особа, яку представляють, прямо заявила про це в письмовій формі, або ж шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна, тощо).

Аналогічна правова позиція відображена і Вищим господарським судом України у постанові від 12.01.2011р. № 15/147 а також п. 3.4. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

При цьому судом до матеріалів справи долучено оригінал акту приймання - передачі від 01.07.2013р. укладений зі сторони позивача та відповідача про те що, Зарудянська сільська рада передає, а Підприємство "Супер-Маркет "Теко Збараж" приймає в користування майно-магазин села Витківці по вулиці Тимошенка - 32-"А" в задовільному стані, що відповідає умовам договору та його призначенню загальною площею 109,6 кв.м.

Із змісту вказаного акту суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено конклюдентні дії, які свідчили про погодження укладеного між сторонами правочину.

Щодо заперечення позивача в частині не погодження між сторонами умов. п. 3.11. Договору в частині орендної плати за період з 01.06.2012р. по 01.07.2013р. в сумі 4277грн. то суд оцінює їх критично з огляду на те, що орендна плата в даному випадку могла стягуватись лише на підставі укладеного між сторонами договору оренди, тоді як, такого між ними за період з 01.06.2012р. по 01.07.2013р. укладено згідно вимог Закону не було.

Вказане, зокрема, підтверджується і безпосереднім зверненням позивача згідно листа від 17.09.2012р. № 07-173/02-5 на адресу третьої особи про заключення договору оренди. А також відповіддю третьої особи від 16.10.2012р. № 21-юр. про те, що магазином у с. Витківці користується за усною домовленістю підприємство "Супер-маркет "Теко-"Збараж".

При цьому суд має за необхідне зазначити, що у відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України діє принцип змагальності сторін у господарському процесі відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, розглянувши та оцінивши подані сторонами докази, пояснення та заперечення представників сторін та третіх осіб, суд прийшов до висновку, що позовна вимога позивача - не підлягає до задоволення, як безпідставно заявлена та необґрунтована належними доказами, а тому суд у позові відмовляє.

Згідно статті 49 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову судові витрати покладаються судом на позивача у справі.

Беручи до уваги вищезазначене, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 11.11.2013р.

Суддя В.Л. Гевко