Ухвала суду № 34692284, 04.09.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк Л.М.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «Слава» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Слава» про визнання договору оренди недійсним за апеляційною скаргою приватного підприємства «Слава» на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року,

встановила:

В травні 2012 року приватне підприємство «Слава» (далі - ПП «Слава») звернулося до суду з позовом.

Просило:

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь заподіяні збитки на суму 8 125 гривень 75 копійок;

- зобов'язати відповідача не чинити перешкоду ПП «Слава» в користуванні орендованою земельною ділянкою площею 1,17 га, розташованої в адміністративних межах Каплівської сільської ради Хотинського району Чернівецької області.

Посилалося на те, що 10 січня 2008 року між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 1,17 га.

В порушені умов вказаного договору ОСОБА_2 створила перешкоду орендарю в користуванні земельною ділянкою шляхом її незаконного зайняття та самовільного виконання на ній весняних посівних робіт.

Внаслідок незаконних дій відповідача ПП «Слава» не отримало доходи в

________________

№22ц-1210/2013 р. Головуючий у І інстанції

Категорія 45 Галичанський О.І.

Доповідач Одинак О.О.

сумі 8 125 гривень 75 копійок, які могло би отримати в разі належного виконання ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки.

ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою.

Просила визнати договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2008 року укладений між ПП «Слава» та ОСОБА_2 недійсним.

Посилалася на те, що не підписувала вищевказаний договір оренди земельною ділянки, яка належить їй на праві власності та акт передачі земельної ділянки, не давала згоди на укладення такого договору.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року у задоволенні позову ПП «Слава» до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та усунення в користуванні орендованою земельною ділянкою відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ПП «Слава» задоволено.

Договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2008 року укладений між сторонами визнано недійсним.

В апеляційній скарзі ПП «Слава» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПП «Слава» задовольнити, а позовну заяву ОСОБА_2 залишити без розгляду.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не підписувала та не укладала спірний договір оренди земельної ділянки.

Суд вважав, що підпис ОСОБА_2 у журналі реєстрації та видачі договорів оренди землі є неналежним доказом, оскільки не містить інформації щодо предмета доказування. ПП «Слава» не надало доказів того, що журнал стосується саме реєстрації та видачі договорів оренди землі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними.

Так, у частині 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року, № 161-XIV визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку площею 1,23 га для ведення сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №639514 від 2 листопада 2006 року (а.с.8).

10 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ПП «Слава» укладено договір оренди земельної ділянки , площею 1,17 га (а.с.6).

10 січня 2008 року складено акт приймання - передачі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.7).

З висновку судової почеркознавчої експертизи від 28 січня 2013 року вбачається, що підпис в графі «Орендодавець в документі «Договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2008 року» виконано не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою із наслідування підпису ОСОБА_2

Підпис в графі «Орендодавець» від імені ОСОБА_2 в документі «Акт приймання - передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 10 січня 2008 року» виконано не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою, із наслідування підпису ОСОБА_2

Рукописний текст в документі «Договір оренди земельної ділянки від 10 січня 2008 року» в графі «Реквізити сторін» виконано не ОСОБА_2, а іншої особою.

Рукописний текст в документі «Акт приймання-передачі земельної ділянки в натурі (на місцевості) в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 10 січня 2008 року» виконано не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.92-97).

Колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що ОСОБА_2 не підписувала спірний договір оренди земельної ділянки, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 28 січня 2013 року.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що договір оренди землі від 10 січня 2008 року укладений без вільного волевиявлення ОСОБА_2, як сторони правочину, та не відповідає її внутрішній волі, а тому обґрунтовано визнав цей правочин недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Враховуючи зазначені вище обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що факт вчинення правочину могли підтвердити свідки.

За правилами ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини1 статі 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання

правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року N 9 необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Помилковими є також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повинен був розглядати по суті зустрічну позовну заяву, яка не відповідає вимогам ст.ст.119, 120 ЦПК України. Зокрема ця заява підписана представником ОСОБА_2, однак до неї не була додана довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника (а.с. 48-50).

Апелянт не взяв до уваги , що ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву, яку підписала особисто (а.с. 61-63).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Слава» відхилити.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 18 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: