Рішення № 34639813, 04.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2013 Справа № 910/16719/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок № 154; код ЄДРПОУ - 33908322)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Іванова Ю.О. (довіреність № 234/17 від 14.06.2013)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

На розгляд господарського суду Донецької області за територіальною підсудністю з господарського суду міста Києва надійшли матеріали позовної заяви приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 42 297,44 гривень страхового відшкодування в порядку регресу, 2 433,55 гривень пені та 486,71 гривень трьох відсотків річних.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 28\11-Тз\Дн від 29 квітня 2011 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «FORD Fusion», державний номерний знак НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем було направлено останньому досудову вимогу (претензію) на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 42 297,44 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 22, 526, 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України та статтями 6, 22, 29, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 вересня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 03 жовтня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Калінінського районного суду міста Горлівка Донецької області належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 0521/5618/12 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію про наявність страхування транспортного засобу марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди - 23.04.2012.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 15 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представників сторін, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 19 вересня 2013 року документів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 24 жовтня 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 19 вересня 2013 року документів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 24 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 04 листопада 2013 року у зв'язку з неявкою представника позивача, ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 19 вересня 2013 року документів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу господарського суду клопотання про проведення судового засідання без його участі.

Представник відповідача Іванова Ю.О. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 19 вересня 2013 року не надав письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

29 квітня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (далі по тексту - страховик або позивач) та ОСОБА_3 (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту засобу № 28\11-Тз\Дн (далі по тексту - Договір), за умовами якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «FORD Fusion» (далі по тексту - «Форд» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак НОМЕР_1, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 7-12).

Як вбачається з матеріалів справи, 23 квітня 2012 року на 502 км + 760 м автодороги «Знам'янка - Луганськ - Ізваріно» відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1, автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4.

Відомістю УДАІ ГУМВС України в Донецькій області № 8995512 від 22 травня 2012 року підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 з автомобілем марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки «Рено», державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4 (а.с. 15).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Взводу ДПС БДПС для обслуговування доріг державного значення при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 14).

23 квітня 2012 року на адресу позивача надійшла заява ОСОБА_3 про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 17).

Договір страхування набуває чинності з моменту надходження страхового платежу, вказаного в пункті 5.2 договору страхування, на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години 28 квітня 2012 року (пункт 6.1 Договору).

Умовами Договору передбачено, що вигодонабувачем є публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (пункт 2.1 Договору); загальний страховий платіж за даним Договором дорівнює 8 017,35 гривень (пункт 5.2 Договору).

Внесення страхового платежу (премії) підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по особовим рахункам за 29 квітня 2011 року.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 75/05 від 10 травня 2012 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля FORD FUSION, реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент проведення дослідження, складає 105 829,82 гривень (а.с. 18-21).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений суб'єктом оціночної діяльності - експертом-автотоварознавцем ОСОБА_5.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи висновок є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; висновок підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, і його підпис скріплено печаткою.

Постановою Калінінського районного суду міста Горлівка Донецької області від 21 червня 2012 року у справі № 0521/5618/12 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 16).

За страховим випадком - дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 23 квітня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складених страхових актів № 28/11-Тз/Дн-1 від 23 липня 2012 року та № 28/11-Тз/Дн-1-1 від 17 вересня 2012 року (з урахуванням розрахунків суми страхового відшкодування) визначено суму страхового відшкодування у розмірі 42 297,44 гривень (а.с. 42-45).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Начальником Управління контролю операційних та ринкових ризиків публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (вигодонабувач за Договором) листом від 25 червня 2012 року за № 4007/1-2 надав дозвіл на перерахування страхового відшкодування в сумі 41 247,44 гривень безпосередньо страхувальнику (а.с. 49).

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23 квітня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованих страхових актів № 28/11-Тз/Дн-1 від 23 липня 2012 року та № 28/11-Тз/Дн-1-1 від 17 вересня 2012 року, платіжними дорученнями № 5277 від 24 липня 2012 року та № 7059 від 18 вересня 2012 року перерахував на страхувальнику 42 297,44 гривень страхового відшкодування (а.с. 47-48).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Про необхідність застосування до спірних правовідносин норми статті 1191 ЦК України дотримується Верховний Суд України у постановах від 27.03.2012 у справі № 58/168 (3-20гс12), від 07.08.2012 у справі № 12/207 (3-31гс12), від 28.08.2012 у справі № 5023/4833/11 (3-37гс12).

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, у тому числі постанови Калінінського районного суду міста Горлівка Донецької області від 21 червня 2012 року у справі № 0521/5618/12 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 23 квітня 2012 року сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, не вибрав безпечну дистанцію руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність ОСОБА_1 - страхувальника (власника) автомобіля марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди (23.04.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АВ/2265578, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 109).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Шкода», державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1 був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», надіслав відповідачу досудову вимогу (претензію) від 21 грудня 2012 року за № 211212-2559/к про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 50-51).

Факт отримання відповідачем вказаної претензії підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 52).

Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» листом від 15 травня 2013 року за № 1212-22/19 відмовило позивачу в задоволенні претензії (а.с. 143).

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 42 297,44 гривень.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АВ/2265578) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 1 000,00 гривень (а.с. 133).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АВ/2265578. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 23 квітня 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ слідує, що відповідно до полісу серії АВ/2265578 франшиза складає 510,00 гривень, проте згідно даних самого полісу франшиза складає - 1 000,00 гривень (а.с. 133)

Матеріали справи свідчать, що позивач при розрахунку ціни позову не вирахував франшизу, передбачену вказаним полісом (1 000,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник, з огляду на висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 75/05 від 10 травня 2012 року, складає 105 829,82 гривень.

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжними дорученнями № 5277 від 24 липня 2012 року та № 7059 від 18 вересня 2012 року виплаченого страхувальнику 42 297,44 гривень страхового відшкодування.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

Наявна в матеріалах справи виписка по особовим рахункам за 29 квітня 2011 року, свідчить про внесення страхувальником страхового платежу (премії), і, відповідно набрання чинності Договором (а.с. 153-155).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 23 квітня 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 29 квітня 2011 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АВ/2265578), а до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» як особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача становить 42 297,44 - 1 000,00 = 41 297,44 гривень, де:

- 42 297,44 гривень - розмір заявленої до відшкодування шкоди;

- 1 000,00 гривень - розмір франшизи, передбачений полісом серії АВ/2265578.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 486,71 гривень за період з 28.03.2013 по 14.08.2013, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди.

У даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене господарський суд вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У претензії за вихідним № 211212-2559/к від 21 грудня 2012 року, отримання якої відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (дата отримання 27 грудня 2012 року), позивач вимагав виплати страхового відшкодування в порядку регресу (а.с. 50-52). Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача є прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

В статті 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (статті 519, 612, 625 ЦК України).

Оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування в порядку регресу, то позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних підлягають задоволенню.

Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних зі стягненням страхового відшкодування в порядку регресу (постанови від 29.01.2013 у справі № 5011-16/11067-2012, від 25.02.2013 у справі № 5017/2321/2012).

З огляду на вищевикладене, господарський суд частково задовольняє вимогу про стягнення трьох відсотків річних за період з 28.03.2013 по 14.08.2013 (дати визначеної позивачем) у відношенні до суми 41 297,44 гривень з урахуванням 90 днів з дня отримання відповідачем претензії про виплату страхового відшкодування.

За здійсненим судом перерахунком, з урахуванням вищенаведеного, сума відсотків річних становить 475,20 гривень.

Однією з позовних вимог є вимога про стягнення 2 433,44 гривень пені, нарахованої позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач) в порядку регресу.

Як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник не з договірних зобов'язань.

Однак, слід зазначити, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення потерпілої особи до страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а договірні відносини між сторонами відсутні, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог статті 547 та пункту 1 частини другої статті 551 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, господарським судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення 2 433,44 гривень пені.

Згідно пункту 37.2 статті 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Таким чином, положення пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Відповідно до статті 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша та третя статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За таких обставин, для позадоговірних зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Наведеної правової позиції з вказаного питання дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 29 січня 2013 року у справі № 5011-16/11067-2012; від 09 липня 2013 року у справі № 5011-19/13602-2012 та Верховний Суд України у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 4/17-3520-2011 (3-41гс12).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 14 жовтня 2013 року, посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що застосування положень статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» можливе лише у випадку передачі страхувальником свої прав страховику на підставі договору щодо заміни сторони у зобов'язанні, якого не додано до позовної заяви.

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції, зокрема, дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок № 154; код ЄДРПОУ - 33908322, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 41 297,44 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 475,20 гривень трьох відсотків річних, 1 589,40 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 04.11.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2013.

Суддя С.М. Фурсова