Рішення № 34701902, 05.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р.Справа № 922/3587/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до Відкритого акціонерного товариства "Богодухівське хлібоприймальне підприємство", м. Богодухів про стягнення 175111,99 грн. за участю представників сторін:

позивача - Іванов П.О., довіреність № 274/10 від 14.12.2012 року;

відповідача - Безуглий М.Д., довіреність від 09.09.2013 року;

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівське хлібоприймальне підприємство" 154542,45 грн. боргу, 11991,25 грн. пені, 463,64 інфляційних, 8275,93 грн. 3% річних, які нараховані за неналежне виконання відповідачем договору поставки природного газу № 11/Б-23ПР-02 від 30 серпня 2011 року. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 3506,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 серпня 2013 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3587/13 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 12 вересня 2013 року.

10 вересня 2013 року до канцелярії суду відповідач надав відзив на позов з додатками (вх. № 32872), в якому просить відмовити в задоволенні позову. Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.

12 вересня 2013 року у судовому засіданні оголошена перерва до 26 вересня 2013 року.

23 вересня 2013 року від позивача до канцелярії суду надійшла телеграма (вх. № 34871), в якій повідомляє, що підтримує позовні вимоги та просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача вказаний документ доданий до матеріалів справи.

24 вересня 2013 року від відповідача до канцелярії суду було надано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 35206), в якому відповідач просить відкласти розгляд справи для надання додаткових пояснень та доказів по справі. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено.

Представники сторін у судове засідання 26 вересня 2013 року не з'явились.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 жовтня 2013 року.

27 вересня 2013 року від позивача до канцелярії господарського суду Харківської області надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 35696), в якій позивач просить стягнути з відповідача 175111,99 грн., з яких: 154542, 39 грн. боргу, 11830,76 грн. пені, 463,61 інфляційних, 8275,23 грн. 3% річних. Заява позивача прийнята судом до провадження та розгляд справи продовжено з її урахуванням.

10 жовтня 2013 року представник відповідача надав додаткові пояснення по справі (вх. № 37568), а також про відкладення розгляду справи та продовження строків розгляду спору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 жовтня 2013 року задоволено клопотання відповідача про продовження строків розгляду спору, продовжено строки розгляду спору на 15 днів до 07 листопада 2013 року та відкладено розгляд справи на 05 листопада 2013 року.

21 жовтня 2013 року від позивача надійшли пояснення по справі (вх. № 38766), які долучені судом до матеріалів справи.

23 жовтня 2013 року відповідач надав заяву про зарахування зустрічних однорідних позовних вимог № 73 від 23.09.2013 року.

05 листопада 2013 року в призначене судове засідання з'явився представник позивача, який позов підтримав повністю з урахуванням уточнень.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні проти позову заперечував повністю, надав додаткові письмові пояснення (вх. № 40965), які долучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив наступне.

30 серпня 2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки природного газу № 11/Б-23 ПР-02, відповідно до умов якого позивач, як постачальник зобов'язався поставити відповідачу, в період з 06 серпня 2011 року по 31 вересня 2011 року природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. договору.

Відповідно до п.4.1. вищенаведеного договору поставки природного газу № 11/Б-23 ПР-02 від 30.08.2011 року, оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортування територією проводиться покупцем виключно грошовими коштами у такому порядку:

- за серпень 2011 року протягом трьох банківських днів з дати укладання цього договору;

- за вересень 2011 року оплата у розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться протягом трьох банківських днів з дати укладання цього договору;

- оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки.

- остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Додатковою угодою № 1 від 19.10.2011 року до договору поставки газу № 11/Б-23 ПР-02 від 30 серпня 2011 року було внесено зміни до п.1.2. договору яким вказано, що постачальний передає покупцю в період з 06 серпня 2011 року по 31 жовтня 2011 року включно природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 170,672 тис. куб. м., в тому числі по місяцях: вересень 69,724 тис. куб. м., з 01 по 10 жовтня 0,000 тис. куб. м., з 11 по 31 жовтня 100,948 тис. куб. м.

У зв'язку із набуттям чинності ЗУ від 20.09.2011 року № 3741-VI постачання природного газу в період з 01 жовтня 2011 року по 10 жовтня 2011 року буде здійснюватися за окремим договором.

Також, цією додатковою угодою до договіру № 11/Б-23 ПР-02 від 30 серпня 2011 року було доповнено п.п. 3.1.1, 4.1.1 договору № 11/Б-23 ПР-02 від 30 серпня 2011 року та викладено в новій редакції п.п. 5.1 та 10.1. договору № 11/Б-23 ПР-02 від 30 серпня 2011 року.

