Ухвала суду № 34646896, 04.11.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 221/4092/2012 Провадження № 22-ц/772/3433/2013Головуючий в суді першої інстанції: Чернюк І.В.Категорія: 27Доповідач: Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Колоса С.С., Шемети Т.М.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 і її представника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4

на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, -

В с т а н о в и л а :

В липні 2012 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 26 376,90 грн.

20 вересня 2013 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову, якою просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2013 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_4

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Зазначила, що ухвалу суду вважає незаконною і необґрунтованою через порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні відповідач і її представник підтримали апеляційну скаргу і просять її задовольнити.

Позивач і її представник заперечили апеляційну скаргу, просить відхилити її.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

За змістом ст. 151 ЦПК України підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої письмової заяви будь-кого із осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 3 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

У п. 4 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 26 376,90 грн.

Своєю заявою від 20 вересня 2013 року позивач ОСОБА_2 просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на належну відповідачу ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16 липня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 16 липня 1999 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5643 та зареєстрованим ДКП «Вінницьким ООБТІ» 12 серпня 1999 року за реєстровим № 1778 в реєстраційній книзі № 395, ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 136).

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 в тому, що судом першої інстанції не було враховано те, що квартира була придбана нею у період шлюбу, а тому квартира належить їй та її чоловікові на праві спільної сумісної власності, спростовуються наступним.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно положень глави 8 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю та у випадку поділу його їх частки визнаються рівними. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено, визначається з урахуванням всього набутого майна.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 липня 1999 року власником квартири (покупцем) є ОСОБА_4

Відповідач не надала суду доказів про виділення в натурі частки у спільно нажитому її з чоловіком майні, зокрема, виділення її чоловіку частки у квартирі АДРЕСА_1, власником якої є відповідач.

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги в тому, що вжиті судом заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позивачем вимогами, оскільки ціна позову складає 26 376,90 грн., а ринкова вартість квартири на сьогоднішній день складає близько 480 000 грн.

Із договору купівлі-продажу від 16 липня 1999 року вбачається, що продаж квартири АДРЕСА_1 вчинено за інвентаризаційною вартістю 26 941 грн. (а. с. 136).

Будь-які інші дані щодо вартості квартири, на яку судом накладено арешт, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач ОСОБА_4 не надала суду будь-яких доказів того, що ринкова вартість квартири на сьогоднішній день складає близько 480 000 грн., як зазначено нею у апеляційній скарзі.

За наведених обставин, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду, та враховуючи ті обставини, які були відомі суду на час постановлення оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну відповідачу на праві власності квартиру.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив ухвалу з додержанням вимог процесуального закону, а тому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а ухвала суду підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ С.С. Колос

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно із оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська