Рішення № 3470418, 22.04.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2009 р. Справа № 57/78-09

вх. № 2546/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Панаїд І.В., дов. №01/1 від 12.01.09р. відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "С - Инвест", м. Харків

до ТОВ "Топаз-Україна", с. Васищеве

про стягнення 41313,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю “С-Инвест”звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Топаз-Україна" на користь позивача 41313,14 грн., а також просить покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо передачі згідно рахунку-фактури № 8/2 від 08.02.2008 року товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14 квітня 2009 о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 квітня 2009 року розгляд справи було відкладено в зв’язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог попередньої ухвали щодо надання витребуваних судом документів.

У призначеному 22 квітня 2009 року судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про місце і час розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення № 5256597, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено юридичну адресу відповідача, згідно довідки з ЄДРЮОФОП № 370406, станом на 14.04.2009 року юридична адреса відповідача –62495, Харківська область, Харківський район, смт Васищеве, в’їзд Орешкова, будинок 7, саме таку адресу було зазначено позивачем у позовній заяві та судом направлено процесуальні документи у справі.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 22.04.2009 року представник позивача вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача судом встановлено наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “С-Инвест”(далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Топаз-Україна”(далі - відповідач) досягнуто угоду про поставку кутів мірних 160х160х16 Ст3, кількістю 8 тон за ціною 4000,00 грн. за тону без ПДВ, за якою постачальником (продавцем) є відповідач, а покупцем (отримувачем) –позивач. Угоду про поставку продукції досягнуто шляхом надіслання відповідачем рахунку-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року, в якій зазначено назву продукції, одиницю виміру, кількість, ціну та загальну суму товару, зокрема, на кути мірні 160х160х16 Ст3, на загальну суму 38400,00 грн.

На виконання умов договору, позивачем рахунки-фактури були оплачені платіжними дорученнями від 11 лютого 2008 року за № 36 на суму 38400,00 грн.

Проте, як вказує позивач у позовній заяві, відповідач порушив свої зобов’язання в частині дотримання поставки товару; товар - кути мірні 160х160х16 Ст3 на загальну суму 38400,00 грн. згідно рахунку-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року не поставив.

Як вбачається з довідки, виданої ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”вих. № 1117 від 16 квітня 2009 року, грошові кошти в сумі 38400,00 грн. були перераховані з поточного рахунку позивача платіжним дорученням № 36 від 11.02.2008 року на поточний рахунок ТОВ “Топаз - Україна”(відповідача), як передплата за кутки згідно рахунку № 8/2 від 08.02.2008 року, в тому числі ПДВ 20% в сумі 6400,00 грн., за період з 12.02.2008 року по 15.04.2009 року від ТОВ “Топаз - Україна”(відповідача) перерахувань на поточний рахунок ТОВ “С-Инвест”(позивача) не поступало.

Матеріалами справи підтверджено, що 03 листопада 2008 року позивач надіслав на адресу відповідача лист (вих. № 408) з вимогою повернути грошові кошти у сумі 38400,00 грн. за товар, що не був поставлений відповідачем.

Проте, відповідач заявлений лист - вимогу залишив без відповіді, свої зобов’язання з поставки товару не виконав, суму коштів, перерахованих позивачем за непоставлений товар, не повернув, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, що закріплено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає про те, що у відповідності до ст.627 Цивільного кодексу України: та ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов’язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у рахунку-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року міститься назва продукції, одиниця виміру кількість, ціна та вартість товару, тобто всі необхідні відомості для укладення угоди. З огляду на приписи статті 50 Цивільного кодексу України, відсутність домовленості сторін щодо строку виконання зобов'язання не є підставою, вважати спірний договір неукладеним.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 610, ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне зобов’язання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1. ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки відповідача полягають у поставці товару позивачеві, а обов'язки позивача - здійснити передоплату і прийняти товар.

Пунктом 3 ст.264 Господарського кодексу України передбачено, що основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ч.2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Матеріали справи підтверджують наявність у діях обох сторін волевиявлення на встановлення правовідносин, у тому числі безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закон), інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, якщо строк виконання зобов'язання не вказаний, чи визначений моментом пред'явлення вимоги, боржнику надається пільговий семиденний термін для виконання зобов'язання від дня пред'явлення вимоги. Закон не містить визначення самої форми пред'явлення вимоги щодо виконання зобов'язання: чи це повинна бути претензія, чи лист, чи інформація, чи письмова вимога, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, лист (вих. № 408) від 30.11.2009 року, яким позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 38400,00 грн. перерахованих останньому за рахунком-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року, в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України і є пред'явленням вимоги відповідачеві виконати зобов'язання про повернення передоплати за непоставлену продукцію.

Станом на момент розгляду справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання вищевказаного зобов'язання.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання щодо поставки товару, у зв'язку з чим у нього виникло зобов'язання повернути кошти, перераховані позивачем в якості передоплати за рахунком-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З огляду на вищевказане, приймаючи до уваги викладені обставини, та те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував повернення грошових коштів, перерахованих останньому за рахунком-фактури № 8/2 від 08 лютого 2008 року, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 38400,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.232 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частиною 6 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 вказаної норми передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наданих позивачем суду розрахунків, за невиконання боржником (відповідачем ) грошового зобов’язання, позивачем нараховане відповідачу за період з 03.12.2008 року по 01.04.2009 року індекс інфляції у сумі 2534,40 грн. та 3 % річних від простроченої суми за користування чужими коштами у сумі 378,74 грн.

Таким чином, оскільки обов’язок по поверненню передоплати - грошовий обов’язок виник у відповідача 11.11.2008 року, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу за період з 03.12.2008 року по 01.04.2009 року інфляційні нарахування в сумі 2534,40 грн. та три відсотки річних в сумі 378,74 грн., розрахунки перевірені судом з урахуванням вимог діючого законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача за період з 03.12.2008 року по 01.04.2009 року інфляційних нарахувань в сумі 2534,40 грн. та три відсотки річних в сумі 378,74 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита пропорційно задоволених вимог та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11,179, 509, 526, 530, 611, 612, 625, 628, 629, 655, 664, 693 Цивільного кодексу України, статтями 193, 232, 264 283, 286, Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Топаз - Україна” (62495, Харківська область, селище Василеве, в’їзд Олешкова, буд. 7, р/р № 26006070142 в ХФ ВАТ «Кредитпромбанк», м. Харків, МФО 350727, ідентифікаційний код 32471923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “С-Инвест” (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 4-а, офіс № 72, р/р № 26009860840791 в ХОФ АКБ “Укрсоцбанк”, МФО 351016, код ЄДРПОУ 32567175) 38400,00 грн. боргу, інфляційні нарахування в сумі 2534,40 грн. та три відсотки річних річних від простроченої суми за користування чужими коштами у сумі 378,74 грн., а також 413,13 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст Рішення підписано 22 квітня 2009 року

справа № 57/78-09