Постанова № 34627710, 28.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2013 р. справа № 1170/2а-3646/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Мельника В.В. Юхименка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимовій Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш», Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі № 1170/2а-36464/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 11 липня 2011 року № 1000522310 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 2939045 грн., № 1000532310 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404269,75 грн., № 1000512310 про визначення грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 18386 грн. та № 0000322310/0 від 21 квітня 2011 року про визначення грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 18386 грн. В обґрунтування позову зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі Акту перевірки, який містить висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що не відповідає дійсності.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року позовні вимоги задоволені частково. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.04.2011 р. №0000322310/0 та від 11.07.2011 року № 1000522310 про визначення грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 18386 грн.; № 1000532310 від 11.07.2011 року про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404269,75 грн. та № 1000522310 від 11.07.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 1112822 грн. та застосованими штрафними санкціями у розмірі 398448,5 грн. У задоволені решти позову - відмовив.

Сторони не погодились із прийнятим рішенням та подали апеляційні скарги.

Позивач просить суд змінити постанову суду першої інстанції, зазначивши в її резолютивній частині про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції № 1000522310 від 11 липня 2011 року про визначення про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1914436 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 478609,50 грн. На думку позивача, відмовляючи у скасуванні зазначеного податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 801614 грн., суд першої інстанції невірно визначив порядок обчислення доходу від надходжень в іноземній валюті у зв'язку із продажем готової продукції. Так, у 4 кварталі 2010 року позивач відвантажив продукцію - нерезиденту « Bracken Enterprises» на суму 2677029,65 грн. і в цьому ж кварталі отримав грошові кошти в оплату експортних контрактів у розмірі 1880615,59 грн. Дохід від курсової різниці склав 2392,43 грн., дебетове сальдо розрахунків із нерезидентом станом на 01.01.2011 року складало 172934,08 грн. Під час перевірки відповідач помилково двічі врахував часткову оплату в сумі 625872,41 грн. та неправильно застосував підпункт 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо порядку визначення валового доходу. Відповідач донарахував до валового доходу у 4 кварталі 2010 року суму часткової оплати, яка була отримана у 3 кварталі 2010 року та була включена до складу валового доходу саме у 3 кварталі 2010 року.

Олександрійська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби, яка є правонаступником Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції, у поданій до суду апеляційній скарзі просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, суд надав неправильну оцінку доказам по справі, дійшов помилкових висновків про протиправність спірних податкових-повідомлень рішень та ухвалив постанову, неправильно застосувавши норми матеріального права. Так, під час перевірки було встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Валіос-техно-буд», ТОВ «Альфасервіс», ТОВ «Постпринт», ТОВ «Дюран-Лімітед». Проте державна реєстрація цих підприємств скасована. Таким чином, позивачем занижено валовий дохід в результаті не включення до його складу сум кредиторської заборгованості та товари, які фактично отримані безоплатно перед контрагентами-постачальниками, державну реєстрацію яких скасовано. Крім того, позивачем до складу валових витрат віднесено суми по операціям з оприбуткування товарів по видатковим накладним ТОВ «Транс агентство метал» та ТОВ «Підйомтрансмаш», які мають ознаки «фіктивності» та правочини з якими є нікчемними. Також перевіркою встановлено порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки договори, які укладались позивачем із зазначеними підприємствами не були спрямовані на настання реальних наслідків, тому підстави для формування податкового кредиту за такими господарськими операціями відсутні. Щодо податкових повідомлень-рішень про визначення грошового зобов'язання із земельного податку, відповідач зазначає про їх правомірність, оскільки позивачу в оренду передана земельна ділянка для обслуговування виробничого комплексу, він зобов'язаний сплачувати земельний податок незалежно від наявності чи відсутності документів, що засвідчують право власності або право постійного користування землею. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено про те, що під час перевірки неправильно був визначений об'єкт оподаткування податком на прибуток за 2009 рік та 2010 рік. Сума заниженого зобов'язання з податку на прибуток складає 1914436 грн., тому скасуванню підлягає податок на прибуток в сумі 540782 грн.

Письмових заперечень на апеляційні скарги від сторін не надходило.

Сторони просили здійснювати апеляційний розгляд без участі їх уповноважених представників (т.4 а.с.3, 12, 21).

Справа розглянута у відповідності до приписів частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, посадовими особами Олександрійською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ВКП «Інтермаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено Акт №24/23-70/23230174 від 04.04.2011 р.(т. 1, а.с.29-69 ). На підставі Акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення від 21.04.2011 р. №0000312310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 641733 грн. - за основним платежем та 160433 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 802166 грн. (т.3 а.с.171), №0000302310/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2455218 грн. - за основним зобов'язанням та 613805 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 3069023 грн. (т.3 а.с.172); №0000322310/0, яким визначено податкове зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у сумі 14573 грн. - за основним зобов'язанням та 3813 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а всього на загальну суму 18386 грн. (т.3 а.с.170).э які були оскаржені позивачем в порядку адміністративного оскарження до ДПА у Кіровоградській області (т. 1 а.с.27-87). Рішенням ДПА у Кіровоградській області від 20.05.2011 р. №1699/10/25-014 призначено проведення документальної позапланової перевірки (а.с.90 т.1). Посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «ВКП «Інтермаш» з питань, що стали предметом оскарження податкових повідомлень-рішень за результатами планової виїзної перевірки від 04.04.2011 р. №24/23-70/23230174 за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р. (т.1 а.с.91-111 ). За результатами планової та позапланової виїзних документальних перевірок, відповідач виніс податкові повідомлення - рішення від 07 липня 2011 р.: №1000532310, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 323416 грн. -за основним платежем та 80853,5 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 440269,75 грн. (а.с.169 т.3), №1000522310, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1914436 грн. -за основним зобов'язанням та 478609,5 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, а всього на загальну суму 2393045,50 грн. (т. 3 а.с.167); №1000512310, яким визначено податкове зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у сумі 14573 грн. - за основним зобов'язанням та 3813 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а всього на загальну суму 18386 грн. (т.3 а.с.168). Не погоджуючись з винесеними податковим повідомленнями - рішеннями, позивач звернувся зі скаргою від 14.07.2011 р. №51 до ДПА України (т.3 а.с.113-134), яка рішенням про результати розгляду повторних скарг від 12.09.2011 р. №59/6/20-2215 відмовила в задоволенні скарги, а податкові повідомлення - рішення залишила без змін (т. 3 а.с.137-143).

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення - рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.04.2011 р. №0000322310/0 та від 11.07.2011 року № 1000522310 про визначення грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 18386 грн. Суд встановив, що відповідно до рішення Олександрійської міської ради від 10.10.2007 р. № 482 позивачу надано в оренду земельну ділянку строком на п'ять років площею 15553,03 кв.м. за адресою Звенигородське шосе,8/1 для обслуговування будівлі виробничого корпусу, яка належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 16.04.2007 р. № 1921. Пунктом 27 зазначеного рішення передбачено, що позивачу необхідно у 2-х місячний термін оформити договір оренди земельної ділянки. На день розгляду справи в суді договір оренди у встановленому законом порядку не зареєстрований, податкові декларації по орендній платі позивачем не подавались, тому суд дійшов висновку, що у позивача не виникло право сплачувати земельний податок.

Податковий орган стверджує, що незалежно від наявності чи відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, позивач повинен сплачувати земельний податок, оскільки він фактично нею користується. При цьому, на його думку право оренди земельної ділянки посвідчується технічною документацією із землеустрою (т. 1 а.с.58; акт перевірки арк. 30).

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що питання виникнення права власності або права користування земельними ділянками урегульовані Земельним кодексом України. Так, згідно з частинами першою, другою статті 116 Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до статті 120 Кодексу до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача споруди переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

Частинами першою, другою статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності та право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Статтею 126 цього ж Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Порівняльно-правовий аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що законодавець розмежовує поняття «надання» та «придбання» земельної ділянки в користування або у власність. Під наданням земельної ділянки в користування або у власність законодавець розуміє як прийняття органом відповідного рішення про надання землі у власність або в користування, так і подальше оформлення документа, який згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України посвідчує право на землю. Придбання земельної ділянки у власність - це виникнення права на земельну ділянку, яка раніше надавалася і на яку є правовстановлюючі документи, визначені статтею 126 Земельного кодексу України, на підставі цивільно-правовової угоди.

Таким чином, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документом, який посвідчує право на землю є відповідні документи, які видавалися при її наданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу земельна ділянка надана в оренду рішенням органу місцевого самоврядування для обслуговування виробничого комплексу. Статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначалось, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Документами, що посвідчують право на земельну ділянку зазначались державні акти, форми яких затверджувались Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 Земельного кодексу України).

Таким чином, фактичне користування позивачем земельної ділянки без наявності укладеного договору оренди є порушенням земельного законодавства і підставою для застосування до нього відповідних санкцій. При цьому, технічна документація не визначена законодавцем як право встановлювальний документ, а тому доводи відповідача в цій частині є неспроможними.

Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 1000532310 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 404269,75 грн. При цьому, суд дійшов висновку, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Транс-агенство-метал» та ТОВ «Підйомтрансмаш» підтверджена.

Щодо правомірності віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином складеної податкової накладної, а відтак - позивач правомірно сформував податковий кредит по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт отримання товарів/робіт/послуг за договорами.

Щодо твердження відповідача про нікчемність угод, укладених з зазначеними вище контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, нікчемними законом визначені правочини щодо яких недодержаний сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК України), правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без подальшого його схвалення батьками (усиновлювачами) - ст. 221 ЦК України, правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою при відсутності схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України), правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про не доведення податковим органом нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, а також не доведено фіктивності первинних документів, що містяться у матеріалах справи, тому не має підстав вважати, що умови договорів сторонами не виконувались.

Крім того, скасування державної реєстрації підприємств-контрагентів після здійснення господарських операцій, не може бути підставою для висновків щодо порушення позивачем Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» в частині повноти та правильності формування валового доходу.

Судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1000522310 від 11.07.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 1112822 грн. та застосованими штрафними санкціями у розмірі 398448,5 грн. При цьому, суд погодився зі спірним рішенням відповідача про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 801614 грн. внаслідок заниження валових доходів в результаті не включення до складу валових доходів, отриманих в іноземній валюті у зв'язку із продажем готової продукції.

Як встановлено судом, між позивачем та підприємством «Bracken Enterprises Ltd» (покупець) укладені та виконані контракти поставки товарів від 01.04.2010 р. №22, від 12.08.2010 р. №17.08.2010 р., від 01.11.2010 р. №20/1/2010, від 06.09.2010 р. №19/2010, від 23.06.2010 р. №14/2010, від 11.11.2010 р. №21/2010, від 10.11.2010 р. №20/2010, від 18.02.2010 р. №55/10 (а.с.194-196 т.3). Суд дійшов висновку, що оподаткуванню підлягають усі господарські операції, за кожним контрактом, але в розрізі кожного контракту окремо. Суд також не прийняв в якості доказу своєчасного формування валового доходу лист «Bracken Enterprises Ltd»від 22.11.2010 р. (а.с.173 т.3) в якому останнє просить першочергово зараховувати заборгованість по вже відвантаженій продукції, оскільки зміст даного листа жодним чином не впливає на порядок оподаткування та цільове призначення платежу за отримані товари (а.с.62-103 т.3), оскільки на ньому відсутній штамп вхідної кореспонденції і невідомо, коли саме цей лист був зареєстрований позивачем.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин), валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N 334/94-ВР (який був чинним на час виникнення правовідносин) доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 цього ж Закону визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Колегія судді погоджується з доводами позивача, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містив вимоги розрахунку валових доходів окремо по кожному контракту з одним покупцем (замовником), оскільки валовий дохід - це загальний дохід підприємства, у тому числі, від продажу товарів. Крім того, листом № 16/04 від 16.04.2013 року «Bracken Enterprises Ltd» підтвердило дату направлення позивачеві листа про здійснення першочергової оплати в рахунок погашення заборгованості за відвантажену продукцію (22.11.2010 року), спростувавши тим самим висновки суду першої інстанції про відсутність відомостей його отримання. Також, судом першої інстанції залишені поза увагою доводи позивача про те, що під час перевірки не враховані дані обліку підприємства, яке у 2 кварталі 2010 року мало збитки на загальну суму 1589956 грн., у декларації з податку на прибуток відобразило об'єкт оподаткування у розмірі 20559 грн., що призвело до завищення об'єкту оподаткування на загальну суму 1610515 грн., тому заниження доходу у цей період на суму 148157 грн. не могло привести до нарахування податкових зобов'язань.

Відповідно до статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Неповне з'ясування обставин по справі в частині правильності формування валових витрат суму 801 516 грн. призвело до помилкового висновку суду першої інстанції в частині порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що є підставою для його скасування. При цьому, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, оскільки підстави для зміни судового рішення, визначені статтею 201 Кодексу адміністративного судочинства України колегію суддів під час розгляду апеляційних скарг не встановлені. Апеляційна скарга відповідача також підлягає частковому задоволенню у зв'язку із його вимогою повного скасування оскарженого рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш» - задовольнити частково.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі № 1170/2а-36464/11 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції № 1000522310 від 11 липня 2011 року.

В іншій частині постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 червня 2012 року у справі № 1170/2а-36464/11 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко