Ухвала суду № 34709788, 08.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви без розгляду

08.11.2013 № 905/7833/13

Суддя господарського суду Донецької області Фурсова С.М., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (юридична адреса: 83117, місто Донецьк, вулиця Бахметьєва, будинок № 51, поштова адреса: 86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Геологічна, будинок № 1; код ЄДРПОУ – 33109845)

про стягнення 13 940,40 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому стягнути з комунального підприємства «Трамвайно-тролейбусне управління Горлівської міської ради» 13 940,40 гривень суми заборгованості.

Дослідивши матеріали позовної заяви і додані до неї документи, господарським судом встановлено, що матеріали позовної заяви подані з недодержанням вимог статті 56, пункту 2 частини першої статті 57, статті 58 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) в зв’язку з чим позовна заява підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав.

По-перше, відповідно до частини першої статті 56 ГПК України (зі змінами, внесеними згідно із законами України від 13.05.1997 № 251/97-ВР, від 19.05.2011 № 3382-VI) позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

Пунктом 2 частини першої статті 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Згідно пункту 2 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, документ, що підтверджує надання послуг поштового зв’язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Так, в силу статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, належним доказом відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, є опис вкладення із зазначенням переліку відправлених документів та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) надані в оригіналі.

Такі приписи згаданих норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (пункти 2, 4 частини третьої статті 129 Конституції України), так і аналогічних приписів статей 4-2, 4-3 ГПК України.

На стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі, господарський суд має бути впевнений у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.

В свою чергу до позовної заяви в якості доказів відправлення копії останньої та доданих до неї документів на адресу відповідача надано фіскальний чек № 1859 від 04 листопада 2013 року та опис вкладення до поштового листа рекомендованим листом з повідомленням від 04 листопада 2013 року.

З доданого до даної позовної заяви опису вкладення, який не містить чіткого переліку направлених додатків вбачається, що заявник позову надіслав відповідачеві «копію позовної заяви на 6 аркушах з додатками на 79 аркушах», що унеможливлює достовірно встановити, яку саме позовну заяву та документи було надіслано на адресу відповідача.

Тобто при дослідженні вказаного вище опису вкладення неможливо дійти висновку про те, що заявником позову було виконано вимоги статті 56 ГПК України та надіслано відповідачеві саме додані до матеріалів позовної заяви документи.

Аналогічної правової позиції дотримується, зокрема Київський господарський апеляційний суд у постанові від 31.07.2013 у справі № 910/10592/13.

Наявний в матеріалах справи фіскальний чек № 1859 від 04 листопада 2013 року, з якого вбачається здійснення заявником позову операції з поштового пересилання кореспонденції, не може свідчити про виконання вимог статті 56 ГПК України, що, в свою чергу не є належним доказом направлення позовної заяви з додатками відповідачу.

За таких обставин, господарський суд вважає, що опис вкладення, наданий заявником позову, не є належним доказом виконання вимог статей 56, 57 ГПК України щодо відправлення на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.

За приписами пункту 6 частини першої статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не надано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Отримання відповідачем позовної заяви з доданими до неї документами є обов’язковою передумовою розгляду справи судом.

Інших доказів, що підтверджують отримання відповідачем копії позовної заяви і доданих до неї документів матеріали позовної заяви не містять.

Все це унеможливлює пересвідчитись, що відповідачу було направлено/вручено позовну заяву і додані до неї документи, та що відповідач належним чином повідомлений відповідно до вимог чинного закону про подання позовної заяви, та що не порушено його прав на належний судовий захист.

Господарський суд зазначає, що національним законодавством України (стаття 56 ГПК України) передбачено забезпечення права відповідача на інформацію про подану позовну заяву та ознайомлення з її змістом і доданими документами, а також передбачено механізм реалізації такого права – шляхом встановлення обов’язку позивача надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів до порушення провадження у справі.

Зазначені обставини є суттєвими, оскільки нормами статті 59 ГПК України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі, надати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається заявник позову.

При цьому, пункт 4 частини першої статті 65 ГПК України надає можливість судді витребувати від сторін лише ті документи, які можуть бути необхідні саме для вирішення спору.

За приписами абзацу першого цієї статті вказані у ній дії судді мають на меті виключно забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору.

Документи, що підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви з усіма додатками безпосередньо не пов’язані з вирішенням спору.

Як зазначено у статті 38 ГПК України, господарський суд обмежений у праві самостійного витребування доказів. Тому суд, у разі порушення позивачем статті 57 ГПК України, не має права скористуватися приписами статей 38, 65 ГПК України, а навпаки є зобов’язаним виконати вимоги статті 63 зазначеного Кодексу.

Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Отже, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції, включає в себе обов’язок позивача належним чином інформувати відповідача про подання позову до суду шляхом направлення на його адресу копії позовної заяви з додатками. При цьому, таке інформування повинно бути здійснене позивачем до порушення судом провадження у справі. Тому порушення провадження у справі до виконання позивачем вказаного обов’язку, не буде відповідати статті 6 Конвенції.

