Ухвала суду № 34671966, 04.11.2013, Сихівський районний суд м. Львова

Справа №464/10814/13-ц

пр.№ 4-с/464/71/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2013 року

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого Борейка С.В.

при секретарі Калітовській А.Б.

з участю: заявника ОСОБА_1

державного виконавця Трухим І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м.Львові скаргу на дії державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_2, -

в с т а н о в и в:

заявник звернувся до суду із скаргою у якій просить: прийняти рішення, яким визнати постанову № 36560215 про арешт майна ОСОБА_1 нечинною; зобовязати державного виконавця Трухим І.Є. при виконанні виконавчих проваджень дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування скарги покликається на те, що 01.03.13 р. державним виконавцем Сихівського ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 винесено постанову №36560215 про арешт майна заявника, про яку останній дізнався 17.10.13 р., а відтак строк оскарження такої не минув. Оскаржуваною постановою накладено арешт на все майно боржника, однак таке суперечить вимогам ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не вказано суми стягнення, а арешт усього майна порушило його майнові права щодо реалізації належного майна понад суму заборгованості. Просить скаргу задовольнити з метою захисту його прав щодо належно йому майна.

У судовому засіданні заявник доводи скарги підтримав у повному обсязі. Додатково пояснив, що про існування оскаржуваної постанови дізнався у судовому засіданні по іншій справі 17.10.13 р. від державного виконавця.

У судовому засіданні державний виконавець Трухим І.Є. заперечив повністю доводи та вимоги скарги. Додатково пояснив, що про існування постанови про накладення арешту на майно у виконавчому провадженні №36560215 заявнику було відомо раніше, аніж зазначає про це останній; постанову про арешт майна боржника від 01.03.13 р. у межах суми звернення стягнення винесено з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», який дозволяє накласти відповідний арешт для забезпечення виконання судового рішення. Разом із тим, зазначає, що заявником пропущено строк звернення до суду із відповідною скаргою. Просить у скарзі відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зясувавши її дійсні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 15 лютого 2013 року державним виконавцем Сихівського ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП №36560215 за виконавчим листом №2-264/11 виданого 19.08.11 р. Сихівським районним судом м.Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» 69861,21 грн. заборгованості за кредитним договором №3.19609 від 26.11.2007 р. Відповідно до абзацу другого відповідної постанови боржнику запропоновано виконати виконавчий документ до 22.02.13 р. добровільно, а при невиконанні рішення в добровільному порядку виконання відбудеться у примусовому порядку.

Надалі, 01.03.13 р. державним виконавцем Сихівського ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 винесено постанову серії ВП №36560215 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за вищевказаним виконавчим документом, якою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах суми звернення стягнення 69861,21 грн.; заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику ОСОБА_1 лише в межах суми боргу; копію постанови постановлено державним виконавцем направити в органи та установи, які посвідчують відчуження майна чи проводять його перереєстрацію на іншого власника.

Доводи викладені в скарзі щодо оскаржуваної постанови суд оцінює критично, виходячи із наступного.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.60 цього ж Кодексу кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; постановою про арешт майна боржника та заборони на його відчуження може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові державним виконавцем на виконання вимоги ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» вказано накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення 69861,21 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника у сумі заборгованості перед стягувачем.

Разом із тим, заявник покликається на витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 13.08.13 р. сформованого державним реєстратором ОСОБА_6, з якого вбачається, що підставою виникнення обтяжень стала оскаржувана постанова та видом обтяження є арешт нерухомого майна боржника, без зазначення суми звернення стягнення за виконавчим провадження серії ВП №36560215. Однак, судом не встановлено, що даний витяг має відношення до предмету спору, а відтак не може вважатися належним і допустимим доказом, яким заявник обґрунтовує заявлені вимоги.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявником не надано жодного доказу, щодо неправомірності дій державного виконавця при винесенні постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження та що така не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Крім цього, ст.16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, однак, крім встановлених даною статтею, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановлений договором або законом. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Так, відповідно до ч.2 ст.387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльності неправомірними і зобовязує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимоги заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

На підставі викладено, суд приходить до переконання, що обраний спосіб захисту права, а саме: визнання оскаржуваної постанови нечинною та зобовязання державного виконавця при виконання виконавчих дій дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження» - не призводить до захисту чи відновлення порушеного права заявника, а відтак, невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови в задоволенні пред'явлених особою вимог.

На підставі наведеного, суд приходить до переконання, що постанова від 01.03.13 р. серії ВП №36560215 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження винесена державним виконавцем Сихівського ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 /за виконавчим листом №2-264/11 виданого 19.08.11 р. Сихівським районним судом м.Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» 69861,21 грн. заборгованості за кредитним договором №3.19609 від 26.11.2007 р./ з додержанням ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» з метою реального забезпечення виконання судового рішення, а відтак вимоги заявника щодо визнання такої нечинною та зобовязання державного виконавця дотримання вимог зазначеного закону слід визнати необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Щодо покликання державного виконавця відносно недотримання заявником строку звернення із скаргою до суду, то суд такі оцінює критично, виходячи з наступного.

Відповідно п.1 ч.1 ст.385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Із доводів скарги вбачається, що заявнику ОСОБА_1 про постанову державного виконавця від 01.03.13 р. серії ВП № 36560215 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження стало відомо 17 жовтня 2013 року у судовому засіданні по іншій справі, однак доказів, що заявник дізнався про порушене право саме цього дня суду не подано. Разом із тим, державний виконавець в заперечення доводів заявника у судовому засіданні, пояснив, що заявнику про оскаржувану постанову стало відомо набагато раніше, однак жодних доказів одержання заявником оскаржуваної постанови з подальшим правом її оскарження суду не подав. Враховуючи, що судом не встановлено момент отримання оскаржуваної постанови заявником раніше, як про це стверджує державний виконавець, то суд приходить до переконання, що заявник дізнався про порушене право 17.10.13 р., а відтак скаргу подано у десятиденний строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Відповідно до ст.16 ЦК України, ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 208, 210, 214-215, 293-294, 383-389 ЦПК України, суд ,-

у х в а л и в :

у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Сихівського ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 щодо визнання постанови державного виконавця від 01.03.13 р. серії ВП № 36560215 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження нечинною; зобовязати державного виконавця Трухим І.Є. при виконанні виконавчих проваджень дотримуватись вимог Закону України «Про виконавче провадження» відмовити.

Ухвала може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом пяти днів з дня її проголошення ухвали.

Головуючий