Відповідач у повному обсязі не оплатив поставлений товар, чим, на думку позивача, порушив умови вищезазначеного договору від 30.08.2011року та чинного законодавства України, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 154542,39 грн. Крім того, до відповідача, на підставі п. 7.3.1, п. 7.1 вищезазначеного договору № 11/Б-23 ПР-02 від 30.08.2011року, та ст. 625 ЦК України, пред'явлено до стягнення 11830,76 грн. пені, 463,61 грн. індексу інфляції, 8275,23 грн. 3 % річних. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався, що його зобов'язання за договором № 11/Б-23 ПР-02 від 30.08.2011р щодо погашення заборгованості в сумі 154542,39 грн. було припинено шляхом проведення часткового зарахування зобов'язання позивачем за договором № 11/11-54 ПР-02 від 16.12.2010 року, що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків від 26.11.2012 року. В результаті проведеного зарахування у відповідача залишилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3,05 грн., яка була сплачена відповідачем 10.12.2012 року платіжним дорученням № 897.

Як свідчать матеріали справи, а саме: платіжні документи, скріплені печатками акти приймання-передачі природного газу та акт звіряння взаєморозрахунків від 26.11.2012 року, що до укладання між сторонами спірного договору на постачання природного газу № 11/Б-23 ПР -02 від 30.08.2011 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем склала 154545,44 грн., між сторонами діяв договір на постачання природного газу № 11/11-54ПР-02 від 16.12.2010 року, згідно з яким заборгованість у позивача перед відповідачем склала 154542,39 грн., яка виникла у зв'язку з тим, що за договором поставки природного газу № 11/11-54ПР-02 від 16.12.2010 року відповідачем, як того вимагають умови договору, було повністю оплачено споживання природного газу та здійснена попередня оплата за природний газ в сумі 154542,39 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та банківськими виписками. А в подальшому сторонами до договору природного газу № 11/11-54 ПР-02 від 16.12.2010 року було підписано додаткову угоду №4 від 30 серпня 2011 року, що є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору.

Додатковою угодою № 4 від 30 серпня 2011 року до договору № 11/11-54 ПР-02 від 16.12.2010 року було змінено обсяги поставки природного газу з 194,3 тис. куб. м. на 148,487 тис. куб. м., тобто було зменшено, а також доповнено договір наступною умовою: постачання природного газу в період з 06 серпня 2011 року по 30 вересня 2011 року буде здійснюватись за окремим договором у зв'язку із набуттям чинності ЗУ від 07.07.2011 № 3609-VI.

Судом встановлено, що відповідно до акту звіряння взаєморозрахунків від 26 листопада 2012 року, який був підписаний обома сторонами, кожна із сторін виступає як кредитором так і боржником.

Відповідно до пояснень відповідача в результаті проведеного зарахування у відповідача залишилась заборгованість перед позивачем в розмірі 3,05 грн., яка була сплачена відповідачем 10.12.2012 року платіжним дорученням № 897.

Таким чином, станом на час розгляду справи, відповідач перед позивачем та позивач перед відповідачем як кредитором та і боржником на суму 154542,39 грн.

Як вбачається з матеріалами справи, з метою врегулювання взаємних грошових зобов'язань, відповідач 24.09.2013 року, після подачі позову, звернувся з пропозицією здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог за укладеними договорами відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти зарахування зустрічних однорідних вимог, однак письмово ніяких пояснень стосовно даної заяви не надав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином суд зазначає, що зарахування здійснюється за наявності наступних умов:

1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань, між двома особами, де кредитор одного зобов'язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником;

2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні

бути речі одного роду;

3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

Отже, зарахування є одностороннім правочином, для нього достатньо заяви однієї сторони.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В розумінні статті 601 Цивільного кодексу України необхідною умовою для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог є те, щоб за обома вимогами вже настав строк виконання, оскільки неможливо пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язанням, яке не підлягає виконанню.

У статті 602 Цивільного кодексу України вказано вичерпний перелік підстав при наявності яких зарахування зустрічних вимог не допускається, зокрема:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Аналогічна правова позиція викладена, у Постанові Вищого господарського суду України від 09 лютого 2011 року за № 21/8-08 в якій зазначено: „Крім цього, суд касаційної інстанції також не погоджується із позицією скаржника про недостатність заяви однієї сторони у зобов'язанні для проведення зарахування зустрічних вимог, а необхідним є згода на такий взаємозалік іншої сторони у зобов'язанні. Так, нормами ч. 2 ст. 601 Цивільного кодексу України прямо встановлено, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін".

Відповідно до ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також, згідно части 2 цієї ж статті, в разі його розірвання або визнання недійсним за рішення суду.

Згідно ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, актом звіряння розрахунків підписаного обома сторонами від 26.11.2012 року встановлено, що між позивачем та відповідачем існує грошове зобов'язання сторін, тобто кожна із сторін виступає як кредитором так і боржником.

Отже, на момент розгляду справи, у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 154542,39 грн., але й позивач є боржником перед відповідачем у тій же самій сумі, а саме у розмірі 154542,39 грн.

В даному випадку зобов'язання обох сторін є грошовими, тобто однорідними.

Слід зазначити, що рішення суду не змінює правової природи грошей, які підлягають стягненню з однієї сторони на користь іншої - вимога залишається грошовою.

