Ухвала суду № 34714657, 05.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2013 р. м. Київ К/800/36347/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Ємельянової В.І., Тракало В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернувся із зазначеним позовом до суду.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, позов задоволено частково, стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов`язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь позивача 62458 грн. 81 коп. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації відмовлено.

Державна судова адміністрація України звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач з серпня 2002 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року суди, з посиланням на висновок судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 23 лютого 2009 року, виходили з того, що Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів "від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови), а тому з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".

Проте повністю погодитися з такими висновками судів попередніх інстанції не можна з таких підстав.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на час існування спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів». Цей Закон встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо належного рівня оплати праці. Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими з 1 червня 2005 року підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади інших суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів» з урахуванням підвищених посадових окладів Голови Конституційного Суду України та Голови Верховного Суду України.

Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак при цьому Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності не з 1 червня 2005 року, а з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів усіх судів України не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом Особи до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 визнано незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.

Відповідно до положень статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Пунктом 1 статті 116 Конституції встановлено, що Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Статтею 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

З урахуванням приведених положень статей 113, 116 Конституції України необхідно прийти до висновку, що Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, керуючись, зокрема, законами України та на виконання законів України, а тому постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України не можуть змінювати закони України чи суперечити цим законам.

За правилами частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, суд, встановивши невідповідність нормативно-правового акта, яким є постанова Кабінету Міністрів України №865 від 3 вересня 2005 року, закону України, а саме, Закону України «Про статус суддів», незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про визнання нормативно-правового акта незаконним, повинен застосувати положення Закону, а не іншого нормативно-правового акта, який має нижчу юридичну силу, ніж Закон.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, неправильно застосували норми матеріального права та прийшли до помилкового висновку про перевагу положень постанови Кабінету Міністрів України над нормами Закону.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Відповідно до положень частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.Л. Іваненко

Судді: В.І. Ємельянова

В.В. Тракало