Ухвала суду № 34684413, 31.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/73657/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача не з'явився

представник відповідача Іпатенко Г. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Лисичанську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносбит" до Державної податкової інспекції в місті Лисичанську Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносбит" (далі - ТОВ "Техносбит") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Лисичанську Луганської області (далі - ДПІ в м. Лисичанську) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року позов ТОВ "Техносбит" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ в м. Лисичанську залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції ДПІ в м. Лисичанську подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Техносбит" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ в м. Лисичанську 04 квітня 2011 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Техносбит" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Майра" за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року та правомірності формування податкового кредиту по ПДВ з вказаним суб'єктом господарювання. За результатами перевірки складено акт №36/23-31704813 від 04.04.2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п.7.4. ст.. 7 Закону України "Про податку на додану вартість", а саме було завищено податковий кредит на загальну суму 575000,00 грн. за взаємовідносинами з ТОВ "Майра" по договору, який, на думку відповідача, є нікчемним.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Лисичанську 19 квітня 2011 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000152301 яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 575000, 00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 143750, 00 грн.

В результаті адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Техносбит" та ТОВ "Майра" 19 липня 2010 року був укладений договір поставки цукру № М-1907-1 КП. 02 лютого 2011 року ТОВ "Техносбит" та ТОВ "Майра" уклали додаткову угоду №1 до договору поставки та 15 лютого 2011 року було укладено додаткову угоду №2. Реальність та товарність зазначеного договору підтверджується матеріалами справи.

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені п. 6.1 ст. 6 або п. 8-1.2 ст. 8-1 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8- 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності , платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних і засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п.п 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, надані позивачу ТОВ «ТОВ "Майра", відповідають вимогам встановленими п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

Крім того, рішенням господарського суду Луганської області по справі №1/42пд/2011 від 19.04.2011 року був задоволений зустрічний позов ТОВ "Техносбит" до ТОВ "Майра" про визнання договору поставки дійсним - задоволено в повному обсязі, а саме договір поставки № М-1907-1 КП, укладений 19.07.2010 року між ТОВ "Техносбит" та ТОВ "Майра", визнано дійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 718750, 00 грн. є протиправним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги ТОВ "Техносбит" підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Лисичанську Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров