Рішення № 34693106, 05.11.2013, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/8006/13-ц

Провадження №2/751/1539/2013

Рішення

Іменем України

05 листопада 2013 року м. Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Мороз К. В.

при секретарі Шестак К. В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника співвідповідача ОСОБА_5, співвідповідача ОСОБА_6, представника співвідповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 районної у місті Чернігові ради, співвідповідачі Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, ОСОБА_6, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування ОСОБА_8 районної у місті Чернігові ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним розпорядження про приватизацію, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування,

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 районної у м. Чернігові ради про визнання недійсними розпорядження про приватизацію квартири, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування, в якому просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло квартиру АДРЕСА_1, видане на імя ОСОБА_10 та ОСОБА_3. Визнати недійсним розпорядження виконкому ОСОБА_8 районної у м. Чернігові Ради народних депутатів від 22 вересня 1993 року № 1682 щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 на імя ОСОБА_10 та ОСОБА_3. Визнати недійним договір дарування частини квартири, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_6, посвідчений 27.12.2012 року ОСОБА_9, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1644, відповідно до якого ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_6 1/2 частину вказаної квартири, що належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом ОСОБА_8 районної ради м. Чернігова 24.09.1993 року на підставі розпорядження № 1682 від 22.09.1993 року, зареєстрований в реєстрі за № 1644. Поновити строк позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався в липні 2013 року.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він народився 24.12.1987 року, батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4. З народження постійно проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. 04.10.2012 року позивач одружився і дружина за згодою всіх мешканців, вселилася в квартиру, набула право користування нею. 14.11.2012 року народилася донька - ОСОБА_11, яка проживає в квартирі. Родина позивача складалася з 6 осіб і між ними не виникало спорів щодо користування житловою площею спірної квартири. Позивач, як член сімї, мав зі всіма спільний бюджет, приймав участь в утриманні квартири, проведенні її ремонтів за рахунок власних коштів.12.06.2013 року померла ОСОБА_10. Наймачем квартири став ОСОБА_3. 20.06.2013 року від ОСОБА_6 позивач дізнався, що квартира була приватизована ОСОБА_10 та ОСОБА_3, та що ОСОБА_10 подарувала 1/2 частину цієї квартири ОСОБА_6. Позивач вважає, що приватизація квартири проведена з порушенням ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». ОСОБА_10 та ОСОБА_3 при приватизації житла скрили наявність та постійне проживання у квартирі своїх членів сімї. На час приватизації квартири позивач був малолітнім, а ОСОБА_4 згоду на приватизацію не давала. З 08.08.2013 року ОСОБА_6 почала активно перешкоджати усім користуватися квартирою, заволоділа без згоди членів сімї однією кімнатою та встановила на ній замок. Намагається вселити квартирантів, які є сторонніми особами. Зазначає, що при проведенні приватизації квартири було повністю проігноровано його, на той час малолітнього, законні права та інтереси, шляхом позбавлення можливості участі у приватизації. Про здійснення приватизації і про порушення своїх прав позивач дізнався 25.06.2013 року, тому строк позовної давності для оскарження результатів приватизації квартири почався з 25.06.2013 року і він його не пропустив. Оскільки приватизація квартири є недійсною, то і договір дарування ОСОБА_10 1/2 частини спірної квартири ОСОБА_6 є недійсним.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, пояснивши, що згідно ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» були порушені його права. Батьки позбавили його права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2, в якій він проживав з моменту народження. Ходив до дитячого садку, школу та був зареєстрований в 2004 році з моменту отримання паспорту. На інше місце постійного проживання не виїжджав. Проживав в квартирі разом з матірю, батьком та бабусею. Мати, також, на інше постійне місце проживання не виїжджала, речі не вивозила. Коли позивачу було 6-7 років мати виїжджала на 2-3 тижні, а позивач залишався з бабусею та батьком. Про приватизацію квартири стало відомо 26.06.2013 року, після того, як ОСОБА_3 приніс копію договору дарування 1/2 частини квартири ОСОБА_6. До того, ніяких розмов щодо приватизації не було. З цього часу почалися негаразди в сімї, на роботі. ОСОБА_6 прийшла і закрила одну кімнату на ключ, чим перешкоджає користуватися квартирою позивачу та членам його сімї.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Пояснила, що позивач разом з батьками та бабусею проживав в спірній квартирі на час її приватизації - в 1993 році, вели спільний бюджет. Позивач ніколи не виїжджав на інше постійне місце проживання, вибував лише при службі в армії. Батьки перебували у зареєстрованому шлюбі, ніколи його не припиняли. На час приватизації позивач був малолітнім і не обізнаним про приватизацію і реєстрацію. Органу приватизації не було відомо про проживання неповнолітньої особи. Про приватизацію квартири на двох членів сімї стало відомо лише в червні 2013 року. Проживання позивача підтверджується свідками, його медичною карткою. Постійне місце проживання дитини визначається за місцем проживання її батьків.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що приватизація квартири відбулася незаконно, він не знав, що потрібно включати сина у приватизацію. У відділ приватизації він особисто не звертався, всіма квартирними питаннями займалася його мати ОСОБА_10, документи на квартиру знаходилися у неї. Після смерті ОСОБА_10 зясувалося, що папка з документами на квартиру знаходилась у ОСОБА_6, зараз вона її віддала. Про приватизацію в 1993 році він не знав, також, не знав, що син та дружина не включені до неї, оскільки вони постійно проживали в квартирі, речі не вивозили. Про те, що є власником 1/2 частини квартири йому стало відомо тільки після смерті ОСОБА_10.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги визнала, не заперечувала проти задоволення позову. Пояснила, що в 1992 році зупинилося «Хімволокно», вона вимушена була разом з дитиною виписатися з квартири чоловіка і прописатися у батьків, але продовжувала проживати у спірній у квартирі . Про приватизацію квартири не знала і про те, що вона і дитина не були включені до неї, також, не знала. Про те, що квартира була приватизована дізналася тільки в кінці червня 2013 року, як і про договір дарування.

