Постанова № 34703674, 17.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7513/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

при секретарі Проценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» звернулося в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.02.2013 року № 0002102280, № 0002112280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що податкові накладні, надані позивачем на підтвердження формування податкового кредиту не відповідають вимогам, встановленим законодавством для первинних документів.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, апелянт посилається на те, що відповідач безпідставно та незаконно позбавив позивача права на податковий кредит, оскільки на момент проведення перевірки Товариство мало всі передбачені законом первинні бухгалтерські документи, а суд першої інстанції безпідставно з ними не погодився.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, постанову скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна фірма «В.Г.В.» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Танкор» за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Комерційна фірма «В.Г.В.» пункту 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 193 333,00 грн. Також, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 222 333,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС складено акт від 07.02.2013 №318/22.8-15/18094591 та прийнято податкові повідомлення-рішення: від 19.02.2013 №0002112280, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 222 333,00 грн., у тому числі: 222 333,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 19.02.2013 №0002102280, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 205 001,00 грн., у тому числі: 193 333,00 грн. - основний платіж, 11 668,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про правомірність податкових повідомлень - рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києві від 19.02.2013 року № 0002102280, № 0002112280, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На думку колегії суду, суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги зазначені вище первинні документи, якими підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Танкор», оскільки останні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно до ст. 9 зазначеного закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

При цьому, Окружним адміністративним судом м. Києва безпідставно не взято до уваги пояснення позивача з приводу помилкового зазначення невірного номеру договору в номенклатурі, оскільки всі інші обов'язкові реквізити, в тому числі, «Вид цивільно-правового договору», зазначені вірно. При цьому, немає помилок у сумі коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, а також немає у відповідача інформації щодо розбіжностей між даними позивача та його контрагента TOB «Танкор». Позивачем не було допущено порушень, які вплинули на розрахунки з бюджетом, оскільки помилка лише у описовій частині розділу «Номенклатура товарів/послуг» податкових накладних не вплинула на суму податкового кредиту позивача за відповідний період.

На думку колегії суддів, помилкове зазначення іншого номеру договору не є вирішальною ознакою для визнання таких податкових накладних недійсними за умови, якщо із суті господарських операцій вбачається їх реальний характер та товарність, а незначні порушення, допущені в процесі складення первинних документів, недоліки при їх оформленні, не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

При цьому, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, наведена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

До того ж, здійснення будівельних робіт є ліцензійним видом господарської діяльності, у зв'язку з чим виконавець за договором - ТОВ «Танкор» мав діючу та дійсну Ліцензію АГ 575042 від 09.03.2011 року, що свідчить про те, що контрагент позивача мав передбачені законодавством України реєстраційні та дозвільні документи для виконання вищезазначеного договору, що не враховано судом першої інстанції.

З врахуванням вищевикладеного та того, що факт здійснення господарських операцій між зазначеними суб'єктами господарювання підтверджується складеними належним чином первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року - скасувати та постановити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.02.2013 року № 0002102280, № 0002112280.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «В.Г.В.» судові витрати у розмірі 3 441 грн. (три тисячі чотириста сорок одна грн.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 24 жовтня 2013 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.