Рішення № 34712080, 05.11.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 листопада 2013 р. Справа № 902/1325/13

Провадження № 14/902/87/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: Мазур О.О. - довіреність №1405-О від 15.05.2013 року,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, 49094; а/с 1800; м. Дніпропетровськ, 49027)

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості 46743,76 грн за договором №б/н від 23.03.2011р.,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 46743 грн 76 коп. заборгованості за договором №б/н від 23.03.2011р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 23.09.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1325/13 з призначенням її до розгляду.

08.10.2013р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 05.11.2013р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання сторонами витребуваних судом доказів.

В судове засідання на визначену дату (23.07.2013р.) з"явилась представник позивача (Мазур О.О.), яка заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Натомість, представник відповідача повторно не з'явився, причин неявки не повідомив незважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою суду від 08.10.2013 року, яка надсилалась йому рекомендованою кореспонденцією за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач зареєстрований за адресою, яка відповідає тій адресі, за якою надсилались останньому ухвали від 23.09.2013р. та від 08.10.2013р. Поряд з цим, направлена судом на адресу відповідача поштова кореспонденція була повернута поштовими відділеннями з відміткою "За зазначеною адресою не проживає", відносно чого суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної Постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, враховуючи, що направлення кореспонденції здійснювалося за адресою відповідача, яка визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і наявних у матеріалах справи документах, приймаючи до уваги положення ст.64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи.

Відтак, з огляду на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи та зважаючи на достатність наявних у справі доказів для об'єктивного прийняття рішення, суд дійшов висновку розглядати справу за його відсутності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

23.03.2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 підписано заяву про відкриття поточного рахунку в публічному акціонерному товаристві комерційний банк "Приватбанк" (а.с. 29).

Відповідно до вказаної заяви фізична особа-підприємець ОСОБА_2 приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://a-bank.com.ua., які разом з заявою складають Договір банківського обслуговування №б/н від 23.03.2011 року.

Згідно умов вказаного договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_2 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Відповідно до 3.18.1.16. Умов при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт - банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Згідно із п. 3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта.

Кредит надається в обмін на зобов"язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди (п. 3.18.1.3 Умов).

Відповідно п. 3.18.2.3.4 Умов банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання за договором №б/н від 23.03.2011 року позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 19600 грн (згідно заяви відповідача №б/н від 23.03.2011 року а.с. 29), що підтверджується виписками по рахунку останнього та довідкою про розмір встановленого кредитного ліміту №08.7.0.0.0/130709100041 від 09.07.2013р.

Відповідач свої зобов'язання за договором банківського обслуговування №б/н від 23.03.2011 року щодо своєчасного повернення коштів належним чином не виконав, в зв'язку з чим у останнього виникла станом на 21.06.2013 року заборгованість за кредитом в сумі 19306 грн 58 коп., заборгованість по процентам за користуванням кредитом в сумі 16668 грн 21 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором в сумі 7815 грн 05 коп. та 2953 грн 92 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, що підтверджується вищевказаними банківськими виписками по рахунку останнього та іншими наявними в матеріалах справи доказами.

19.06.2013 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №10221VIV2S03S від 29.05.2013р. з вимогою сплатити заборгованість за договором банківського обслуговування № б/н від 23.03.2011 року.

Не проведення розрахунків згідно умов договору банківського обслуговування №б/н від 23.03.2011 року в строки обумовлені договором в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами склалися правовідносини характерні для договору кредиту, регулювання яких здійснюється в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 19306 грн 58 коп. заборгованості за кредитом, 16668 грн 21 коп. заборгованості за відсотками по кредиту підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7815 грн 05 коп. пені за користування кредитом (за період з 13.09.2011р. по 21.06.2013р.) та 2953 грн 92 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3.18.4.4 Умов клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту у відповідності із п.п. 3.18.1.6, 3.18.2.3.2, першого числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, діючого на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг.

Як вбачається із п. 3.18.5.1 Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п. п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1.1 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбачених п. п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, Клієнт сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно із п. 3.18.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.0.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.

Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний. Тому, позивачем при обрахуванні пені не враховано норми Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд, використовуючи програму "ЛІГА.ЗАКОН", зробив перерахунок пені (порядок проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій затверджений листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97) відповідно до норм чинного законодавства, відтак визначив її розмір в сумі 5176 грн 18 коп., яка в сукупності є меншою ніж та, що заявлена позивачем, а тому решта заявлених до стягнення пені в сумі 2638 грн 87 коп. задоволенню судом не підлягає.

Водночас, перевіркою правильності розрахунку комісії за користування кредитними коштами судом не виявлено помилок, з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вищенаведеному та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені та комісії, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до п.3 ч. 5 ст. 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, 49094; а/с 1800; м. Дніпропетровськ, 49027, код ЄДРПОУ 14360570) 19306 грн 58 коп. заборгованості за кредитом, 16668 грн 21 коп. заборгованості за відсотками по кредиту, 5176 грн 18 коп. пені, 2953 грн 92 коп. комісії за користування кредитом та 1623 грн 37 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 2638 грн 87 коп. пені відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 11 листопада 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (АДРЕСА_1)