Представник виконавчого комітету Чернігівської міської ради у судовому засіданні позовні вимоги в частині визнання недійсним розпорядження про приватизацію квартири не визнала, просила відмовити. В іншій частині позовних вимог поклалася на розсуд суду. Пояснила, що відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» родина повинна була подати заяву і довідку відповідної форми ЖРЕД із визначенням осіб, які мають право на приватизацію. Орган приватизації не визначає зареєстрованих і проживаючих осіб, оскільки нема таких повноважень.

Співвідповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову. Пояснила, що в 1992 році ОСОБА_4 з сином виписалася з квартири, виїхала та вивезла всі речі. ЇЇ мати - ОСОБА_10 дуже любила онука, їздила його провідувати. Згодом ОСОБА_10 вмовила ОСОБА_4 повернутися, привезла ОСОБА_4 та Діму в м. Чернігів. Про приватизацію квартири знали всі.

Представник ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову. Пояснила, що ОСОБА_4 виїхала з квартири разом з дитиною і знялася з реєстрації, бо хотіла розійтися з ОСОБА_3. Згідно ст. 107 ЖК України, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не були членами сімї квартиронаймача, ОСОБА_10, невістка та онук були прописані за іншою адресою, тому, на момент приватизації квартири право користування за ними не зберігалося. Тільки через 2 роки ОСОБА_4 з дитиною знову почала проживати з чоловіком. Просила застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Представники відповідача ОСОБА_8 районної у м. Чернігові ради, співвідповідача Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради, третьої особи Органу опіки та піклування ОСОБА_8 районної у місті Чернігові ради та приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 в судове засідання не зявилися, про день та час слухання справи повідомлено у встановленому порядку, згідно ст. ст. 74, 76 ЦПК України. Керуючись ст. 169 ЦПК України суд ухвалив, справу розглянути у відсутності осіб, які не зявилися в судове засідання.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2 з червня 1993 року, хоча зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_3. Знає, що ОСОБА_1 проживав в кв. № 46 разом з батьком, матірю та бабусею. Позивач товаришував з її сином і діти разом гуляли. ОСОБА_10 завжди проводжала онука до дитячого садка та зустрічала з нього, дивлячись у вікно. Ніколи не бачила щоб ОСОБА_4 вивозила речі. Знає, що їздили провідувати батьків ОСОБА_4. Про приватизацію стало відомо тільки після смерті бабусі.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показала, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1990 року. Знає, що ОСОБА_1 проживає в кв. 46 за цією ж адресою з дня свого народження, ходив до дитячого садка, в школу. Проживав і в період з 1992 по 1994 роки. Нікуди на постійне місце проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_1 не виїжджали, свідок не бачила щоб вивозили речі. Свідок була у добрих стосунках з ОСОБА_10 і остання ніколи про виїзд ОСОБА_4 нічого не казала. Знає, що ОСОБА_4, коли хворіла її мати, на 1-2 місяці їздила до Хмельницької області доглядати, а Діма залишався з бабусею та батьком. Чула зі слів ОСОБА_4 про зняття її з реєстрації. Про те, що квартира приватизована без ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на ОСОБА_10 та ОСОБА_3 чула тоді, мабуть, ще зі слів ОСОБА_4. Спори про приватизацію квартири почалися вже після смерті бабусі, бо ОСОБА_1 збирався подати до суду.

