Постанова № 34663110, 04.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 листопада 2013 року 13:50 № 2а-13099/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Добрівської Н.А., Дегтярьової О.В., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмову провадженні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

до Міністерства освіти і науки України,

Міністерства фінансів України

третя особа Державна казначейська служба України

про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі по тексту - позивач, ДП «Придніпровська залізниця») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (правонаступник - Міністерство освіти і науки України) (далі по тексту - відповідач 1, МОН України), Міністерства фінансів України (далі по тексту - відповідач 2, Мінфін України), третя особа - Державна казначейська служба України (далі по тексту - третя особа, ДКСУ) про зобов'язання вчинити дії, а саме:

- зобов'язати Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України розробити бюджетний запит з пропозицією та відповідним обґрунтуванням щодо виділення бюджетних коштів у сумі 51385633,52 грн. для компенсації витрат ДП «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки для подання Мінфіну України та подальшого включення до проекту Державного бюджету України;

- зобов'язати Мінфін України включити бюджетний запит Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з пропозицією та відповідним обґрунтуванням щодо виділення бюджетних коштів у сумі 51385633,52 грн. до пропозиції проекту Державного бюджету України для компенсації витрат ДП «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено попереднє судове засідання на 11 жовтня 2012 року.

Попереднє судове засідання, призначене на 11 жовтня 2012 року, судом відкладалось на 25 жовтня 2012 року за клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 8 листопада 2012 року.

Ухвалою суду від 8 листопада 2012 року провадження у зазначеній справі зупинено до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2013 року поновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 24 вересня 2013 року.

Судове засідання, призначене на 24 вересня 2013 року, судом відкладалось на 21 жовтня 2013 року у зв'язку з надходження клопотання позивача про надання часу для ознайомлення з висновком експертизи .

У судовому засіданні 21 жовтня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову, представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував. Представник відповідача 1 та представник третьої особи у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 21 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ДП «Придніпровська залізниця» зазначило, що в 2009-2011 роках підприємством були здійснені перевезення студентів за пільговим тарифом, водночас відповідачем 1 із порушенням положень Бюджетного кодексу України (надалі - БК України), Закону України «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996р. №273/96-ВР в редакції, чинній на момент здійснення пільгових перевезень студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів (далі по тексту - Закон України від 04.07.1996р. №273/96-ВР), Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993р. №2998-ХІІ в редакції, чинній на момент здійснення пільгових перевезень студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів (далі по тексту - Закон України від 05.02.1993р. №2998-ХІІ), указу Президента України №309/99 від 31.03.1999р. «Про заходи щодо впорядкування механізму надання пільгового проїзду окремим категоріям студентів і учнів» в редакції, чинній на момент здійснення пільгових перевезень студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів (далі по тексту - Указ Президента України №309), Порядку надання пільгового проїзду студентам вищих навчених закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів у міському й приміському пасажирському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №541 від 05.04.1999р. в редакції, чинній на момент здійснення пільгових перевезень студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів (далі по тексту - Порядок №541), не були подані бюджетні запити щодо включення відшкодування витрат пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом до державного бюджету за 2009-2011 роки, а також не виконано укладені із позивачем договори про розрахунки за надані послуги по перевезенню залізницею студентів вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних закладів №ПР/Л-09125/НЮдч від 28 січня 2009 року, №ПР/Л-10510/НЮдч від 10 березня 2010 року та №ПР/Л-11614/НЮдч від 01 квітня 2011 року.

Крім того, Мінфін України не включило до пропозиції Державного бюджету України бюджетний запит МОН України про відшкодування витрат, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009-2011 роки. Як наслідок, позивач недоотримав із Державного бюджету України 51385633,52 грн., що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до преамбули Закону України від 04.07.1996р. №273/96-ВР він визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

В часті 5 статті 9 названого Закону передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

На реалізацію наведеної бланкетної норми, у частині 5 статті 9 Закону України від 05.02.1993р. №2998-ХІІ передбачено, що для учнів і студентів денної форми навчання загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів державою гарантуються протягом року пільги на проїзд по території України залізничним, водним, автомобільним, міським (крім таксі) транспортом. Відповідні кошти передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком. Порядок надання зазначених пільг визначається Кабінетом Міністрів України. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть встановлювати порядок надання пільг на проїзд учнів і студентів у місцевому пасажирському транспорті і передбачати відповідні видатки з місцевих бюджетів.

Крім того, з метою створення сприятливих соціально-економічних та побутових умов для навчання студентської та учнівської молоді, впорядкування в тому числі механізму надання пільгового проїзду окремим категоріям студентів і учнів та відповідно до пункту 16 статті 106 Конституції України Указом Президента України №309 Кабінету Міністрів України доручено забезпечити відновлення раніше встановленого порядку пільгового проїзду студентів і учнів, невідкладно опрацювати оптимальний механізм надання їм пільг і компенсацій на проїзд відповідними видами транспорту з урахуванням їх матеріального становища.

На виконання відповідного доручення Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №541, в пункті 4 якого зазначено, що кошти на пільговий проїзд студентів та учнів у міському транспорті передбачаються у відповідних місцевих бюджетах, у приміському і міжміському автомобільному транспорті - у кошторисах доходів і видатків навчальних закладів, у залізничному транспорті - централізовано у державному бюджеті для МОН.

Відповідно до пункту 6 Порядку №541 для проїзду у поїздах приміського і міжміського сполучення студенти та учні придбавають квитки за половину їх вартості у загальних і плацкартних вагонах.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач має право на отримання компенсації витрат, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом.

Водночас, відповідно до пунктів 7 та 8 частини 1 статті 2 БК України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. При цьому, бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

В пункту 36 частини 1 статті 2 БК України закріплено, що розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Таким чином, повноваження розпорядника бюджетних коштів реалізується через владні управлінські функції цього суб'єкта владних повноважень, який діє в межах бюджетної програми та бюджетного асигнування.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами по справі, між МОН України та ДП «Придніпровська залізниця» було укладено договори про розрахунки за надані послуги по перевезенню залізницею студентів вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних закладів №ПР/Л-09125/НЮдч від 28 січня 2009 року, №ПР/Л-10510/НЮдч від 10 березня 2010 року та №ПР/Л-11614/НЮдч від 01 квітня 2011 року (надалі - Договори).

Відповідно до п.1.1 Договорів, вони регулюють взаємовідносини сторін щодо відшкодування МОН України (відповідач 1) Залізниці (позивач) збитків від використання пільгового тарифу на перевезення залізничним транспортом студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних начальних закладів (в розмірі половини вартості квитка) згідно з БК України, Законом України «Про Державний бюджет України за 2009 рік» (у договорі за 2009 рік), Порядку №541 та постановою Кабінету Міністрів України №1192 від 08.09.2004р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №541 від 05.04.1999р.» (постановою Кабінету Міністрів України №1359 від 16.12.2009р. «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян» - у договорах за 2010 та 2011 рік).

Як наслідок, колегія суддів дійшла висновку, що не заперечується й сторонами, що уклавши Договори МОН України реалізувало повноваження на розпорядження бюджетними коштами у формі адміністративного договору.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд України в постанові від 13.10.2009р. по справі №21-348во09.

Відповідно до пункту 2.1 Договорів Залізниця здійснює перевезення студентів вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів в рахунок передбачених бюджетом асигнувань у загальних і плацкартних вагонах, приміського і міжміського сполучення за умови придбання студентами та учнями проїзних документів (квитків) з оплатою 50 відсотків їх вартості у терміни: за договором №ПР/Л-09125/НЮдч від 28 січня 2009 року - з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року; за договором №ПР/Л-10510/НЮдч від 10 березня 2010 року з додатковими угодами №1 від 30 березня 2010 року та №2 від 24 червня 2010 року - з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року; за договором №ПР/Л-11614/НЮдч від 01 квітня 2011 року - з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.

При цьому, в пунктах 2.1 Договорів передбачено, що підставою для виплати компенсації пільгового проїзду студентів вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів є щомісячні рахунки-фактури за надані послуги та кошти ДБ України виділені Державним казначейством на ці цілі, а також облікові форми та акти здачі - прийняття робіт (наданих послуг), в яких зазначається кількість проданих пільгових квитків на міжміські та приміські сполучення, їх повна вартість та сума до відшкодування за пільгове перевезення залізничним транспортом, які подаються до 15 числа наступного звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечує МОН України, позивачем протягом 2009-2011 років було подано до Відповідача-1 рахунки на проведення відшкодування за перевезення студентів та учнів професійно-технічних закладів за пільговим тарифом, а також облікові форми та реєстри по перевезенню студентів та учнів в приміському сполученні за 2009-2011 роки.

Водночас, у пункті 2.2 Договорів визначено, що МОН України зобов'язується:

ьпід час складання Державного бюджету України вносити пропозиції про передбачення окремим рядком видатків, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів I -IV рівнів акредитації та учням професійно-технічних закладів пільг на проїзд залізничним транспортом не нижче фактично виконаних перевезень у минулому році;

ьзобов'язується при наявності заборгованості перед Залізницею, включати розмір заборгованості у склад проекту кошторису та бюджетних запитів проекту Державного бюджету України на наступний рік.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що обов'язок подавати бюджетні запити визначено в статті 35 БК України, в якій зазначено, що головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Мінфіну України в терміни та порядку, встановлені Мінфіном України. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Мінфіну України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з вимогами Мінфіну України.

Таким чином, як вбачається із тексту БК України та умов Договорів МОН України має обов'язок подавати до Мінфіну України бюджетні запити для включення їх до проектів Державного бюджету України.

Як вбачається із матеріалів справи, МОН України подавались до Мінфіну України бюджетні запити, зокрема:

ьбюджетний запит на 2010 р.: індивідуальний (форма 2010-2) щодо пільгового проїзду студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно-технічних училищ у залізничному, автомобільному та водному транспорті КПКВК 2201200 на суму 38280000 грн.;

ьбюджетний запит на 2011 р.: індивідуальний (форма 2011-2) щодо пільгового проїзду студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно-технічних училищ у залізничному, автомобільному та водному транспорті КПКВК 2201200 на суму 38280000 грн.

Однак, колегія суддів акцентує увагу, що в порушення положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, МОН України не надано пояснень та доказів, які б підтверджували, що вказані в бюджетних запитах на 2010-2011 роки суми включають в себе в повному обсязі видатки саме ДП «Придніпровська залізниця», пов'язані з наданням студентам вищих навчальних закладів I -IV рівнів акредитації та учням професійно-технічних закладів пільг на проїзд залізничним транспортом не нижче фактично виконаних перевезень за 2009-2011 роки. Більше того, МОН України не надано доказів, які б підтверджували, що заборгованість за попередні періоди, яка виникла перед позивачем, було включено у склад проекту кошторису та бюджетних запитів проекту ДБ України (на 2010 рік, 2011 та 2012 рік відповідно).

Як наслідок, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача на протиправну бездіяльність відповідача 1 щодо не включення до бюджетних запитів, які подавались до відповідача 2, з цільовим призначенням для компенсації витрат позивача, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки.

Водночас, порядок розрахунків між сторонами визначено Розділом 3 Договорів, зокрема в п.3.1 яких визначено, що для проїзду Залізницею у загальних і плацкартних вагонах поїздів приміського міського сполучення студенти вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації та учні професійно-технічних закладів придбавають проїзні документи (квитки) з оплатою 50 відсотків їх вартості.

Пунктами 3.2 Договорів передбачено, що відповідач 1 здійснює щомісячну оплату позивачу коштів на компенсацію пільгового проїзду студентів та учнів професійно-технічних навчальних закладів протягом 5 днів після надходження відповідних коштів на рахунки відповідача 1 на підставі актів здачі - прийняття робіт (наданих послуг).

Водночас, підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Договорів визначено, що МОН України зобов'язується відшкодувати різницю між повною та пільговою вартістю проїзного документу в межах затвердженого кошторису.

Як зазначив представник позивача в судовому засіданні, що також підтверджується Довідками про перевезення студентів Придніпровською залізницею у 2009-2011 роках, МОН України оплачено кошти в розмірі 16078400,00 грн.

Наведене підтверджується Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 30 серпня 2013 року №3888/3889/3890/8535/8536/13-45.

Названим висновком, крім вказаного, визначено, що заявлена позивачем сума для отримання компенсації витрат, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009-2011 роки, підтверджується зведеним обліковими документами в розмірі 51452623,36 грн. з ПДВ.

При цьому, суд критично ставиться до посилання відповідача 1 про неможливість погашення зазначеного розміру заборгованості оскільки були відсутні бюджетні асигнування на відповідні роки.

Так, відповідно до підпункту 2.2.3. пункту 2.2 Договору № ПР/Л-09125/НЮдч від 28 січня 2009 року МОН України зобов'язується у разі недостатності бюджетних асигнувань для погашення Залізниці різниці між повною вартістю квитка та пільговою вартістю проїзного документу, своєчасно виходити до Мінфіну України з пропозицією про збільшення обсягів асигнувань.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем 1 до відповідача 2 пропозиції про збільшення обсягів фінансування для погашення позивачу різниці між повною вартістю квитка та пільговою вартістю проїзного документу.

Так, статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Вказані загальні положення цивільного законодавства поширюються також і на адміністративні договори за відсутності спеціального законодавства.

Уклавши договір, незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.

Відсутність коштів для належного виконання грошового зобов'язання не може бути визнана обставиною, що звільняє від відповідальності (форс-мажорною обставиною), незалежно від підстав її виникнення.

Суд приймає до уваги, що в даному випадку відповідач 1 не є юридичною особою, що отримує прибуток від своєї діяльності та самостійно ним розпоряджається, тоді як є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України і не може провести розрахунок по своїх зобов'язаннях на суму, більшу, ніж його профінансовано у відповідному році (в межах видатків на конкретні цілі).

Чинним законодавством України не врегульовано порядку проведення погашення заборгованості бюджетних установ у випадках, коли поточні бюджетні асигнування не покривають всі зобов'язання за укладеними договорами. Проте, це не може бути підставою для звільнення від виконання зобов'язань за укладеними договорами.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України №11/446 від 15 травня 2012 року, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року.

Крім того, відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого указом Президента України №240/2013 від 25 квітня 2013 року «Питання Міністерства освіти і науки України», МОН України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять на погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчої влади, готує в межах повноважень висновки і пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини 1 статті 35 БК України (в редакції чинній на дату судового розгляду справи) головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, у терміни та порядку, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики.

В статті 36 названого Кодексу визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортів бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, готує проект закону про Державний бюджет України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, під час підготовки проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів для усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. Якщо узгодження не досягнуто, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначеного проекту, який подається Кабінету Міністрів України

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства України, для включення відповідних видатків до проекту Державного бюджету України, необхідно отримати бюджетний запит з пропозицією та відповідним обґрунтуванням щодо виділення бюджетних коштів від головного розпорядника бюджетних коштів (в даному випадку - МОН України). Відповідний бюджетний запит має бути опрацьований Мінфіном України, який має прийняти рішення про включення відповідних видатків до проекту Державного бюджету України.

Без дотримання вищевказаної процедури включення заборгованості в розмірі 51385633,52 грн. за 2009-2011 роки згідно Договорів до проекту Державного бюджету України неможливе.

Однак, за своєю правовою природою та відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача 1 щодо подання бюджетних запитів до Мінфіну України є виключною компетенцією уповноваженого органу (розпорядника бюджетних коштів).

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога щодо зобов'язання МОН України скласти бюджетний запит щодо виділення бюджетних коштів у сумі 51385633,52 грн. для компенсації витрат ДП «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки для подання Мінфіну України та подальшого включення до проекту Державного бюджету України є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо заявленої позивачем позовної вимоги про зобов'язання Мінфіну України включити бюджетний запит МОН України щодо виділення бюджетних коштів у сумі 51385633,52 грн. до пропозиції проекту Державного бюджету України для компенсації витрат позивача, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Відповідно до частини 3 статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, суд здійснює захист прав, інтересів та свобод осіб в тому разі, якщо суб'єктом владних повноважень були порушені положення чинного законодавства.

Відповідно до положень БК України, Мінфін України розглядає запити, які надходять до нього від розпорядників коштів.

Водночас, відповідно до частини 1, 2 та 3 статті 11 цього ж Кодексу, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Однак, як вже було досліджено судом, МОН України не подавало до Мінфіну України бюджетні запити щодо пільгового проїзду студентів вищих навчальних закладів і учнів професійно-технічних училищ у залізничному транспорті на суму 51385633,52 грн.

Більше того, позивачем не надано доказів та обґрунтувань, що відповідачем 2 буде відхилений бюджетний запит відповідача 1 на зазначену суму в разі його подання.

З огляду на викладене, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявленого позову, а саме в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не включення до бюджетних запитів, які подавались до відповідача 2, суми у розмірі 51385633,52 грн. з цільовим призначенням для компенсації витрат позивача, пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки.

Наведені висновки суду узгоджуються з позицією Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 29 жовтня 2013 року у справі №2а-10047/12/2670.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерство освіти і науки України щодо не включення до бюджетних запитів, які подавались до Міністерства фінансів України, суми у розмірі 51385633,52 грн. з цільовим призначенням для компенсації витрат Державного підприємства «Придніпровська залізниця», пов'язаних з наданням студентам вищих навчальних закладів І - ІV рівня акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів пільгового проїзду залізничним транспортом за 2009 - 2011 роки.

3. У решті позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10, код ЄДРПОУ 38621185) на користь Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (49600, м. Дніпроперовськ, пр. К. Маркса, 108, код ЄДРПОУ 01073828) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя - А.І. Савченко

Судді: О.В. Дегтярьова

Н.А. Добрівська