Постанова № 34714263, 06.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 925/956/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.розглянувши касаційну скаргу корпорації "Украгротех"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 р.у справі господарського суду№ 925/956/13 Черкаської областіза позовомаварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській областідокорпорації "Украгротех"простягнення 15 788,63 грн.за участю представників сторін:

позивача - Ченцов О.Є. дов. від 16.10.2013 р.,

відповідача - Підліснюк В.Ю. дов. від 04.03.2013 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 р. (суддя - Васянович А.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з корпорації "Украгротех", на користь аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області - 15 247 грн. 05 коп. - основного боргу, 15 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 87 грн. 72 коп. 3% річних, 435 грн. 27 коп. пені, 1 709 грн. 83 коп. витрат на сплату судового збору. В решті вимог - в позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 р. (судді - Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.) рішення Господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 р. залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, корпорація "Украгротех" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2008 р. між Державною аварійно-рятувальною службою - Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління МНС України в Черкаській області (найменування позивача було змінено на аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Територіального управління МНС України у Черкаській області згідно наказу № 106 від 30 січня 2012 року, в подальшому на підставі наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій № 240 від 18 травня 2013 року загін змінив найменування на аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області) ("Аварійно-рятувальна служба") та Корпорацією "Украгротех" укладено договір на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій за № 92.

Пунктом 3.12. договору передбачено, що відповідач зобов'язався оплачувати, відповідно до умов договору, постійне та обов'язкове обслуговування "Аварійно-рятувальною службою" "Об'єкта", у тому числі відшкодовувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій.

Сторони погодили, що вартість функціонування структурних підрозділів Аварійно-рятувальної служби у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці складає 4% від загальної вартості постійного та обов'язкового обслуговування об'єкта (9 773,75 грн.), а саме 390,95 грн. на місяць.

Плата за обслуговування "Об'єкта" "Аварійно-рятувальною службою" здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки згідно з наданим рахунком (п. 4.2.).

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

27.03.2013 позивач на адресу відповідача надіслав лист - вимогу від 26 березня 2013 року за № 174 про сплату боргу в семиденний строк з моменту отримання вказаної вимоги. Однак вимога позивача залишилась без відповіді та задоволення.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами вірно відзначено, що оскільки договором не було визначено строку сплати наданих позивачем послуг, то з урахуванням вимог ст. 530 ЦК України, відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за надані послуги не пізніше 08 квітня 2013 року.

Оскільки борг відповідача перед позивачем був належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги в цій частині правомірно були задоволенні судом першої інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідача 3% річних, інфляційні втрати, пеню.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судами вірно зазначено, що пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 5.3. договору передбачена відповідальність за порушення відповідачем строків оплати, а саме: пеня у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача частково та стягнув 15 грн. 25 коп. інфляційних втрат, 87 грн. 72 коп. 3% річних, 435 грн. 27 коп. пені.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Згідно частини другої ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу корпорації "Украгротех" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 02.07.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2013 року у справі № 925/956/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Кравчук Г.А.

Судді Мачульський Г.М.

Полянський А.Г.