Постанова № 34652, 06.07.2006, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

ПОСТАНОВА

 "06" липня 2006 р. Справа № 17/199а

м. Чернігів «06 »липня 2006р.

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Позивача: ОСОБА_1 -особисто, паспорт НОМЕР_1 виданий ІНФОРМАЦІЯ_1

Представника позивача: ОСОБА_2 -адвокат., ордер №НОМЕР_2;

Представника відповідача: Любченко О.В. -головний спеціаліст-юрисконсульт, дов.№38/07 від 06.01.06р.

матеріали справи №17/199а

За ПОЗОВОМ: Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

АДРЕСА_1

До ВІДПОВІДАЧА: Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі

14027, м. Чернігів, вул. Шевченка, 162

ТРЕТЯ ОСОБА, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Відділення Державного казначейства України в Чернігівському районі

14000 Чернігів вул. Шевченка 48

Про визнання нечинною вимоги

СУТЬ СПОРУ:

СПД ОСОБА_1 пред'явлено позов до УПФУ в Чернігівському районі про визнання протиправною вимоги Відповідача №НОМЕР_3 про сплату Позивачем боргу в розмірі 8297,82 грн., оскільки сплату цих внесків для позивача було замінено сплатою єдиного податку, згідно Указу Президента України від 03.07.1998р. №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”.

Відповідач надав відзив по справі, в якому позовні вимоги заперечує в повному обсязі, зазначаючи, що з 01.01.04р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058, який не містить виключень його застосування для платників єдиного податку.

В судовому засіданні 06.07.06р. Позивачем надане письмове уточнення позовних вимог, згідно якого Позивач остаточно просить визнати нечинною повністю вищенаведену вимогу.

Враховуючи, що зміна предмету позову є правом Позивача, передбаченим ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України, дана зміна не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає дане клопотання про зміну предмету позову.

В судовому засіданні Позивач та його представник підтримали позовні вимоги та надали пояснення аналогічні викладеним в позові, представник Відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ :

УПФУ в Чернігівському районі було проведено перевірку правильності повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування СПД ОСОБА_1 за період з 01.01.04р. по 31.12.05р., про що складено акт перевірки №НОМЕР_4.

Як вбачається з акту, перевіркою встановлено порушення СПД ОСОБА_1 п.п.1,6 ст.19 та п.6 ст.20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме не нарахування підприємцем у перевіряємому періоді страхових внесків на фонд оплати праці в розмірі -32%, 32,3%.

За результатами перевірки СПД ОСОБА_1 донараховано за 2004 рік 4445,82 грн. страхових внесків на фонд оплати праці (32%) та за квітень-грудень 2005 року -6388,28 грн. страхових внесків на фонд оплати праці (32,3%).

Врахувавши 2536,28 грн. відрахувань від єдиного податку, сплаченого Позивачем за перевіряємий період, Відповідачем було направлено Позивачу вимогу №НОМЕР_3 про сплату Позивачем боргу в розмірі 8297,82 грн.

Листом від 17.03.06р. Позивачем було оскаржено дану вимогу до УПФУ в Чернігівському районі.

Рішенням Відповідача від 22.03.06р. скаргу було залишено без розгляду.

Вважаючи дану вимогу незаконною та необґрунтованою Позивач звернувся з позовом про визнання нечинною даної вимоги.

З 01.01.04р. набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058 (далі Закон №1058).

Дійсно, відповідно до ст.5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р, №1058, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Зокрема, виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Частиною 3 ст.18 Закону №1058 встановлено, що страхові внески є цільовими загальнообов'язковими платежами, які справляються на всій території України в порядку встановленому Законом.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону №1058, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, а також на ці внески не поширюється податкове законодавство.

Згідно ч.6 ст.18 Закону №1058 законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Відповідно до ч.15 Прикінцевих положень Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідності із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині , що не суперечить цьому Закону.

Пунктами 1,6 ст.19 та п.6 ст.20 Закону №1058, порушення яких вміняється Позивачу передбачено наступне.

Страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно ч.1 ст.15 Закону №1058:

“Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.”

