Постанова № 34627207, 05.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 листопада 2013 р. № 820/8664/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання Хмелівської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду справу за позовом Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Індустріальна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" на користь Держави всього отриманого по угоді за договором №26/01-1 від 26.01.2012 року, а саме грошових коштів у розмірі 528000,00 грн.; стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по угоді за договором №26/01-1 від 26.01.2012 року, грошових коштів у розмірі 528000,00 грн. на користь Держави.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що податковим органом було вжито заходи щодо проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" з питань підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності повноти відображення в обліку за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року. В ході проведення відпрацювання діяльності ТОВ "ЛБЛ" встановлено, що за юридичною адресою м. Харків вул. Єнакіївська - 4 підприємство не знаходиться. Відповідно перевіркою було встановлено відсутність факту реального вчинення господарських відносин між ТОВ "ЛБЛ" та ФОП ОСОБА_1. Також відділом спеціальних перевірок та особливо важливих перевірок від ВПМ Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області отримано пояснення від ОСОБА_1, в яких останній зазначив, що основний вид його діяльності - виробництво комбікормів, з підприємством ТОВ "ЛБЛ" взаємовідносин не мав, податкових накладних не отримував та не видавав, громадянина ОСОБА_2 не знає, грошових коштів від ТОВ "ЛБЛ" на розрахунковий рахунок не отримував. На думку позивача, вжиті заходи щодо проведення зустрічної звірки ТОВ "ЛБЛ" свідчать про відсутність реальності здійснення господарських операцій за договором №26/01-1 від 26.01.2012, який завідомо укладений з метою порушення інтересів держави і суспільства, його моральним засадам, тобто такий правочин є недійсним.

В судове засідання позивач не прибув, надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутністю уповноваженого представника Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області за наявними матеріалами справи.

Відповідачі, в судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та своєчасно, про причини своєї неявки суду не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за їх відсутністю не надавали.

Враховуючи положення ст. 35 та ч.2 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України та те, що сторони повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи, враховуючи заяву представника позивача, суд дійшов висновку, що неявка представників сторін не перешкоджають розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку:

Судом встановлено, що як юридична особа ТОВ "ЛБЛ" зареєстровано 01.03.1999 року та перебуває на податковому обліку в Індустріальній об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з 16.03.1999 року за реєстраційним номером 153. (а.с.9).

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.03.1999 року №29684503, видане 04.03.2010 року № 100272728, видане Індустріальною ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, ТОВ "ЛБЛ" було платником податку на додану вартість (а.с. 9).

Фахівцем Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області було складено акт від 01.10.2012 року №723/22-207/30292031 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єктів господарювання ТОВ "ЛБЛ" (код ЄДРПОУ 30292031) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.07.2012 року по 31.07.2012 року (а.с. 8-16).

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_1 (Продавець) та ТОВ "ЛБЛ (Покупець) укладено договір №26/01-1 від 26.01.2012 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується виготовити і поставити, а Покупець сплатити і прийняти готовий корм для тварин (свиней) (а.с. 37-39).

На підтвердження виконання даного правочину, в матеріалах справи містяться документи первинного обліку: специфікація, накладна, квитанції про отримання грошових коштів (а.с. 40-45).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) ( ст. 215 ЦКУ).

Правові наслідки недійсності правочину передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим, ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (1 ст. 208).

Вищевказана норма закону кореспондується з положеннями ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, де зазначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Окрім того, суд зауважує, що доказів, що підтверджують наявність умислу та наявність вироків суду з приводу ухилення від сплати податків Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 або інших доказів позивачем не надано.

Крім того, з листа Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку)" від 06.07.2009 року №982/13/13-09, вбачається, що зазначені норми матеріального права в ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати, виходячи з того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним. Як зазначено в ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. А тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

А отже, виходячи з викладеного, у зв'язку з відсутність у нормах ст. ст. 203, 215 ЦК України такого правового наслідку визнання угоди недійсною, як стягнення в доход держави коштів, одержаних за такою угодою, а також враховуючи норми Податкового кодексу України, які встановлюють повноваження, функції права та обов'язки органів державної податкової служби, суд приходить до висновку, у органу державної податкової служби відсутні повноваження щодо визнання у судовому порядку угоди недійсною.

Суд підкреслює, що наявність повноважень податкового органу на здійснення контролю у сфері оподаткування не дає право податковому органу на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними, оскільки такі повноваження відносяться до імперативних повноважень владного суб'єкту, які повинні бути чітко визначені нормами діючого законодавства.

Окрім іншого, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідачів.

Крім того, податковим органом також не обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що договір поставки порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави, як і не надано судових рішень, які набрали законної сили про визнання даного правочину недійсним.

Індустріальною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність факту реальності здійснення господарської діяльності ТОВ "ЛБЛ" за липень 2012 року, що на думку суду є тільки припущенням про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як ТОВ "ЛБЛ" так і ФОП ОСОБА_1.

Поряд з цим, суд зазначає, що жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо. Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суті договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що заявлені вимоги податкового органу про стягнення коштів за укладеним правочином в дохід держави задоволенню не підлягають, оскільки договір поставки №26/01-1 від 26.01.2012 року в судовому порядку визнано недійсним не було.

Керуючись ст.ст. 94, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛБЛ", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 07.11.2013р.

Суддя С.О. Чудних