Ухвала суду № 34633149, 16.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" жовтня 2013 р. м. Київ К-40996/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне на постанову Господарського суду Рівненської області від 21.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 по справі №10/54 (№13021/09/9104) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-ресурси» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Рівненської області від 21.02.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-ресурси» (далі-ТОВ «Захід-ресурси», позивач) до Державної податкової інспекції в місті Рівне (далі-ДПІ в м.Рівне, відповідач) задоволено частково. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 10.01.2007 №0000022340/0/23-121 - у повному обсязі, а №0000032340/0/23-121 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 246686,00грн. за основним платежем та 123343,00грн. штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано правомірністю формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ВАТ «Укрнафта» щодо транспортування нафти, реальність вчинення яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 09.12.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 15.02.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Рівненської області від 21.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1032/23-100/31258824 від 29.12.2006, складеного за результатом планової перевірки ТОВ «Захід-ресурси» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.06.2006, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 10.01.2007 №0000022340/0/23-121, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 462487,00грн., у тому числі 308308,00грн. основного платежу та 154179,00грн. штрафних (фінансових) санкцій; та №0000032340/0/23-121, яким позивачеві визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 388080,00грн. у тому числі 258720,00грн. основного платежу та 129360,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями позивача з ВАТ «Укрнафта» щодо транспортування нафти.

При цьому, податковий орган виходив з того, що згідно акту виконаних робіт від 30.09.2005, ВАТ «Укрнафта», як виконавець та ТОВ «Захід-ресурси», як замовник уклали цей акт на підставі договору купівлі-продажу №А82/13-Н від 13.09.2005. В акті зазначено, що виконавцем в вересні місяці 2005 року були виконані роботи, пов'язані з перевезенням по залізниці на АТ «Нафтохімік Прикарпаття» (ст.Надвірна) 10000 (десять тисяч) тон нафти. Загальна вартість виконаних робіт складає 1480116,57грн. (в т.ч. ПДВ - 246686,10грн.). Проте, в порушення вимог Закону України «Про транспортно-екпедиторську діяльність» для перевірки не надано договору транспортного експедирування, комплексу документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення та документально підтверджених витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта.

Відповідно до п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом п.п. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.5.11 ст. 5 вказаного Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі - продажу №А82/13-Н від 13.09.2005 на аукціоні №82 з продажу нафти, що відбувся 13.09.2005 за результатами проведення торгів ТОВ «Захід-ресурси» купило у ВАТ «Укрнафта» 10000 (десять тисяч) тон нафти власного видобутку.

ТОВ «Захід ресурси» на виконання абз. 2 п. 3.4 договору купівлі - продажу нафти №А82/13-Н від 13.09.2005, листом №356 від 14.09.2005, конкретизувало умови поставки нафти, а саме здійснити транспортування нафти нетто ресурсу НГВУ «Охтирканафтогаз», що придбана ТОВ «Захід-ресурси» у ВАТ «Укрнафта» на аукціоні №82 загальною кількістю 10000 тис. тон трубопроводом ВАТ «Укрнафта» до пункту наливу з подальшим відвантаженням залізницею через ТОВ «Прилуцький нафтоналив» до ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (ст. Надвірна, Івано-Франківської області).

Умовами договору №А82/13-Н від 13.09.2005 визначено, що покупець - ТОВ «Захід-ресурси» відшкодовує всі втрати продавця - ВАТ «Укрнафта», пов'язані з транспортуванням нафти на підставі рахунків виставлених останнім.

На підтвердження факту виконання робіт щодо транспортування нафти позивачем надано акт виконаних робіт, рахунки -фактури за фактично надані послуги, платіжні доручення, залізничні накладні, якими підтверджується транспортування зі станції Прилуки до станції Надвірна, податкову накладну, видану ВАТ «Укрнафта».

Крім того, судом встановлено, що придбану у ВАТ «Укрнафта» нафту ТОВ «Захід-ресурси», як продавець, 30.09.2005 згідно акту прийому-передачі нафти №НФ-01, передав, а ТОВ «Торговий Дім Нафто-Трейд» (м.Надвірна Івано-Франківської області), як покупець прийняв на умовах Франко-резервуар ВАТ «Нафтохамак Прикарпаття» в кількості 1000 тон згідно угоди №НФ-03/09 від 29.09.2005.

Наведені документи було об'єктивно розцінено судом попередніх інстанцій як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій щодо транспортування нафти, та таких, що пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Рівненської області від 21.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв