Рішення № 34720552, 22.10.2013, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/11296/13-ц

2/638/4533/13

22 жовтня 2013 року

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: КУПІНОЇ М.А.,

при секретарі: САЄНКО С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права користування та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом. При цьому посилалися на наступне.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 по 1/4 частини на кожного.

З 2010 року між сторонами виникають сварки з приводу використання зазначеного житлового приміщення, сплати комунальних послуг, визначення порядку користування житлом.

З огляду на це у 2012 році ОСОБА_2, котра діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, та ОСОБА_1 звернулись до суду із позовною заявою про визначення порядку користування квартирою та просили у позові визначити порядок користування зазначеним житлом.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.02.2013 року, зміненого рішенням апеляційного суду Харківської області від 13.06.2013 року ОСОБА_4 було видано житлову кімнату № 4 загальною площею 13,2 м.кв. та у спільній власності залишено приміщення № 1 коридор, загальною площею 8,8 м.кв., приміщення № 6 кухня, загальною площею 6,9 м.кв., приміщення № 7 ванна кімната, загальною площею 2,0 м.кв., приміщення № 8 вбиральня, загальною площею 1,1 м.кв., приміщення № 5 вбудована шафа, загальною площею 0,7 м.кв., залишено в загальному користуванні приміщення загальною площею 19,5 м.кв.. Крім того, позивачам по справі залишено житлові кімнати № 2, загальною площею 16,3 м.кв., № 3, загальною площею 15,0 м.кв., балкони № 2а та За, загальною площею 1,0 та 0,7 м.кв. відповідно.

Проте, всупереч зазначеному у рішенні суду порядку користування квартирою ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 фактично проживають у житлових кімнатах № 2 загальною площею 16,3 м.кв., та № 3 загальною 15,0 м.кв., тому позивачі змушені проживати всі разом у житловій кімнаті № 4 загальною площею 13,2 м.кв..

Оскільки рішенням суду встановлений певний порядок користування зазначеним житловим приміщенням, а відповідач ОСОБА_4 умисно вчиняє дії, які роблять неможливим проживання з ним в одному житловому приміщенні, позивачі просили припинити право користування та виселити ОСОБА_4 із житлового приміщення №2 та №3 у квартирі АДРЕСА_2, припинити право користування та виселити ОСОБА_6 із житлового приміщення №2 та №3 у квартирі АДРЕСА_2.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позов підтримували, просили суд про його задоволення.

Відповідачі проти позову заперечували, визнавали, що вони хоча і дійсно на даний час займають кімнати №№ 2 та 3 у квартирі АДРЕСА_2, однак ніяким чином не порушують права позивачів, оскільки останні взагалі в зазначеній квартирі не проживають.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2013 року, яке набрало законної сили та оскаржене ніким із учасників справи не було, встановлено порядок користування квартирою 216 будинку 72 по пр. Перемоги в м. Харкові, визначено в користування ОСОБА_4 житлову кімнату № 4 площею 13,2 м.кв..

В користування ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 визначено житлову кімнату 2 площею 16,3 кв.м. та житлову кімнату 3 площею 15,0 кв.м.

Кухню 6 площею 6,9 кв.м., ванну кімнату 7 площею 2,0 кв.м., туалет 8 площею 1,1 кв.м., коридор 1 площею 8,8 кв.м., вбудовану шафу 5 площею 0,7 кв.м. залишено в спільному користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2, неповнолітньої ОСОБА_3

Зазначеним рішення суду встановлено, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/4 частині кожному співвласнику.

Спірна квартира є трьохкімнатною і складається з житлової кімнати 2 площею 16, 3 кв.м., житлової кімнати 3 площею 15,0 кв.м., житлової кімнати 4 площею 13,2 кв.м., балкону 2а площею 1,0 кв.м., балкону 3а площею 0,7 кв.м., коридору 1 площею 8,8 кв.м., кухні 6 площею 6,9 кв.м., ванної кімнати 7 площею 2,0 кв.м., вбиральні 8 площею 1,1 кв.м., вбудованої шафи 5 площею 0,7 кв.м..

Відповідно до ст.. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно частини першої статті 150 Житлового кодексу УРСР (у подальшому - ЖК України, в усіх відмінках) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до частини першої статті 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно статті 116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.04.85 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають в кімнатах №№ 2 та 3 квартири АДРЕСА_4 всупереч порядку користування, встановленому рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2013 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів триваючій антигромадській поведінці відповідачів, яка робить неможливим проживання в зазначеній квартирі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 є власником 1/4 частки квартири АДРЕСА_4, а за таких обставин виселення його з кімнат 2 та 3 даної квартири (за умови, що позивачі не просять вселити його та його дружину ОСОБА_5 в кімнату 4) порушить його права як власника, закріплені в ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд приходить до висновку, що позивачами було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, свобод та законних інтересів, а оскільки суд розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог, в задоволенні позову за таких обставин слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 11, 15, 32, 57-60, 88,107, 113, 212, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Судові витрати віднести за рахунок позивачів.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2013 року.

Суддя