Відповідно до ст.14 Закону №1058, страхувальниками є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону;

Права та обов'язки страхувальників встановлені ст.17 Закону №1058, а саме п.6 ч.2 ст. 17 Закону передбачено обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

При цьому на даний час є діючим Указ Президента України від 03.07.1998р. №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” (далі Указ), прийнятий відповідно до п.4 Перехідних положень Конституції України, які передбачають наступне:

“Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.”

Таким чином, даний Указ фактично має силу Закону.

Пунктом 1 даного Указу встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Пунктом 2 Указу встановлено наступне.

Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

· до місцевого бюджет - 43 відсотки;

· до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

· на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Згідно п.6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст.18 Закону №1058:

“Розмір страхових внесків, у тому числі розмір частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і

застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених цим Законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.”

Проте, на даний час не встановлений розмір страхових внесків в порядку визначеному ст.18 Закону №1058.

УПФУ в Чернігівському районі зазначає, що в даному випадку Управління користується п.п.1 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058, який передбачає, що:

“До набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду (крім підпункту 5, який діє протягом строку, визначеного Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників" ( 1878-15 ) від 24 червня 2004 року):

1) страхові внески, що перераховуються до солідарної системи (крім страхових внесків, що перераховуються особами, зазначеними в пунктах 3 і 4 статті 11 та у статті 12 цього Закону, а також страхових внесків, сплачуваних за осіб, зазначених у пунктах 8, 13, 14 статті 11 цього Закону), сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР ) для відповідних платників збору. ”

Норми Прикінцевих положень Закону №1058 є основними та спеціальними нормами порівняно з іншими нормами Закону №1058 і підлягають першочерговому застосуванню, оскільки вони фактично встановлюють порядок застосування всього Закону №1058.

Даний висновок підтверджується і доводами Відповідача, який посилається на застосування п.п.1 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058, в зв'язку з не встановленням на даний час розміру страхових внесків в порядку визначеному ст.18 Закону №1058.

При цьому, вищенаведений п.п.1 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058 містить бланкетну норму яка відсилає для визначення розміру страхових внесків в залежності від відповідного платника збору, тобто і для визначення, хто є їх платником, не до ст.ст.14,15,18 Закону №1058, а до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, як зазначено вище, згідно п.6 Указу, діючого на даний час, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а отже для нього на даний час не визначено законодавчо розміру страхових внесків, які даний суб'єкт має сплачувати.

Дійсно, як зазначено вище пунктом 6 ст.19 Закону №1058, на який посилається Відповідач, встановлено, що страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Проте, розміру цих страхових внесків для суб'єктів малого підприємництва, який сплачують єдиний податок, враховуючи вищевикладене, на даний час не встановлено, а отже в Управління ПФУ в Чернігівському районі були відсутні підстави для донарахування страхових внесків приватному підприємцю ОСОБА_1, який є суб'єктом малого підприємництва, який сплачує єдиний податок.

Суперечностей безпосередньо між Указом та Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в частині визначення, які суб'єкти господарювання є платниками даного збору, не має.

За таких обставин, суд вважає безпідставним розповсюдження Відповідачем на суб'єкта малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, і в даному випадку Позивача, дії ст.ст.14,15 Закону №1058 до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду та до встановлення розміру страхових внесків в порядку визначеному ст.18 Закону №1058.

З урахуванням викладеного, а саме, що для визначення розміру страхових внесків в залежності від виду платника саме збору підпункт 1 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058 відсилає до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", а не до норм Закону №1058, суд не вбачає наявності того факту, що Указ в даному випадку суперечить Закону №1058, як посилається в своїх запереченнях Відповідач.

Крім того, п.п.4 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058 визначено, що:

“До набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду (крім підпункту 5, який діє протягом строку, визначеного Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств та підтримки соціальних стандартів їх працівників" ( 1878-15 ) від 24 червня 2004 року):

4) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.”

Дана норма додатково підтверджує вищенаведений висновок суду, що для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, розмір страхових внесків має встановлюватися окремо від загальних норм, що розповсюджуються на всіх платників внесків.

Доводи Відповідача, що п.п.4 п.8 Прикінцевих положень Закону №1058 стосується суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, лише як застрахованих осіб (відповідно до п.3 ст.11 Закону №1058), але не стосується їх як страхувальників щодо найманих працівників (п.1 ч.1 ст.14 Закону №1058), та доводи, що в даному випадку наймані працівники позбавляються права на державне пенсійне страхування, оскільки праця у роботодавця, який не сплачує страхові внески, не зараховується до страхового стажу, судом не приймаються з наступних підстав.

По-перше, в даному підпункті не вказано, що він розповсюджується на фізичних осіб - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, виключно як на застрахованих осіб, а отже він розповсюджується на вищевказаних осіб, і як страхувальників, і як застрахованих осіб.

По-друге, згідно п.2 Указу:

“Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.”

Таким чином, за кожного найманого працівника платник єдиного податку сплачує додаткові 50відсотків ставки єдиного податку, що автоматично збільшує і надходження до Пенсійного фонду. Тобто, надходження Пенсійному фонду коштів від платника єдиного податку залежить прямо пропорційно від кількості найманих працівників.

По-третє, як зазначено вище, суд вважає безпідставним розповсюдження на суб'єкта малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, і в даному випадку Позивача, дії ст.ст.14,15 Закону №1058 до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду та до встановлення розміру страхових внесків в порядку визначеному ст.18 Закону №1058.

Підпунктом 7 п.14 Прикінцевих положень Закону №1058 Кабінет Міністрів України було зобов'язано разом із проектом Закону України про Державний бюджет України на 2004 рік подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо сплати страхових внесків у фіксованому розмірі фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, придбали спеціальний торговий патент), та членами сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, а також пропозиції щодо вилучення із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України.

Разом з тим, фактично фіксований розмір був встановлений лише протягом І кварталу 2005 року Законом України про Державний бюджет України на 2005 рік, тобто в період, за який Відповідачем Позивачу за результатами перевірки страхові внески не донараховувалися.

Тобто, до цього часу п.п.7 п.14 Прикінцевих положень Закону №1058 не виконано, законодавчо не встановлено фіксований розмір страхових внесків та не вилучено із законодавства про спрощену систему оподаткування положень, які стосуються спрямування коштів до Пенсійного фонду України, в тому числі збільшених за рахунок підвищення ставки єдиного податку за найманих працівників.

Покладення на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, обов'язку сплачувати страхові внески на загальних підставах до виконання державними органами вимог п.п.7 п.14 Прикінцевих положень Закону №1058, як не передбачено самими Прикінцевими положеннями Закону №1058, так і суперечить принципу справедливості, оскільки в даному випадку фактично на приватного підприємця, який обрав особливий спосіб оподаткування, покладається відповідальність за невиконання державними органами вищевказаних вимог Закону.

Крім того, наявність конфлікту норм чинного законодавства, яке виражається в тому, що на даний час існує два нормативні акти, які по різному регулюють питання сплати платниками єдиного податку страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, підтверджується і відповідними державними органами та прийнятими ними наступними документами.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 березня 2005 р. N58-р “Про деякі питання спрощеної системи оподаткування” було визначено наступне:

“Підтримати пропозицію Пенсійного фонду України, погоджену з Мінфіном та Державною податковою адміністрацією, щодо тимчасового припинення перевірок юридичних та фізичних осіб - платників єдиного і фіксованого податку щодо сплати страхових внесків на різні види загальнообов'язкового державного соціального страхування, стягнення з них заборгованості за цими платежами, яка утворилася у 2004 році - I кварталі 2005 року, застосування пов'язаних із цим санкцій, а також щодо зняття арешту з банківських рахунків зазначених осіб, який було накладено у зв'язку із стягненням згаданої заборгованості, до остаточного законодавчого врегулювання функціонування спрощеної системи оподаткування.”

Крім того, листом Пенсійного фонду України від 10.03.2005р. NНОМЕР_5 “Про заборону перевірок сплати страхових внесків до Пенсійного фонду суб'єктами підприємницької діяльності” було, зокрема, встановлено:

“Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України N 58-р від 10.03.2005 р. Пенсійний фонд України зобов'язує тимчасово, до законодавчого врегулювання порядку участі суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних та фізичних осіб, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування: - зупинити проведення перевірок з дотриманням вимог чинного законодавства платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які обрали зазначені способи оподаткування.”

Тобто, з метою уникнення вищенаведених спірних моментів, зокрема і з ініціативи Пенсійного фонду України, Кабінетом Міністрів України та самим Пенсійним фондом України було тимчасово припинено перевірки юридичних та фізичних осіб - платників єдиного і фіксованого податку щодо сплати страхових внесків на різні види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Проте, в порушення вимог як Кабінету Міністрів України та і вимог власного вищестоящого органу УПФУ в Чернігівському районі провело перевірку Позивача та здійснило донарахування страхових внесків Позивачу, посилаючись на те, що вони виконували вимогу в першу чергу вимоги Закону №1058.

Але, як вказано вище, дане донарахування не відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі і Закону №1058.

Крім того, після проведення перевірки та направлення Позивачу Відповідачем вимоги, було прийнято Закон України Про вирішення питання щодо заборгованості суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв'язку з неперерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року - I кварталу 2005 року” від 16 березня 2006 року N 3583-IV, який набрав чинності 14.04.06р., статтями 1 і 2 якого було встановлено:

“1.Суми внесків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, які були сплачені ними в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року - I кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв'язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року N2285-IV, не вважати заборгованістю.”

2.Донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб'єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році - I кварталі 2005 року, не застосовуються.”.

Тобто заборону донарахувань вищевказаній категорії платників податків страхових внесків заборонено на даний час і на законодавчому рівні.

Враховуючи що, як зазначено вище, існує наявність конфлікту норм чинного законодавства, яке виражається в тому, що на даний час існує два нормативні акти, які по різному регулюють питання сплати платниками єдиного податку страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і це сталося не з вини Позивача -суб'єкта підприємницької діяльності, суд, додатково до вищенаведеного, доходить наступного .

Оскільки СПД ОСОБА_1 виконано вимоги одного з цих нормативних актів, а саме Указу, що виражається у сплаті ним повністю необхідного розміру єдиного податку, що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень, довідкою Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції від 06.03.06р. про сплату СПД ОСОБА_1 єдиного податку у 2004-2005 роках та інформацією Відділення Державного казначейства України в Чернігівському районі, суд вважає безпідставним покладення на Позивача обов'язку виконувати паралельно і інший нормативний акт, до врегулювання суперечностей між цими актами.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

“В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.”

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України:

“У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.”

За викладених обставин, суд доходить висновку, що Відповідач не довів належним чином, як законності проведення самої перевірки Позивача, так законності і обґрунтованості донарахування йому страхових внесків, а також, що прийняте рішення та підстави його прийняття не відповідають вимогам викладеним в п.п.1,3-8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позов про визнання нечинною повністю вимоги Відповідача №НОМЕР_3 про сплату Позивачем боргу в розмірі 8297,82 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Державне мито в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. Позивачем сплачені квитанціями, датованими 01 червня 2006 року, тобто після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАСУ).

Згідно ст.87 КАСУ:

“1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Таким чином, ні даною статтею, ні КАСУ взагалі, не передбачено сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та віднесення цих витрат до судових. В зв'язку з цим, дані витрати не підлягають відшкодуванню Позивачу.

Відповідно до п.п.1,2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ:

“До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту.”

Згідно підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року N 7-93:

“Ставки державного мита встановлюються в таких розмірах:

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:

“б”: із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян -0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян”.

Тобто розмір державного мита за розгляд даної позовної заяви становить 3,40 грн.

Відповідно до ч.ч.1 ст.94 КАСУ:

“Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З урахуванням викладеного, Позивачу підлягають відшкодуванню 3,40 грн.

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинною повністю вимогу Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі №НОМЕР_3 про сплату Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6) боргу в розмірі 8297 грн. 82 коп.

3. Відшкодувати з Державного бюджету (р/р31114095600002 УДК в Чернігівській області МФО 853592, код 22825965) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (14000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) понесені судові витрати, а саме 3 коп. 40 державного мита.

4. Дана Постанова може бути оскаржена в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

6. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі та підписана 10.07.06р.

Суддя І.В. Кушнір