Свідок ОСОБА_14І в судовому засіданні показала, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_5. Знає, що ОСОБА_1 народився і весь час проживав у кв. № 46 з батьками і бабусею. Кілька разів ОСОБА_4 виїжджала на 1-2 тижні на відпочинок, у село, щоб вивозили речі свідок не бачила.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 з дитинства проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6. Свідок працювала разом з ОСОБА_4 на «Хімволокно». В 1992 році ОСОБА_4 звільнилася і їздила торгувала до Білорусії. ОСОБА_1 залишався з бабусею, ходив у дитячий садок, школу. ОСОБА_10 казала свідку, що писала заповіт на ОСОБА_1.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 в дитячому віці завжди гуляв з бабусею у дворі. Проживав ОСОБА_1 за адресою проспект Перемоги, 17/46 в м. Чернігові з народження, щоб він виїжджав свідок не памятає. Коли ОСОБА_4 не було ОСОБА_1 залишався разом з бабусею та батьком. Знає, що ОСОБА_4 їздила в гості до своїх батьків на 1-2 місяця, брала разом з собою ОСОБА_1, а іноді залишала з бабусею.

Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показала, що знає ОСОБА_1 з народження, онук свідка та ОСОБА_1 ходили разом в дитячий садок. Свідок була вже на пенсії і водила онука в садочок, бачила там ОСОБА_1, також діти разом гуляли у дворі. Коли спілкувалася з ОСОБА_10, то вона розповідала про ОСОБА_18, свідок ніколи не чула щоб ОСОБА_4 виїжджала та вивозила речі з квартири.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показала, що є тіткою позивача і рідною сестрою ОСОБА_6. В період з 1992 року по 1994 рік проживала в Білорусії, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_10 приїжджали до неї в гості. Зі слів ОСОБА_10 знала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сильно сварилися. В 1992 році свідок дізналася, що ОСОБА_4 звільнилася з роботи, виписалася з квартири, вивезла всі куплені нею меблі і поїхала з дитиною. Одного разу ОСОБА_10 приїхала до свідка в гості і купувала речі для школи ОСОБА_1, всі бажали, щоб ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повернулися. ОСОБА_10 вирішила приватизувати квартиру на себе та ОСОБА_3. Після приватизації ОСОБА_10 платила за свою частину квартири 50 %, так як була пільга, а ОСОБА_4 платила за частину ОСОБА_3. З 1986 року по 1996 рік свідок приїжджала до м. Чернігова кожні вихідні, зупинялася у матері в спірній квартирі. Знає, що два роки ОСОБА_4 з ОСОБА_1 не проживали у квартирі.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні показала, що спілкувалася з ОСОБА_10, в 1992 році разом їздили в м. Гомель. ОСОБА_10 розповідала, що невістка забрала речі, дитину та поїхала.

Вислухавши осіб, які брали участь в судовому засіданні, свідків, дослідивши матеріали справи, медичні картки, судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії ІІ-ЕЛ № 473225, виданого 19.01.1988 року відділом ЗАГС ОСОБА_8 райвиконкому м. Чернігова батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7 записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.8).

Згідно довідки № 4882, виданої 04.11.2013 року КП Новозаводське Чернігівської міської ради, в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_1 з 05.03.1994 року, ОСОБА_11 з 23.05.2013 року, ОСОБА_3 з 02.03.1982 року, ОСОБА_4 з 05.03.1994 року. ОСОБА_1 був зареєстрований за вище вказаною адресою з дня народження і був знятий з реєстрації 26.03.1992 року разом з матірю, ОСОБА_4, а з 05.03.1994 року зареєстрований знову і по теперішній час (а.с.138).

Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 24 вересня 1993 року, виданого Виконкомом ОСОБА_8 районної ради народних депутатів, спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності гр. ОСОБА_10 та ОСОБА_3 в рівних частинах (а.с.20). Розпорядження органу приватизації винесено на підставі заяви від 16.09.1993 року та довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири ( одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 13.09.1993 року виданої житлової ремонтно-експлуатаційною дільницею № 9 ОСОБА_8 райвиконкому м. Чернігова. Довідка визначає, що у квартирі АДРЕСА_4 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України "про приватизацію державного житлового фонду " ОСОБА_10, дата прописки 21.12.1972 р. та ОСОБА_3, дата прописки 02.03.1982 р. ( а. с. 74-76).

Згідно копії договору дарування частини квартири від 27 грудня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1644, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_6 належну їй на праві приватної власності 1/2 частину квартири № 46, яка знаходиться у будинку № 17, розташованого по проспекту Перемоги у місті Чернігові (а.с.21).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії І-ЕЛ № 213173, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, ОСОБА_10 померла 12.06.2013 року, актовий запис № 1676 (а.с.23).

