Постанова № 34705084, 31.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2013 року 11:58 № 826/15839/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Дегтярьової О.В., Добрівської Н.А., за участю секретаря судового засідання Ткачук О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач - 1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач - 2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просять суд:

- «визнати дії Державної виконавчої служби України щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 36141876 неправомірними;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України вчинити дії - відновити виконавче провадження ВП № 36141876;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України вчинити дії - повернути оригінали виконавчих документів до ДВСУ;

- зобов'язати Державну виконавчу службу України вчинити дії - примусити Міністра охорони здоров'я України виконати рішення суду по справі № 2а-3233/11/2670 - надати відповідь на нашу скаргу від 28.12.2010».

Обґрунтовуючи свої вимоги позивачі зазначили, що відповідачем неправомірно та всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 31 жовтня 2013 року позивачі позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні 31 жовтня 2013 року проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що відповідачем у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» 01 березня 2013 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 36141876 на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону.

На підставі частини третьої статті 160 КАС України в судовому засіданні 31 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року у справі № 2а-3233/11/2670 зобов'язано Міністра охорони здоров'я України надати відповідь на скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 від 28 грудня 2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року апеляційну скаргу Міністра охорони здоров'я України Ємця Іллі Миколайовича залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року - без змін.

На виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року ОСОБА_1 10 липня 2012 року видано виконавчий лист, у якому стягувачем зазначено ОСОБА_1, а боржником - Міністра охорони здоров'я України.

Постановою старшого виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Людмилою Володимирівною 23 січня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП № 36141876 про примусове виконання виконавчого листа № 2а-3233/11/2670, виданого 10 липня 2012 року Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов'язання Міністра охорони здоров'я надати відповідь на скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 від 28 грудня 2010 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 17 січня 2013 року.

12 лютого 2013 року на адресу відповідача надійшов лист № 14.02-04/01 від 31.01.2013 року представника Міністерства охорони здоров'я України, в якому повідомлено, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року у справі № 2а-3233/11/2670, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, МОЗ України надано відповідь листом від 06 лютого 2012 року за № 7.01-ГУ/265 на скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 від 28 грудня 2010 року.

На підставі вказаного листа Міністерства охорони здоров'я України від 31 січня 2013 року, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Кушнір Людмилою Володимирівною 01 березня 2013 року закінчено виконавче провадження ВП № 36141876 відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».

07 травня 2013 року позивачами подано скаргу з приводу винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 01 березня 2013 року, відповідь на яку, за твердженням ОСОБА_1, останній отримав особисто 24 вересня 2013 року. При цьому доказів спростування отримання позивачем відповіді на скаргу саме 24 вересня 2013 року відповідачем на пропозицію суду не надано.

Позивачі, вважаючи постанову старшого державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП № 36141876 від 01 березня 2013 року неправомірною, звернулись до суду із зазначеним позовом за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною першою статті 11 зазначеного Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Згідно статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону (ч. 2 ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що як доказ виконання рішення суду від 10 травня 2011 року Міністерство охорони здоров'я України надало старшому державному виконавцю відповідь на звернення ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 № 7.01-ГУ/265 від 06 лютого 2012 року за підписом завідуючого сектору радіаційної безпеки та медичних проблем наслідків аварії на ЧАЕС Лисак В.О.

Разом з тим, з постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, вбачається, що надати відповідь на скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 від 28 грудня 2010 року зобов'язано саме Міністра охорони здоров'я України.

Крім того, у виконавчому листі, виданому 10 липня 2012 року, боржником визначено Міністра охорони здоров'я України.

Згідно частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Доказів виконання рішення суду Міністром охорони здоров'я України відповідачем суду не надано.

При цьому, суд зазначає, що частиною першою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Крім того, частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Будь-яких доказів звернення боржника у виконавчому провадженні до суду із заявами у порядку, визначеному статтями 170 та 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суду також не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у Державної виконавчої служби України були відсутні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 36141876, з огляду на що такі дії визнаються судом протиправними.

Згідно частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи наведену процесуальну норму, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 в рамках даного адміністративного спору необхідно вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 01 березня 2013 року у ВП № 36141876, оскільки остання винесена незаконно.

Згідно частини першої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Частинами третьою та четвертою статті 51 зазначеного вище Закону встановлено, що про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» чітко визначено дії державного виконавця у разі скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, з огляду на що позовні вимоги в частині зобов'язання Державної виконавчої служби України вчинити дії - відновити виконавче провадження ВП № 36141876 та зобов'язати Державну виконавчу службу України вчинити дії - повернути оригінали виконавчих документів до ДВСУ задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог про зобов'язання Державної виконавчої служби України вчинити дії - примусити Міністра охорони здоров'я України виконати рішення суду по справі № 2а-3233/11/2670 - надати відповідь на скаргу від 28.12.2010 року суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» не надано повноважень державним виконавцям примушувати осіб вчиняти певні дії, з огляду на що дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, обов'язок Міністра охорони здоров'я України надати відповідь на скаргу позивачів від 28 жовтня 2010 року встановлений рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2011 року у справі № 2а-3233/11/2670.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

В частині позовних вимог ОСОБА_2 суд зазначає, що виконавче провадження ВП № 36141876 було відкрито на підставі заяви ОСОБА_1, який і зазначений стягувачем у даному виконавчому провадженні.

Доказів відкриття виконавчого провадження за заявою ОСОБА_2 позивачем - ОСОБА_2 суду не надано, з огляду на що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 судом не встановлено.

Керуючись ст. ст. 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної виконавчої служби України щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 36141876.

Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 01 березня 2013 року у ВП № 36141876.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді О.В. Дегтярьова

Н.А. Добрівська