Рішення № 3467979, 21.04.2009, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" квітня 2009 р. Справа № 20/46

Суддя Василишин А.Р. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Управління механізації будівельних і шляхових робіт”

до відповідача Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Рівненська атомна електрична станція”

про визнання недійсним договору.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Кузьмич В.М. (дов. № 55 від 09.06.2008р.).

Від відповідача: Осіпчук О.Ю. (дов. серії ВМВ № 277341 від 29.12.08р.).

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України роз’яснені.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Управління механізації будівельних і шляхових робіт” (надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Рівненська атомна електрична станція” (надалі –Відповідач) про визнання недійсним договору.

24 березня 2009 року представник Відповідача, через канцелярію господарського суду, подав відзив № 001/255 від 23 березня 2009 року (надалі –Відзив; а.с. 24-25), в якому позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить суд відмовити в їх задоволені з підстав наведених у Відзиві.

В судовому засіданні 21 квітня 2009 року представник Позивача підтримав позовні вимоги, а представник Відповідача заперечив проти позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення. При цьому суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем та Відповідачем був укладений договір про врегулювання правовідносин № 387 від 27 березня 2008 року (надалі –Договір; а.с. 7), відповідно до преамбули якого Відповідач, з однієї сторони, та Позивач, з іншої сторони, приймаючи до уваги обставини, які виникли внаслідок виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року № 1231-р “Деякі питання розпорядження об’єктами державної власності”, уклали даний договір з метою врегулювання відносин по користуванню Позивачем майном та його оплатою.

У Відзиві Відповідач вказує, що предметом Договору не являється передача в користування нерухомого майна, а предметом, в даному випадку, виступає проведення розрахунків за користування майном з 1 квітня 2007 року до укладення договору оренди.

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Позивач користується майном згідно додатку № 1 (а.с. 9) до цього договору з 1 квітня 2007 року до дати укладення договору оренди, водночас в Договорі не було визначено порядку передачі майна до Позивача та взагалі не було підписано актів приймання-передачі об’єктів майна.

Пунктами 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5. Договору сторони передбачили плату за користуванням майном, порядок розрахунків та перерахунків плати за користування майном.

Слід також зазначити, що у пункті 2 Договору визначено, що даний договір діє з моменту підписання його Сторонами, тобто з 27 березня 2008 року то дати укладення договору оренди майна, проте як уже вказувалося раніше, Договір визначає користування майном з 1 квітня 2007 року, тобто фактично Відповідач надав майно державної власності у користування Позивачу з 1 квітня 2007 року без підписання відповідного договору, як цього вимагає чинне законодавство.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до частин 1 статті 205 Цивільного кодексу України: правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини 1 статті 206 Цивільного кодексу України: усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України: за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно до статті 793 Цивільного кодексу України: договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до 794 Цивільного кодексу України: договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (змінами та доповненнями) (надалі - Закон): орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 2 Закону: орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Відповідно до пункту “з” частини 1, пункту “а” частини 2 статті 7 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, Фонд державного майна України виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна, щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна та погоджує розмір орендної плати.

Згідно до статті 3 Закону: відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до часники 1 статті 9 Закону: фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.

Частиною 5 статті 18 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 5 Закону, орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук…

З аналізу вказаних в даному рішенні норм законодавства господарський суд робить єдиний висновок, що правовідносини оренди державного майна - це правочин (договір), який укладається виключно у письмовій формі в порядку визначеному Законом України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (змінами та доповненнями) та іншими нормативно-правовими актами. Іншої форми та порядку укладення договору оренди державного майна чинним законодавством України непередбачено.

Зважаючи на вищевказане, господарський суд не погоджується з доводами, викладеними Відповідачем у Відзиві та наведених в судовому засіданні від 21 квітня 2009 року, що оспорюваний Договір є таким, що укладений без порушень норм чинного законодавства. Адже відповідно до статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” –орендодавцем об’єктів державного майна виступає Фонд державного майна України чи його регіональне відділення, а чинним законодавством визначено порядок та умови укладення договору оренди державного майна. Більше того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року №1231-р “Про деякі питання розпорядження об’єктами державної власності” було зупинено укладення нових договорів оренди об’єктів державної власності.

Аналіз умов Договору дає суду підстави зробити висновок, що фактично оспорюваний Договір є договором оренди державного майна, при цьому, Відповідач не маючи повноважень, в порушення порядку та умов оренди державного майна визначенні чинним законодавством, уклав з Позивачем оспорюваний Договір.

Відповідно до частини 2 статті 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому, згідно положень частини 2 статті 202 ГК України господарське зобов’язання припиняється у разі визнання його недійсним за рішенням суду.

Враховуючи обставини зазначені вище вбачається, що позов підлягає задоволенню - укладений сторонами укладений договір про врегулювання правовідносин № 387 від 27 березня 2008 року підлягає визнанню недійсним із застосуванням правових наслідків такого визнання.

Так, у відповідності до положень частини 1 статті 216 ЦК України законодавцем встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічне положення закладено у частині 2 статті 208 ГК України.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати договір про врегулювання правовідносин № 387 від 27 березня 2008 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Управління механізації будівельних і шляхових робіт” та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Рівненська атомна електрична станція” –недійсним.

3. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Рівненська атомна електрична станція”, 34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, код 05425046 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Управління механізації будівельних і шляхових робіт”, 34400, Рівненська область, м. Кузнецовськ, Промзона, 31, код 34445607 – 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. витрат по держмиту та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 23.04.2009р.

Суддя