Постанова № 34645545, 28.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 р. Справа № 804/13203/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"АССА Плюс" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому просить:

визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо рішення про нереальності правочинів відносно підприємства-постачальника і контрагента, а саме ПП «Алкіона».

зобов'язати Державну податкову інспекцію у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відновити в АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суми податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Асса Плюс» податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень 2013 року.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій що оскаржено. Позивач зазначає, що висновки, які викладені в Акті перевірки зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку підприємства, а факти, викладені в зазначеному акті не можуть бути належними доказами наявності порушень вимог статей 203, 215, 228 ЦК України відносно того, що укладені угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою дня невизнання таких угод недійсними.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що в період з 02 вересня 2013 року по 04 вересня 2013 року, відповідно до наказу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська від 27 серпня 2013 року за № 187, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АССА ПЛЮС» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «АЛКІОНА» за період з 01 березня 2013 року по 31 березня 2013, за результатами якої 04 вересня 2013 року, складено Акт № 400/04-61-22-3/36205981.

Відповідно до змісту акту відповідачем встановлено порушення: відображення в податковому обліку результатів господарських відносин з підприємством ПП "АЛКІОНА", які мали правові відносини з платником податків; порушення пункту 187.1 cт. 187, пункту 198.3 cт. 198, пункту 198.9.6 cт. 198 Кодексу, в результаті чого підприємством завищено податкові зобов'язання та податковий кредит; порушення ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачаються як такі, що мають ознаки «нереальності здійснених операцій» з ППФ «Юкон агро», ТОВ «Колос - агротрейд», ПП «Оріол-ойл», АТ «Райз-максимко», СПП «Чумаки».

На податковий облік в органах державної податкової служби позивача взято 20.10.2008 року. Позивач перебуває на обліку у відповідача та зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки податковим органом викладено висновки щодо нереальності правочинів з посиланням на матеріали перевірок проведених органами податкової служби відносно підприємства-постачальника і контрагента, а саме: ПП «Алкіона».

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником(учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користі, іншого суб'єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію ; тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все і одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зіі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до положень ст. 228 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, і Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в п.18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що і перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, і по порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу' об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від; інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з; обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін договорів на укладання його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) податковий орган не зазначив.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документ и, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату І місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ,- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. на даних бухгалтерського обліку складається фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Господарська операція являється основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 1.6. наказу ДПА України №143 від 29.03.2003р. «Про порядок заповнення декларації з податку на прибуток» - дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Згідно п. 2.7. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи складаються па бланках типових форм затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Підтверджуючими документами придбання товарно-матеріальних цінностей являються договори, довіреності, видаткові та податкові накладні, та платіжні доручення на переказ грошових коштів за отриману продукцію.

Таким чином, висновки, які викладені в Акті перевірки зроблені без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку підприємства, а факти, викладені в зазначеному акті не можуть бути належними доказами наявності порушень вимог статей 203, 215, 228 ЦК України відносно того, що укладені угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою дня невизнання таких угод недійсними.

Таким чином, неправомірними є висновки податкового органу викладені в акті перевірки з огляду на те, що при проведені перевірки, податковим органом не було доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань контрагентами.

Відповідач не може нести наслідків невиконання постачальником його податкових зобов'язань.

При надані документів на письмові запити податкового органу від 14.08.2013 року за № 3219/10/04-61-22-2 ТОВ «АССА ПЛЮС» позивачем надано підтвердження виконання в повному обсязі обов'язку із сплати всіх належних платежів та зборів за період, що розглядається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечень на адміністративний позов відповідач до суду не надав.

Тому, позовні вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними підлягають задоволенню.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача відновити в АІС «Перелік платників податків за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» суму податкових зобов'язань не можуть бути задоволені, оскільки позивачем не надано доказів винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення за наслідками перевірки.

З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо зазначення у акті перевірки від 04 вересня 2013 року № 400/04-61-22-3/36205981 про нереальність правочинів ТОВ «АССА ПЛЮС» з ПП «Алкіона».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський