Ухвала суду № 34684521, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/33889/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Ланченко Л.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

по справі №2а/1270/1243/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліресурс" (надалі - ТОВ "Поліресурс")

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (надалі - Ленінська МДПІ у м. Луганську)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У лютому 2012р. позивач звернувся до суду з позовом до Ленінська МДПІ у м.Луганську про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2012р. №0000052320.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.02.2012р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 28.12.2011р. по 03.01.2012р. на підставі службових посвідчень та на підставі п.п.20.1.4, п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 27.12.2011р. №2293, згідно постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області від 30.11.2011р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Поліресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Ново-Ком» та ПП «Арикон» за період з 01.12.2010р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт №26/23-21799332 від 12.01.2011р., в якому, на думку податкового орагану, встановлено порушення позивачем: п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено та не сплачено до бюджету податок на додану вартість у загальному розмірі 106828грн. за квітень, червень, липень та серпень 2011р.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2012р. №0000052320, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 111186,27грн., з яких за основним платежем 106828грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4358,25 грн.

Правомірність проведення перевірки сторонами не заперечується.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.6 статті 198 даного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 198.2 статті 198 зазначеного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанції встановлено, що 04.04.2011р. між ТОВ «Поліресурс» (покупець) та ПП «Арикон» (продавець) було укладено договір № Ари-3 купівлі-продажу, згідно якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

15.04.2011р. між ТОВ «Поліресурс» (покупець) та ПП «Ново-Ком» (продавець) укладено договір №1504 купівлі-продажу, згідно якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

06.06.2011р. між ТОВ «Поліресурс» (продавець) та ПП «Арикон» (покупець) укладено договір постачання №0606, згідно якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупцю, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Асортимент, кількість та ціна товару зазначаються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Поліресурс» на огляд Ленінської МДПІ у м.Луганську були надані податкові накладні, виписані ПП «Ново-Ком» та ПП «Арикон», накладні на придбання: видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

Крім того, у подальшому цей товар був реалізований, що відображено у відповідних документах та є доказом здійснення господарської операції.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанції обґрунтовано дійшли висновку про те, що факт здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами за вказаними вище договорами підтверджується наявними у справі первинними документами, які складені у відповідності до закону.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, слід зазначити таке.

Акт перевірки ґрунтується на висновках, викладених в актах перевірок Алчевської ОДПІ щодо перевірок ПП «Ново-Ком» та ПП «Арикон». Підставою для визнання договорів зазначених підприємств нікчемними є ненадання підтверджуючих документів щодо визначення податкових зобов'язань.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Отже, вказані в акті перевірки висновки про нікчемність укладених позивачем з його контрагентами правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними, оскільки вони не підтверджені належними доказами, носять характер припущення і є суб'єктивною думкою відповідача.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ Л.В. Ланченко

____ О.В. Муравйов