Рішення № 34651425, 28.10.2013, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

28.10.2013

ЄУН № 337/3105/13-ц

Провадження № 2/337/1488/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року м. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Бредуна Д.С.,

при секретарі Орловій О.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договорами позики від 19 листопада 2008 року та від 17 травня 2010 року на загальну суму 172 852,41 гривень.

В ході розгляду справи розмір позовних вимог було збільшено, та ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_4:

суму боргу за договором позики від 19 листопада 2008 року в розмірі 122 852 гривень 41 копійку;

суму боргу за договором позики від 17 травня 2010 року в розмірі 50 000 гривень;

суму індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних за прострочення грошового зобовязання у розмірі 14 516 гривень 27 копійок.

судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 972 гривень 07 копійок.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що 19 листопада 2008 року він за договором позики надав ОСОБА_4 18 000 доларів США, що на той час за курсом НБУ складало 108 000 гривень. При цьому, було виготовлено два примірники договору позики для кожної сторони, а також 2 додатки до договору про отримання грошей, у яких розписались обидві сторони. ОСОБА_4 почав частково погашати заборгованість за цим договором лише у 2010 році, як він пояснював через проблеми із бізнесом. Кожен раз, коли ОСОБА_4 частково погашав заборгованість, ОСОБА_1 робив відповідні записи у обох екземплярах додатків до договору і у своєму, і у тому екземплярі, що зберігався у ОСОБА_4 Також, для того щоб заробити гроші і повернути заборгованість за договором позики, у травні 2010 року ОСОБА_4 знову запозичив у ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 000 гривень, але їх так і не повернув.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат ОСОБА_2 просив задовольнити позовні вимоги вказуючи на невиконання ОСОБА_4 своїх обовязків за договорами позики. Крім того, наполягав на стягненні заборгованості за обома договорами позики посилаючись на те, що строк позовної давності за договором позики від 19 листопада 2008 року переривався, оскільки ОСОБА_4 вчиняв дії, що свідчать про визнання боргу, а саме частково погашав заборгованість у період з 12 лютого 2010 року по 04 листопада 2010 року. Також пояснив, що у разі незгоди відповідача з записами у додатку до договору позику щодо часткового погашення заборгованості, відповідач міг би підтвердити свої заперечення шляхом надання свого екземпляру додатку до договору позики, але не надав, оскільки на ньому мається такі ж записи, виконані ОСОБА_1, що і наданому суду екземплярі, або шляхом проведення експертизи щодо часу вчинення зазначених записів.

В наданих суду письмових запереченнях відповідач ОСОБА_4 зазначив, що в повному обсязі погасив заборгованість, яка у нього виникала перед ОСОБА_1 за вказаними договорами позики, але у нього не має доказів що можуть це підтвердити. Крім того вказав, що строк позовної давності за договором позики від 19 листопада 2008 року сплив 20 лютого 2012 року. Також позивач у своїх запереченнях вказав, що позивачем невірно розрахована сума заборгованості за договором позики від 17 травня 2010 року з урахуванням індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Також вказав, що у справі сплив строк позовної давності за договором позики від 19 листопада 2008 року, а наявні у додатку до договору записи не можуть бути належним підтвердженням переривання строку позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно ч.ч.2,3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19 листопада 2008 року між сторонами укладено договір позики на суму 18 000 доларів США, що станом на день передання коштів за курсом НБУ складало 108 000 гривень, зі строком повернення до 19 лютого 2009 року, про що свідчить договір позики №2 (зворотної безвідсоткової), який підписано сторонами та не оспорено відповідачем (а.с.3, 54).

Відповідно до додатку №1 до договору №2 від 19 листопада 2008 року, відповідач отримав грошові кошти за зазначеним договором позики в повному обсязі (а.с.4, 55). Крім того, відповідно до вказаного додатку, ОСОБА_4 частково погасив заборгованість за договором позики, сплативши 12 лютого 2010 року, 01 квітня 2010 року, 27 квітня 2010 року, 12 червня 2010 року та 04 листопада 2010 року грошові кошти на загальну суму 20 950 гривень, що дорівнює 2 630 доларам США (а.с.4, 55).

Крім того, 17 травня 2010 року між сторонами укладено договір позики на суму 50 000 гривень, зі строком повернення до 31 травня 2010 року, про що свідчить розписка, яка також підписана відповідачем та не оспорена останнім (а.с.5, 56).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вказує частина 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобовязаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не доведено, що ним були повернуті грошові кошти ОСОБА_1 Суд приймає до уваги надані позивачем оригінал договору позики №2 від 19 листопада 2008 року (а.с.54-55) та оригінал розписку від 17 травня 2010 року (а.с.56). Строк прострочення складає 1 252 дні та 898 днів відповідно. Зважаючи на наведене, суд вважає можливим, у звязку з порушенням умов виконання зобовязання, стягнути з відповідача суму індексу інфляції за весь час прострочення за договором позики від 17 травня 2010 року, а також три проценти річних за прострочення грошових зобовязань за обома договорами позики, сума яких відповідає наданим позивачем розрахункам (а.с.46зв.-47).

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності до частини заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, за змістом ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку, після чого перебіг позовної давності починається заново.

Так позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останній платіж по погашенню заборгованості за договором позики від 19 листопада 2008 року ОСОБА_4 здійснив 04 листопада 2010 року (а.с.4, 55), тим самим вчинивши дію про визнання свого боргу, чим перервав перебіг позовної давності. При цьому з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 17 вересня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем на загальну суму 1 874,77 гривні підлягають стягненню з відповідача. При цьому, судовий збір у сумі 107,30 гривень (а.с.17) сплачений позивачем при поданні заяви про забезпечення позову відшкодуванню не підлягає, оскільки у задоволенні цієї заяви було відмовлено, зважаючи на що, позов підлягає задоволенню частково, а не в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 264, 526, 530, 625, 626, 628, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 189 243 (сто вісімдесят девять тисяч двісті сорок три) гривні 45 копійок, які складаються з:

суми боргу за договором позики від 19 листопада 2008 року в розмірі 122 852 (сто двадцять дві тисячі вісімсот пятдесят дві) гривні 41 копійку;

суми боргу за договором позики від 17 травня 2010 року в розмірі 50 000 (пятдесят тисяч) гривень;

10 353 (десять тисяч триста пятдесят три) гривні 63 копійки три проценти річних за прострочення грошового зобовязання за договором позики від 19 листопада 2008 року;

4 162 (чотири тисячі сто шістдесят дві) гривні 64 копійки суму індексу інфляції та три проценти річних за прострочення грошового зобовязання за договором позики від 17 травня 2010 року;

судові витрати в розмірі 1 874 (тисяча вісімсот сімдесят чотири) гривні 77 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м. Запоріжжя.

Суддя: Д.С. Бредун