Ухвала суду № 34670400, 07.11.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25342/13-ц

Провадження 6/127/1654/13

У Х В А Л А

07 листопада 2013 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

при секретарі Ковальчуку Я.В.

з участю державного виконавця Покиньчереди Н.Г.

представника ПАТ «Мегабанк» ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці заяву старшого державного виконавця Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_2 про надання дозволу на реалізацію іпотечного майна, встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду, -

в с т а н о в и в:

Старший державний виконавець Вишенського відділу ДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою (поданням) про надання дозволу на реалізацію іпотечного нерухомого майна в рахунок погашення боргу за виконавчим листом № 2-1707, виданим Ленінським райсудом м. Вінниці 01.10.2010 року про звернення стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Мегабанк» на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 30,3 кв.м., житловою 17,1 кв.м або встановити чи змінити спосіб і порядок виконання рішення. Мотивувала подання тим, що дане майно не може бути передано на реалізацію, оскільки в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, а орган опіки і піклування відповідного дозволу не надав.

В судовому засіданні державний виконавець Покиньчереда Н.Г. підтримала заяву.

Представник ПАТ «Мегабанк» ОСОБА_1 також просив надати дозвіл на реалізацію предмета іпотеки, оскільки боржник не виконує свого зобов`язання, чим порушуються права кредитора.

Вислухавши пояснення учасників процессу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 52 вищенаведеного Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно частини 8 статті 54 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частин 1 та 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно частини 1 статті 41 вищенаведеного Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, положення зазначеної статті Закону України "Про іпотеку" передбачає, що реалізація предмета іпотеки здійснюється з урахуванням положень Закону України "Про виконавче провадження", яким, зокрема, встановлено, що виконавчі дії проводяться відповідно до положень цього Закону та інших законів.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

На виконання частини 10 статті 177 Сімейного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 N 866 був затверджений Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.

Так, пунктом 67 вказаного Порядку передбачено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м. м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.89 N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 N 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням положень вищенаведеного законодавства, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви державного виконавця про надання дозволу на реалізацію іпотечного майна квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3.

Посилання державного виконавця на те, що Законом України "Про іпотеку" не визначений обов'язок державного виконавця щодо отримання дозволу органу опіки і піклування при реалізації предмета іпотеки, є безпідставним, оскільки Інструкція з організації примусового виконання рішень як раз і конкретизує порядок та дії, зокрема, державних виконавців під час виконавчого провадження.

Крім того, право державного виконавця залучати для проведення виконавчих дій представників органів опіки і піклування, передбачено частиною 2 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктом 2.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5.

Відповідна правова позиція визначена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 02.07.2013 року № К/9991/76397/12.

Також в судовому засіданні було встановлено, що питання про надання або відмову в наданні дозволу на реалізацію іпотечного нерухомого майна не вносилось на розгляд органом опіки і піклування, оскільки державним виконавцем не були надані всі необхідні документи згідно переліку, про що 01.02.2013 року Служба у справах дітей надала відповідь № 31-00-011-4754.

Тому суд не вбачає підстав для встановлення (зміни) способу і порядку виконання рішення Ленінського райсуду м. Вінниці від 15.04.2010 року, визначених ст. 373 ЦПК України. В подальшому дії державного виконавця врегульовані п. 4.5.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 N 512/5.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», «Про виконавче провадження», «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», «Про охорону дитинства», ст. 373 ЦПК України, суд-

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні заяви (подання) старшого державного виконавця Вишенського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції ОСОБА_2 про надання дозволу на реалізацію іпотечного майна, встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Вінницької області протягом пяти днів.

Суддя: