Ухвала суду № 34711925, 29.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13112/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут міського цивільного проектування" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 04.09.2012 №0008542208 та №0008552208,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут міського цивільного проектування" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.09.2012 року № 0008542208 та № 0008552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інститут міського цивільного проектування» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.01.2010 по 01.04.2012, за результатом якої складено акт від 21.08.2012 №639/22-08/35895771 (далі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на суму 84709,0 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 306910,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 04.09.2012 №0008542208, яким позивачу донараховано грошово зобов'язання з податку на прибуток в сумі 84709,0 грн.

- від 04.09.2012 №0008552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 306911,0 грн. (за основним платежем 306910,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,0 грн.).

Позивач заперечує правомірність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить суд визнати їх недійсними та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зазначити, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, за результатами фактично здійснених господарських операцій.

В свою чергу, п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару, платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання у своїй господарській діяльності.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було укладено договір на розробку проектної документації стадії «РП» №20/1011 від 02.02.2011, договір про надання послуг №2-20/11-Рвід 09.02.2011 та договір про надання послуг №3-20/11/Р від 30.03.2011.

На виконання умов вказаних договорів ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підписано акти виконаних робіт та податкові накладні від 22.04.2011, від 18.08.2011, від 30.05.2011, копії яких долучено до матеріалів даної справи.

По зазначених податкових накладних суму ПДВ позивачем було включено до складу податкового кредиту в загальному розмірі 306910,0 за період: квітень-травень 2011 року.

На виконання умов договору позивачем було перераховано ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» грошові кошти в сумі 1041460,0 грн, що підтверджується банківськими виписками №106 від 19.05.2011, №110 від 20.05.2011, №122 від 27.05.2011, №149 від 22.06.2011, №64 від 26.09.2011.

На підтвердження реальності виконання спірних договорів позивачем були надані оригінали проектної документації, що містяться в матеріалах даної справи, а саме:

- «Попередні рекомендації та пропозиції щодо функціонально-планувальної організації» (багатофункціонального району на територіях прилеглих до проспектів Правди та Маршала Гречки), що булі розроблені ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на виконання умов договору від 09.02.2011 №2-20/2011-Р;

- Попередні рекомендації та пропозиції щодо характеру та параметрів забудови» (багатофункціонального району на територіях прилеглих до проспектів Правди та Маршала Гречки), що були розроблені ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на виконання умов договору від 30.03.2011 №3-20/2011-Р;

- Робочий проект 1-4 черги будівництва (мережі водопостачання і каналізації) комплексу будівель та споруд оптового ринку сільськогосподарської продукції з об'єктами інфраструктури в межах Софіївсько-борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що було розроблено ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на виконання умов спірних договорів.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач зокрема посилається на наявність кримінальної справи №41/11/8074, в рамках розгляду якої було проведено позапланову перевірку ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, за результатами якої було встановлено, що у ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» відсутні трудові ресурси, транспортні засоби для перевезення товару та надання інших послуг, а також складські приміщення, що робить неможливим фактичне виконання даним підприємством вищезазначених угод.

За твердженням податкового органу, вказані вище правочини, що були укладені між ТОВ "Інститут міського цивільного проектування" та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», є фіктивними в розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки не мали на меті настання реальних правових наслідків.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну надану ним послугу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на час здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Разом з тим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Крім того, податкові накладні (копії яких знаходяться в матеріалах даної справи), на підставі яких позивач формував податковий кредит, в повній мірі відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Господарська операція в розумінні ст. 1 вказаного Закону - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тому з наведених законодавчих приписів випливає, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а відтак право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, про реальність господарських операцій позивача свідчать наявні в справі докази, до яких зокрема належать акти виконаних робіт, акти здачі -прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні, що містять усі необхідні реквізити, які у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, на підставі яких може формуватися бухгалтерський облік.

При цьому, суд дійшов вірного висновку про те, що відсутність складських приміщень та обмежена кількість працівників ТОВ "Лугпромтройсантехмонтаж" не може свідчити про нікчемність спірних правочинів, оскільки для виконання проектної документації не потрібна наявність складських приміщень та значна кількість працівників.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2012 року по справі № К-53051/09.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.