Договором, нормами чинного законодавства не встановлено заборону здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії вирішення спору.

Позивачем не доведено суду належними засобами доказування неможливість зарахування зустрічних однорідних вимог, яке було проведено відповідно до заяви відповідача надісланої на адресу позивача 24.09.2013 року.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, яка була надіслана на адресу позивача 24.09.2013 року та у відповідності до ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а тому відсутній предмет спору щодо стягнення з відповідача 154542,39 грн. боргу.

Відповідно до ч.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на наведене вище, провадження по даній справі в частині стягнення основної заборгованості в сумі 154542,39 грн. підлягає припиненню на підставі ч.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат, а також 3 % річних, суд зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до п.7.3.1 Договору №11/Б-23БО-02 від 30.08.2011 року, сторони визначили, що у разі порушення покупцем 4.1 Договору, тобто за несвоєчасну оплату спожитого природного газу, покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.

Відповідно до п. 9.3. Договору строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюються у 3 (три) роки.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені, відповідно до якого сума штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання складає 11830,76 грн., за період з 06.11.2011 року по 06.05.2012 року.

Перевіривши нарахування здійснені позивачем, судом встановлено, що пеня за період з 06.11.2011 року по 06.05.2012 року складає 11826,68 грн.

Також слід звернути увагу на те, що з наданих до суду доказів, першочерговим завданням та ціллю Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівське хлібоприймальне підприємство" (відповідача) є обслуговування сільськогосподарських товаровиробників Харківської та Сумської областей, надання послуг зі зберігання, сушіння, підробки зерна до базисних кондицій.

У своїх поясненнях відповідач вказує на те, що підприємство знаходиться в дуже скрутному фінансовому становищі, оскільки сезон заготовки зерна закінчився та грошові надходження від сільгосптоваровиробників припинені. За даними балансу станом на 01.10.2013 року підприємство має близько 9 мільйонів збитків.

Водночас слід відзначити, що за період взаємовідносин відповідача з позивачем, які відбувалися з червня 2008 року по листопад 2011 року підприємство відповідача було добросовісним споживачем природного газу, прострочення платежів за спожитий газ були відсутні. Умови договорів, які укладалися між сторонами виконувались в повному обсязі.

Також судом з'ясовано та досліджено всі істотні обставини справи, в тому числі той факт, що в період дії договору № 11/Б-23ПР-02 від 30.08.2011 року, відповідачем була здійснена попередня оплата за договором № 11/11-54ПР-02 від 16.12.2010 року в розмірі 294902,56 грн., з яких 140360,17 грн. були зараховані на виконання договору № 11/11-54ПР-02 від 16.02.2010 року, а решта залишилась на поточному рахунку позивача у розмірі 154542,39 грн., якими позивач користувався до останнього часу.

За приписами п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'ясняє, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішення суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, його тяжкий матеріальний стан, та те, що грошові суми у розмірі 154542,39 грн., які були перераховані відповідачем позивачу як передплата за договором № 11/11-54ПР-02, використовувались позивачем для власних потреб.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 90 %, а саме стягнути з відповідача пеню у розмірі 1182,67 грн.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

В інформаційному листі від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що Дочірня компанія „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" при нарахуванні зазначених сум для розрахунку інфляційного відшкодування визначила період з листопада 2011 року по травень 2013 року, а період нарахування 3% річних - з 06.11.2011 по 20.08.2013 року, тобто 3% річних у сумі 8275,23 грн. розраховані вірно (за увесь час прострочення відповідачем платежів), а період нарахування інфляційних втрат не відповідає вимогам ст. 625 ЦК України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат. За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з листопада 2011 по серпень 2013 року, з врахуванням дефляційних процесів, відсутній. При цьому, суд враховує індекс інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію). А відтак, суд відмовляє в стягнення з відповідача 463,61 грн. інфляційних втрат.

Щодо стягнення 3 % річних в розмірі 8275,23 грн. за період з 06.11.2011року по 20.08.2013 року, то суд зазначає, що нарахування позивачем 3% річних та розрахунок визначений вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 8275,23 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівське хлібоприймальне підприємство" (62102, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, вул. Привокзальна Слобідка, 69, р/р2600090019 в "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, код ЄДРПОУ 31834652) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії " Нафтогаз України" ( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, р/р 26002007367001 в Київській ФПАТКБ "Південкомбанк" м. Київ, МФО 320876, код ЄДРПОУ 31301827) пеню в розмірі 1182,67 грн., 3% річних в розмірі 8275,23 грн., судового збору у розмірі 3492,64 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Провадження в частині стягнення основної заборгованості в сумі 154542,39 грн. припинити.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повернути ухвалою Дочірній компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" ( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р 26006010700697 в філії АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" в м. Київ, МФО 300238) з Державного бюджету України суми зайво сплаченого судового збору у розмірі 4,00 грн., сплаченого платіжним дорученням № 532 від 20.08.2013 року.

Повне рішення складено 07.11.2013 р.

Суддя Суслова В.В.

справа № 922/3587/13