22.07.1992 року введений в дію Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду " від 19 червня 1992 року N 2482-XII, статтею 8 якого визначена організація проведення приватизації та оформлення права власності:

Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

З копії карточки прописки "форми А" ОСОБА_4 ( а. с . 88) вбачається, що разом із нею був зареєстрований ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8. В період з 26.03.1992 року по 05.03.1994 року ОСОБА_4 була виписана з квартири АДРЕСА_5 (Жовтневої революції) в місті Чернігові. Згідно довідки від 13.09.1993 року виданої житлової ремонтно-експлуатаційною дільницею № 9 ОСОБА_8 райвиконкому м. Чернігова вбачається, що на момент приватизації спірної квартири були зареєстровані ОСОБА_10 та ОСОБА_3 інші особи, які зберігають за собою право користування квартирою не зазначені ( а. с. 76).

Відповідно до вимог ч.3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України суду не надано доказів, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8 станом на вересень 1993 року постійно проживав у спірному приміщенні або за ним збереглося право користування. Суд критично відноситься до показів свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, оскільки пройшов значний проміжок часу і свідки надавали лише загальні покази постійного проживання неповнолітнього. Жодний свідок не дав покази, що станом на вересень 1993 року ОСОБА_1 проживав у ІНФОРМАЦІЯ_9 і не зазначив джерело своєї обізнаності даної обставини.

Медична карта (амбулаторна) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 і карта щеплень не свідчить про факт проживання дитини станом на вересень 1993 року у спірному приміщенні, оскільки суду не надано доказів, що медична допомога надавалася саме Чернігівською дитячою поліклінікою № 1 і записи здійснені дільничним терапевтом з обслуговування будинку 17 по проспекту Перемоги в м. Чернігові. Картка щеплень свідчить лише про надання певної медичної допомоги і ні є доказом проживання дитини за певною адресою.

Акт № 934 від 26.07.2013 року складений в присутності майстра дільниці з обслуговування житлового фонду № 1 КП "Новозаводське" Чернігівської міської ради ( а. с. 26) також не може бути визнаний судом належним доказом, оскільки суд критично віднісся до показів ОСОБА_21 допитаної в судовому засіданні, акт містить формальне визнання проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_6 з 1987 року і складений безпосередньо для звернення до суду.

З огляду на відсутність доказів фактичного проживання ОСОБА_1 станом на вересень 1993 року за адресою м. Чернігів, проспект Перемоги (Жовтневої революції) АДРЕСА_7 або зберігання за ним права користування даним приміщенням, суд приходить до висновку, що розпорядження органу приватизації про передачу у власність спірного приміщення лише ОСОБА_10 та ОСОБА_3 прийнято у межах ст. ст. 5, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду і підстав для визнання недійним розпорядження та свідоцтва про право власності на житло квартиру АДРЕСА_8, відсутні.

Здійснення приватизації квартири АДРЕСА_9 (Жовтневої революції) в м. Чернігові двома особами: ОСОБА_10 та ОСОБА_3 не позбавляє право позивача та членів його сім'ї на користування квартирою в якій вони зареєстровані у встановленому порядку. Заявлений спосіб захисту права користування квартирою не відповідає вимогам ч. ч. 1,2 ст. 13, ст. ст. 15, 16 ЦК України.

В звязку з відмовою у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло відсутні підстави визначені ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України для визнання договору дарування частини квартири № 46 у будинку № 17, розташованого по проспекту Перемоги у місті Чернігові від 27 грудня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1644, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, недійсним, а тому суд відмовляє в задоволені позовних вимог повністю.

Судом не поновлюється ОСОБА_1 строк позовної давності звернення до суду, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 міг довідатися з вересня 2004 року часу отримання паспорту і реєстрації за даною адресою ( а. с . 6-7, 89) чи з лютого 2002 року отримання ОСОБА_3 паспорту ( а. с. 10-13) в якому наявна відмітка про використання права на приватизацію ( а. с. 12). Наслідки пропуску строку звернення до суду визначені ст. 267 ЦК України судом не застосовуються згідно розяснень п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року " Про судове рішення у цивільній справі ".

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 17, 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст. ст. 3, 11 -12, 15-16, 203, 215, 261, 267 ЦК України, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 9, 47 ЖК УРСР, Законом України Про приватизацію державного житлового фонду, Постановою КМ України № 891 від 6 листопада 1995 р. Про затвердження Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України,

Вирішив:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8 районної у місті Чернігові ради, співвідповідачі Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради, виконавчий комітет Чернігівської міської ради, ОСОБА_6, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування ОСОБА_8 районної у місті Чернігові ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання недійсним розпорядження про приватизацію, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста Чернігова.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя К. В. Мороз