Також господарський суд зазначає, що згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 04.12.2012 у справі № 5/5005/7237/2012, виконання позивачем вимог процесуального законодавства, які він зобов’язаний вчиняти до подання позову, не може здійснюватися після порушення провадження у справі.

Зважаючи на те, що заявником позову не надано належних доказів відправлення або вручення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також враховуючи, що наведенні норми чинного законодавства, у тому числі розділи VIII, IX ГПК України та всі без виключення вказані в них вимоги до позовної заяви є обов’язковими, оскільки їх обов’язковість встановлена законодавцем у процесуальному законі і не може залежати від бажання особи, що звертається із позовом до суду, і положення вказаних норм ГПК України не передбачають обов’язку суду порушити провадження у справі, а потім витребувати належні докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, господарський суд вважає за необхідне повернути позовну заяву без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 63 ГПК України.

По-друге, зі змісту позовної заяви вбачається, що заявником позову у позовній заяві об’єднано позовні вимоги за договором № 14/03-12/13 ИВ про закупівлю товарів за державні кошти від 14 березня 2012 року та договором поставки № 05/10-12/01 ИВ від 05 жовтня 2012 року.

Зазначені договори містять різні по змісту істотні умови, факт прострочення виконання відповідачем зобов’язань за кожним договором підтверджується окремими, не пов’язаними між собою документами.

Частиною першою статтею 58 ГПК України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об’єднано кілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Вказаною нормою встановлені правила об’єднання, зокрема, кількох позовних вимог в одній позовній заяві.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Отже, позивач наділений правом об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, тобто кілька способів захисту порушеного права.

Дозволяється об’єднувати вимоги, які пов’язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову – це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги.

Доказами в господарському судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких обґрунтовуються вимоги і заперечення для правильного розгляду справи.

Таким чином, діючим законодавством передбачено можливість об’єднання позовних вимог, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.

Однорідними позовними вимогами є такі, що виникли з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов’язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Якщо позивач порушив правила об’єднання вимог або об’єднання цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву. Наприклад, господарський суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, зокрема, якщо об’єднано вимоги про стягнення сум боргу, який виник з різних договорів (пункт 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Аналогічну позицію викладено у листі Верховного суду України № 3.8-2006 від 13 жовтня 2006 року, де відзначається, що однорідними вважаються вимоги, що одночасно являють собою однаковий спосіб захисту права та мають ті самі чи однорідні підстави виникнення.

При вирішенні спору кожен з таких договорів має досліджуватись судом окремо, з перевіркою обставин їх укладення, передбаченого порядку розрахунків, встановлення фактів щодо вчинення сторонами відповідних дій на виконання умов цих договорів.

Так, за змістом названої норми, навіть у випадку, коли позивач правомірно об’єднав вимоги, пов’язані між собою, господарський суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об’єднаних вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Господарський суд вважає, що хоча правове обґрунтування вимог є однаковим для цих двох договорів, все ж таки вони (вимоги) не пов’язані між собою підставами виникнення і не є похідними одна від одної. Так, по кожній із заявлених вимог суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру із визначенням й дослідженням різного кола доказів щодо встановлення обставин, пов’язаних з невиконанням відповідачем свого зобов’язання за кожним з договорів.

Як про те зазначено у коментованій статті Господарського процесуального кодексу (стаття 58) господарському суду не надано права роз’єднати поєднані в одне провадження позовні вимоги.

За приписами пункту 5 частини першої статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо порушено правила поєднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

При цьому статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Тобто, право на судовий захист, передбачений Конституцією України, не позбавляє заявника позову необхідності дотримуватись вимог Господарського процесуального кодексу України щодо встановленого порядку подання позовної заяви.

При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 ГПК України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов’язком суду.

Таким чином, позовна заява подана без додержання вимоги статті 56, пункту 2 частини першої статті 57, статті 58 ГПК України та відповідно до приписів пунктів 5, 6 частини першої статті 63 ГПК України підлягає поверненню заявнику позову без розгляду.

Слід відзначити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення, що узгоджується з приписами частини третьої статті 63 ГПК України.

Згідно приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір.

Сплачений платіжним дорученням № 247 від 23 жовтня 2013 року судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень підлягає поверненню, відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», керуючись пунктами 5, 6 частини першої статті 63, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

У Х В А Л И В :

Позовну заяву та додані до неї документи повернути без розгляду.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» (юридична адреса: 83117, місто Донецьк, вулиця Бахметьєва, будинок № 51, поштова адреса: 86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Геологічна, будинок № 1; код ЄДРПОУ – 33109845) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1 720,50 гривень, сплаченого згідно платіжного доручення № 247 від 23 жовтня 2013 року.

Додаток на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Дон-Термінал» позовна заява з доданими до неї документами всього на 85-ти аркушах, у тому числі оригінал платіжного доручення № 247 від 23 жовтня 2013 року.

Суддя С.М. Фурсова