Рішення № 34720527, 28.10.2013, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/10955/13-ц

2/638/4410/13

РІШЕННЯ

Іменем України

« 28» жовтня 2013 року

Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: КУПІНОЇ М.А.,

при секретарі: САЄНКО С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору зобовязання укласти договір купівлі-продажу, -

В с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. При цьому посилався на наступне.

05 липня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір зобовязання укласти договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Котлова, буд. 76-Г, кв. 11, корпус 2. За умовами даного договору сторони зобовязались в строк до 19 липня 2013 року укласти договір купівлі-продажу даної квартири.

Однак 17 липня 2013 року позивач дізналася, що відповідач не є власником квартири та звернулася до неї з вимогою про повернення грошових коштів, сплачених відповідно до п. 2.6.1 оскаржуваного договору, на що отримала відмову.

19 липня 2013 року позивач вдруге звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак знову отримала відмову.

Оскільки сторони не дійшли згоди щодо відмови від укладання договору купівлі-продажу, позивач просив визнати недійсним договір зобовязання укласти договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Котлова, буд. 76-Г, кв. 11, корпус 2, укладений 05 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобовязати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 отримані за даним договором грошові кошти в сумі 8100 грн. 00 коп. та стягнути на її користь з відповідача судові витрати по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримував в повному обсязі, вважав, що в даному випадку наявні помилка з боку ОСОБА_1 та обман з боку ОСОБА_2, оскільки були приховані справжні відомості про власника квартири, ОСОБА_1 при укладенні договору не дали її примірник його, в договорі в якості третьої сторони не зазначений банк та від нього не отримано дозвіл на укладення такого договору (т.я. квартира знаходиться в іпотеці). Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилався на ті обставини, що предметом оскаржуваного договору був обопільний намір та взяття на себе обопільного зобов'язання в термін до 19.07.2013 р. укласти договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості (квартири) за адресою м. Харків, вул. Котлова, буд.76 ГАДРЕСА_1. Зазначена квартира належить на підставі договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3. Відповідач ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3. ОСОБА_3 було надано ОСОБА_2 1.0. довіреність від 04.07.2013р. відповідно якої ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником за всіма питаннями, пов'язаними з оформленням та отримання необхідних документів для відчуження належної йому квартири, що знаходиться за адресою : м.Харків, вул.Котлова, буд.76 ГАДРЕСА_1.

При оформленні договору-зобов'язання укласти договір купівлі-продажу 05.07.2013р. у присутності експерта-консультанта агентства нерухомості "Місто" позивача було повідомлено, що відповідач діє на підставі довіреності та надано для ознайомлення нотаріально завірену довіреність. Позивача також було повідомлено про те, що власником квартири є ОСОБА_3 та надано копії договору купівлі-продажу квартири, та технічний паспорт. Крім того, на момент складання договору-зобов'язання укласти договір купівлі-продажу позивача було повідомлено про те, об'єкт нерухомості за цім договором є заставним майном Астробанк, про що було зроблено запис у розділі 6 "Особливі умови" Договором не передбачено обов'язок надання відомостей про укладення оскаржуваного договору банку, який є іпотекодержателем даної квартири.

У звязку з чим в позові просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що 05 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір зобовязання укласти договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Котлова, буд. 76-Г, кв. 11, корпус 2. За умовами даного договору сторони зобовязались в строк до 19 липня 2013 року укласти договір купівлі-продажу даної квартири (а.с. 3-4).

На виконання даного договору та в забезпечення зобовязання придбати квартиру передала ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1000 доларів США (8100,00 грн.).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ч. 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

П. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

П. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини ,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечення.

Представником позивача не надано суду жодного доказу наявності помилки з боку позивача щодо істотних умов оскаржуваного договору або обману позивача з боку відповідача щодо таких умов.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для визнання договору зобовязання укласти договір купівлі-продажу від 05 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним, а відтак в даній частині позовних вимог слід відмовити.

Оскільки вимоги про зобовязання відповідача повернути позивачу отримані за даним договором грошові кошти в сумі 8100 грн. 00 коп. позивач заявляла як наслідок недійсності оскаржуваного правочину (про що також було зазначено її представником в судовому засіданні 28.10.2013 року), суд не вбачає правових підстав для задоволення позову і в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 01 листопада 2013 року.

Cуддя: