Рішення № 34647209, 01.11.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 221/4749/2012

Провадження № 2/127/763/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.11.2013 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

при секретарі Ковальчуку Я.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

її представника ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представників відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, виконкому Вінницької міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання незаконним та часткове скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 мотивувала вимоги тим, що 21.06.2005 року померла її бабуся ОСОБА_7, після її смерті відкрилась спадщина на будинок № 4(10 ) по вул. Декабристів в м. Вінниці, яку мали б успадкувати її мати ОСОБА_8 та дядько ОСОБА_3 27.11.2011 року померла ОСОБА_8 З метою оформлення спадщини після смерті матері вона звернулась до нотаріальної контори, але нотаріус повідомила, що мати будинок не успадкувала, оскільки написала відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 Вважає, що дану відмову слід визнати недійсною на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України, оскільки мати не усвідомлювала значення своїх дій, так як мала психічне захворювання і була інвалідом 3 групи з дитинства, неодноразово знаходилась на лікуванні у Вінницькій психоневрологічній лікарні ім. Ющенка. 19.09.2013 року збільшила позовні вимоги і додала, що 20.06.2006 року ОСОБА_3 незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 на весь будинок «А», добудував будинок «Е» і за рішенням виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029 за ОСОБА_6 визнано право власності на все будинковолодіння по вул. Декабристів, 4 (10) в м. Вінниці, про що 26.04.2012 року ОСОБА_6 видане відповідне свідоцтво про право власності. Вважає, що її права порушені, тому ОСОБА_1 просила визнати недійсним правочин заяву до Другої нотаріальної контори від 13.01.2006 року померлої ОСОБА_8 про відмову від прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_7; визнати за нею право власності на ? будинку «А», площею 74,8 кв.м., в тому числі житловою 52,1 кв.м. по вул. Декабристів, 10 (4) в м. Вінниці в порядку спадкування за законом; визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029 в частині видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на ? житлового будинку «А», площею 74,8 кв.м., в тому числі житловою 52,1 кв.м. по вул. Декабристів, 10(4) в м. Вінниці; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності в частині видачі свідоцтва про право власності на ? житлового будинку «А», площею 74,8 кв.м., житловою 52,1 кв.м. по вул. Декабристів, 10 (4) в м. Вінниці, видане виконкомом Вінницької міської ради ОСОБА_6В 26.04.2012 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 1029 від 26.04.2012 року (а.с. 141-143).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, суду пояснила, що мати написала відмову від спадщини лише під впливом ОСОБА_3, оскільки вона не розуміла того, що робить. За життя вона завжди говорила, що вона, ОСОБА_1, буде жити в цій хаті. Разом з тим, вона не надавала допомоги матері, оскільки не могла з нею жити, в гуртожиток також не могла її забрати. До матері приходила рідко, оскільки мати сама могла обходити себе, крім того, деякий час тому мати і бабуся вигнали її з хати через те, що вона хотіла вийти заміж. Також до неї негативно ставився ОСОБА_3 Після смерті бабусі мати залишилась проживати з ОСОБА_3, він її доглядав і опікувався нею. Саме під його тиском мати вимушена була написати заяву про відмову від спадщини.

Представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 збільшені позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що експертами зроблений висновок про те, що в момент написання відмови від спадщини ОСОБА_8 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними, тому дана відмова на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України повинна бути визнана недійсною. В зв`язку з цим право власності на ? будинку «А» слід визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом. Оскільки в подальшому ОСОБА_6 отримала правовстановлюючі документи на все будинковолодіння, вони також підлягають визнанню частково недійсними і скасуванню. Просила позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, суду пояснив, що ОСОБА_1 покинула свою мати, зовсім не цікавилась її життям, а приходила лише щоб забрати пенсію, не раз її била. Будучи на заробітках він матеріально допомагав ОСОБА_8 і ОСОБА_1, своїми силами і за свої кошти відновив старий будинок, який не був в житловому стані. Після смерті ОСОБА_7 він приїхав з Італії і залишився проживати з сестрою - ОСОБА_8 Вона боялась своєї доньки і що та вижене її з хати, тому висловила волю щодо відмови від спадщини. Його товариш возив ОСОБА_8 до нотаріуса, а він будь-яким чином не примушував її до написання заяви і не впливав на її свідомість. ОСОБА_8 все розуміла, отримувала пенсію, сама робила покупки, готувала їжу, користувалась громадським транспортом і мобільним телефоном, завжди пристойно виглядала. ЇЇ інвалідність не впливала на здатність розуміти свої дії, про що також дав висновок експерт в 2005 році. Вважає позов безпідставним, тому просив в його задоволенні відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_4 просив відмовити в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_8 не була визнана недієздатною, а якби у нотаріуса виник сумнів в її здатності розуміти значення своїх дій, вона б не оформила відмову від прийняття спадщини. Ще за життя ОСОБА_8 оглядалась експертами -психіатрами і вони встановили, що смерть матері не вплинула на її свідомість.

Представник виконкому Вінницької міської ради ОСОБА_5 з приводу визнання недійсним правочину покладалась на думку суду, не визнала позов в частині визнання недійсними і скасування рішення виконкому від 26.04.2012 року та свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року, оскільки право власності ОСОБА_6 на будинковолодіння № 10 (4) по вул. Декабристів в м. Вінниці, що складається з будинку «А» та будинку «Е» та господарських будівель виникло на підставі рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 09.08.2011 року, яке набрало законної сили і саме дане рішення суду є правовстановлюючим документом. Скасування лише свідоцтва про право власності є недоцільним.

В судовому засіданні за клопотанням позивача були допитані свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, за клопотанням відповідача свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_8 була двоюрідною сестрою, вона хворіла з дитинства. Проте після смерті матері залишилась жити в старому будинку, сама себе обходила, отримувала пенсію і купляла необхідні продукти, вміла читати, рахувати. Психічних розладів у неї не було, лише нечітка мова, проте після смерті матері була у пригніченому стані, часто плакала, скаржилась, що брат її не доглядає. Між ними виникали конфлікти.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що сім`ю ОСОБА_8 знає з 70-х років. Люба з дитинства погано говорила, проте навчалась у школі-інтернаті. Після смерті матері залишилась сама. На її поведінку вплинула поява брата, дії стали неадекватними, оскільки вона могла то сміятись то плакати, замкнулась у собі і не розмовляла з оточуючими. Маячень чи галюцинацій не було, психічних розладів не помічали. Вона сама себе обходила і поралась по господарству. Про те, що була у нотаріуса, не розповідала. За життя ОСОБА_7 говорила, що ОСОБА_8 повинна залишитись жити в батьківській хаті.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила що ОСОБА_8 була її двоюрідною сестрою, мала розумову відсталість. Після смерті матері і приїзду брата ОСОБА_3 вона стала уникати оточуючих, скаржилась, що брат її ображає. Також ОСОБА_8 повідомляла, що вона їздила до нотаріуса оформляти хату, а ОСОБА_3 обіцяв купити їй однокімнатну квартиру. Вважає, що вона не могла розуміти зміст документів, що підписує, оскільки читати не могла. Психічних розладів не помічала, але знає, що ОСОБА_8 була розумово відсталою.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що знала ОСОБА_8 як сусідку. Вона важко пережила смерть матері, була пригнічена. Люба була не зовсім здоровою людиною, проте вона могла відповідати за свої вчинки, цікавилась справами інших, орієнтувалась в суспільному середовищі, вирішувала побутові питання і робила необхідні придбання в магазині. Вважає, що під тиском брата ОСОБА_3 вона змінилась, була заляканою, ходила в неохайному одязі, іноді з синцями. Не знає, чи ОСОБА_8 приймала спадщину, проте вона турбувалась, де залишиться жити, також вона говорила, що ОСОБА_3 дасть їй інше житло.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що працює в магазині неподалік будинку, де жила ОСОБА_8 Вона по декілька разів на день приходила до магазину, але сама не могла рахувати гроші, тому продавці самі брали у неї певну кількість купюр. Часто ходила в неохайному одязі, бачили її з синцями. Після смерті матері і в зв`язку з появою брата стала нервовою, пригніченою, іноді не могла пояснити, що хоче придбати, часто плакала.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що знає сім`ю ОСОБА_8 і ОСОБА_1 з 1994 року, з того часу живе по сусідству через паркан. З ОСОБА_8 він часто спілкувався, і стверджує, що вона нормальна і адекватна людина. Вона весь час сама їздила на Центральний ринок за продуктами, розраховувалась за придбане, користувалась мобільним телефоном, поралась по господарству. Говорила, що у всьому їй допомагає ОСОБА_14, проте ображена була на доньку ОСОБА_1. Також він був свідком, як ОСОБА_1 била матір за те, що та не слухається і не віддає гроші. Володимир, навпаки, турбувався про сестру, повністю відремонтував стару хату. Смерть матері ОСОБА_8 сильно переживала.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що ОСОБА_3 і його сім`ю знає 20 років, він особисто за проханням ОСОБА_3 по декілька разів на тиждень навідувався до ОСОБА_8, коли ОСОБА_3 був за кордоном. Він контролював, щоб все було нормально, слідкував за хатою, лічильниками. Люба сама поралась, ходила на пошту платити за газ, світло, воду, в магазини. За весь час він жодного разу не бачив біля неї доньку чи інших осіб, які допомагали б їй. Вона лише згадувала, що донька ображає її, б`є, тому він рекомендував звернутись до міліції. Взимку 2006 року ОСОБА_8 передзвонила йому і попросила завезти її до нотаріуса, оскільки на користь ОСОБА_3 хоче відмовитись від спадщини. Він не супроводжував її, лише завіз. Будь-яких підстав сумніватись в тому, що вона чогось не розуміла або була психічно хворою, не було.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо здійснення права на спадкування, тому при вирішенні спору суд застосовує норми глави 87 ЦК України, а також норми глави 16 ЦК України, що регулюють дії щодо вчинення правочинів.

Відповідно до свідоцтва про народження позивачка ОСОБА_1 народилась 29.08.1980 року, батьками є ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (а.с. 6). Змінила прізвище на «Школьник» у зв`язку з одруженням 19.06.2001 року (а.с. 6, 8).

Позивачка зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1 (10) по вул. Декабристів в м.Вінниці, який на даний час на підставі свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року належить на праві власності ОСОБА_6 (а.с. 82).

Відповідно до спадкової справи після смерті ОСОБА_18, з 28.06.1993 року власником будинку по вул. Декабристів, 10 в м. Вінниці стала ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності (а.с. 90-96).

21.06.2005 року ОСОБА_7 померла.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги стали ОСОБА_3, який написав заяву про прийняття спадщини (а.с. 100) та ОСОБА_8, яка 13.01.2006 року написала заяву до Другої вінницької державної нотаріальної контори про відмову від прийняття спадщини (а.с. 100 зворот).

20.02.2006 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 112).

Не погоджуючись із тим, що ОСОБА_8 усвідомлювала свої дії, коли підписувала заяву про відмову від спадщини, позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом і правовою підставою позову визначила ч. 5 ст. 1274 та ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Відповідно до даних норм відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст. 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а врешті є недійсним, необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

З метою з`ясування такого стану померлої ОСОБА_8 судом була призначена посмертна судово-психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно до акту № 6 посмертної судово-психолого-психіатричної експертизи від 27.06.2013 року (а.с. 123-127) в момент написання заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини від 13.01.2006 року ОСОБА_8 страждала на психічний розлад у вигляді легкої розумової відсталості ступеня помірно вираженої дебільності з емоційно-вольовою нестійкістю, обумовленою органічним ураженням головного мозку травматичного ґенезу (дитячий церебральний параліч з правобічним геміпарезом).

На момент написання заяви нотаріусу про відмову від прийняття спадщини від 13.01.2006 року ОСОБА_8 не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також розуміти наслідки відмови від прийняття спадщини (а.с. 127-127).

Отже, посмертною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_8 в момент написання заяви 13.01.2006 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час зміни в її житті (смерть матері, обставини, про які повідомили свідки ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_20С.) могли вплинути на погіршення її психічного стану, сприяти дезадаптації експертної в новостворених умовах життя і суттєво обмежити її здатність приймати за своєю волею самостійні рішення, що саме по собі не є підставою для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Враховуючи те, що підставою для визнання правочину недійсним за цієї підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, в основу рішення суду не може покладатись висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Відповідна правова позиція Верховного Суду України, яка є обов`язковою для всіх судів України, викладена в постанові від 29.02.2012 року № 6-9 цс12).

Оскільки висновок експертизи є лише одним із доказів у даній справі і він підлягає оцінці разом з іншими дослідженими доказами, в судовому засіданні були допитані свідки з метою встановлення внутрішнього стану ОСОБА_8 під час написання відмови від прийняття спадщини.

Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_20 пояснили, що помітили зміни в психічному стані ОСОБА_8 після смерті її матері і під час проживання її з братом ОСОБА_3, такі як пригніченість, замкнутість, переживання, плаксивість. Про відповідні переживання після смерті матері також повідомили свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 Разом з тим, суперечливими є показання свідків як з боку позивача так і з боку відповідача з приводу ставлення ОСОБА_3 до ОСОБА_8 і його впливу на її свідомість та внутрішню волю.

Слід зазначити, що в дослідницькій частині посмертної експертизи № 6 від 27.06.2013 року комісією експертів визначено, що ОСОБА_8 дійсно перенесла психотравмуючі стресові ситуації смерть матері, а також у неї (згідно показів свідків) склались тяжкі, несприятливі стосунки з братом, що викликало у експертної стан чергової декомпенсації із зниженням рівня соціальної адаптації, порушенням в сфері емоцій, волі, інтелекту, залежністю від думки оточуючих , навіюванням, підпаданням під сторонній вплив, зниженням кола потреб, інтересів, недостатністю критичних здібностей. Зазначені психотравми істотно вплинули на її здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період часу, що цікавлять суд (а.с. 127).

Проте на момент призначення експертизи не був допитаний сам відповідач і свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15, які дали протилежні покази і пояснили, що стосунки між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 були доброзичливі, саме ОСОБА_3 турбувався про життя і здоров`я своєї сестри, допомагав матеріально, забезпечив її повноцінним житлом, провівши капітальний ремонт в старому будинку.

Крім того, в день написання заяви про відмову від спадщини ОСОБА_15 завозив ОСОБА_8 до нотаріуса за її проханням, оскільки вона повідомила, що хоче відмовитись від спадщини. ОСОБА_3 в той час поруч не було. Вона орієнтувалась в ситуації і такі її дії були добровільними.

З об`єктивних причин експертами не були враховані показання цих свідків, тому вони не знайшли відображення у висновку.

Аналізуючи вищевказані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність тимчасової недієздатності ОСОБА_8 в момент написання заяви 13.01.2006 року, оскільки її поведінка свідчить, що вона була здатна в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Відповідні сумніви також не виникли у нотаріуса Другої вінницької державної нотаріальної контори, яка прийняла заяву від ОСОБА_8 і в протилежному випадку зобов`язана була відмовити у її прийнятті на підставі п. 31 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ від 03.03.2004 року № 20/5.

При ухваленні рішення суду про відмову в задоволенні позову суд також враховує, що 07.07.2005 році (за 6 місяців до написання відмови від прийняття спадщини) в зв`язку з надходженням заяви про визнання ОСОБА_8 недієздатною експертною комісією Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза на підставі ухвали Староміського райсуду м. Вінниці. В акті № 106 зазначено, що ОСОБА_8 на душевне захворювання не страждає, вона є особою з легкою розумовою відсталістю, що досягає рівня помірно вираженої дебільності. Може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Опіки не потребує (а.с. 43-46).

Слід зазначити, що дана експертиза проводилась за життя ОСОБА_8 і вже після смерті її матері. ОСОБА_8 експертам пояснила, що не хоче бути позбавлена своїх прав, хоче сама розпоряджатись майном і жити у батьківській хаті, отримувати пенсію. Вказала, що сама себе обслуговує, має практичний досвід по багатьом життєвим питанням. Настрій знижений через смерть матері. Тому комісія лікарів прийшла до висновку, що у ОСОБА_8 виявлене конкретне мислення, бідний словниковий запас, недорозвиненість мови, переважно механічна пам`ять. Проте відмічені особливості психіки виражені нерізко, не супроводжуються психотичною симптоматикою, порушенням критичних та адаптаційних здібностей та не позбавляють ОСОБА_8 можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 45).

За таких обставин правочин заява про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_8 від 13.01.2006 року не може бути визнаний недійсним. Тому вимоги позивачки про визнання за нею права власності на ? частку будинку «А» по вул. Декабристів 10 (4) в м. Вінниці, визнання незаконним і скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029 в частині видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на ? житлового будинку «А», площею 74,8 кв.м., в тому числі житловою 52,1 кв.м. по вул. Декабристів, 10(4) в м. Вінниці; визнання частково недійсним свідоцтва про право власності в частині видачі свідоцтва про право власності на ? житлового будинку «А», площею 74,8 кв.м., житловою 52,1 кв.м. по вул. Декабристів, 10 (4) в м. Вінниці, виданого виконкомом Вінницької міської ради ОСОБА_6В 26.04.2012 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради № 1029 від 26.04.2012 року також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від первісної позовної вимоги. Також в судовому засіданні було встановлено, що право приватної власності ОСОБА_6 на будинки «А» і «Е» та господарські будівлі оформлене за рішенням виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029, але на підставі рішення Староміського райсуду м. Вінниці від 09.08.2011 року про визнання за ОСОБА_6 право власності на дане будинковолодіння. Свідоцтво про право власності від 26.04.2012 року є лише документом, що посвідчує право ОСОБА_6 на вказане будинковолодіння, тому скасуванню без скасування підстави його видачі не підлягає.

На підставі ст. 88 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 225, 1261, 1273, 1274 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, виконкому Вінницької міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, визнання незаконним та часткове скасування рішення виконкому Вінницької міської ради від 26.04.2012 року № 1029, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності від 26.04.2012 року відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: