Постанова № 34626929, 04.11.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 року № 813/6493/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

при секретарі судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Задорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002161730 від 13.08.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3) звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Личаківському районі м.Львові Львівської області ДПС), у якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №002161730 від 13.08.2013 року, прийняте на підставі акту виїзної позапланової перевірки №23/17-30/НОМЕР_1 від 13.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюване ним податкове повідомлення-рішення було прийняте відповідачем із порушенням норм матеріального права та є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, оскільки ним, діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, за наслідками виконання договорів поставки сировини (поліаміду), укладеними із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД» та ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс». Позивач стверджує, що за вказаними договорами ним дійсно виконувалися господарські операції із закупівлі сировини, а твердження відповідача щодо фіктивності операцій та їх безтоварності вважає необґрунтованими. Позивач зазначає, що можливі порушення постачальниками сировини, які вони могли допустити у ході здійснення власної господарської діяльності, не доводять автоматично безтоварність операції із позивачем. Також позивач акцентує на тому, що порушення третіх осіб не повинні впливати на його права, оскільки порушення податкового законодавства безпосередньо позивачем не допускалися. Позивач вважає, що відповідачем не було беззаперечно та на підставі належних доказів встановлено факту безтоварності операцій між позивачем та його постачальниками. Також позивач стверджує, що спірні господарські операції були належним чином та у відповідності до чинного законодавства України задокументовані, що є підставою для віднесення сум сплаченого в ціні товару ПДВ до складу податкового кредиту. У зв'язку із наведеним, спірне податкове повідомлення-рішення щодо збільшення грошового зобов'язання з ПДВ позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 22.08.2013 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.

У зв'язку із виконанням позивачем вимог зазначеної вище ухвали, 30.08.2013 року провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Відповідачем на заперечення позовних вимог було подано письмові заперечення на позов, в якому останній обґрунтовує законність оспорюваного податкового повідомлення-рішення наступним. На думку відповідача, результати перевірки з питань правильності ведення результатів фінансово-господарської діяльності, правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету ПДВ при взаєморозрахунках із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року засвідчили, що позивачем було сформовано податковий кредит за господарськими операціями, які насправді не мали місця. Відповідач вважає, що операції між позивачем та вказаними підприємствами не мали реального характеру, а здійснювалося лише їх документування для протиправного отримання податкової вигоди. Зазначене, на думку відповідача, підтверджується тим, що в діяльності ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД» та ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» було допущено ряд порушень чинного законодавства України, зокрема, наявні свідчення того, що такі підприємства були засновані невстановленими особами, ними не здійснювалося належного бухгалтерського обліку діяльності, у таких підприємств були відсутні трудові ресурси та необхідна матеріальна база, ними було допущено порушення податкового законодавства, що, як стверджує відповідач, свідчить про неможливість реального здійснення такими особами будь-яких господарських операції.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити й визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №002161730 від 13.08.2013 року, прийняте на підставі акту виїзної позапланової перевірки №23/17-30/НОМЕР_1 від 13.08.2013 року, судові витрати стягнути з відповідача.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У справі відбулися судові засідання 16.09.2013 року, 23.09.2013 року, 30.09.2013 року, 07.10.2013 року, 16.10.2013 року, 28.10.2013 року, 04.11.2013 року.

У судовому засіданні 16.09.2013 року, за клопотанням представника відповідача, судом, згідно ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України, було здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований Виконавчим комітетом Львівської міської ради 27.03.2003 року. На податковий облік позивача взято 28.03.2003 року в ДПІ у Личаківському районі м.Львова. У періоді, за який відповідачем проводилася перевірка, позивач був платником ПДВ за свідоцтвом від 28.09.2009 року.

У період із 07.08.2013 року по 09.08.2013 року відповідачем (ДПІ у Личаківському районі м.Львові Львівської області ДПС) було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» та сплати ПДВ за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої податковим органом було складено акт виїзної позапланової перевірки №23/17-30/НОМЕР_1 від 13.08.2013 року. В акті перевірки встановлено порушення п.44.1. ст.44, п.п.198.1., 198.3., 198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано ПДВ на загальну суму 35 413,33 грн. (4 000,00 грн. за травень 2011 року, 2 390,00 грн. за червень 2011 року, 4 233,33 грн. за липень 2011 року, 6 880,00 грн. за серпень 2011 року, 3 950,00 грн. за вересень 2011 року, 4 880,00 грн. за жовтень 2011 року, 3 760,00 грн. за листопад 2011 року, 5 320,00 грн. за грудень 2011 року).

Враховуючи виявлені порушення відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №002161730 від 13.08.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ (35 413,33 грн.) та штрафними санкціями (17 706,67 грн.).

Як вбачається з Акта №23/17-30/НОМЕР_1 від 13.08.2013 року, матеріалів справи та пояснень представників сторін, зазначене рішення було прийняте контролюючим органом - відповідачем базуючись на актах про неможливість проведення зустрічних звірок із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» №№1707/22.8/37241554 від 17.05.2013 року, №1691/22.8/37635291 від 17.05.2013 року та №1689/22-8/33499358 від 16.05.2013 року, складених ДПІ у Печерському району м.Києва ДПС, а також на матеріалах відповідних кримінальних справ (свідчення з матеріалів таких справи наведено у Акті виїзної позапланової перевірки №23/17-30/НОМЕР_1 від 13.08.2013 року).

Як зазначено відповідачем у Акті №23/17-30/НОМЕР_1, такі дані засвідчують відсутність підприємств-постачальників (ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД» і ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс») за зареєстрованим місцезнаходженням, відсутність у них матеріальних ресурсів, управлінського та технічного персоналу, основаних засобів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів, порушення ними норм податкового законодавства при здійсненні своєї діяльності. За висновком відповідача - усе це свідчить про відсутність фактів постачання товарів на адресу позивача за договорами постачання №1005-8 від 10.05.2011 року, №2608-3 від 26.08.2011 року, №1611-1 від 16.11.2011 року, укладеними із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД» та ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», а відповідно й про безпідставність віднесення позивачем 35 413,33 грн. ПДВ до складу податкового кредиту.

При цьому, суд дійшов переконання, що при винесенні спірного податкового повідомлення-рішення податковий орган базувався виключно на даних, які можуть засвідчувати порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами (постачальниками), що є недопустимим. У зв'язку із чим, суд акцентує особливу увагу на неприпустимості притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Так, у своїй практиці Європейський Суд з прав людини чітко окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків, яке, зокрема, полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії», п.23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Тому, допущені порушення податкового законодавства постачальником у ланцюгу постачання товару тягнуть негативні наслідки саме для такого постачальника та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого в ціні товару податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди.

Однак, у даній справі, податковим органом (відповідачем) не доведено існування таких обставин.

Окрім того, на думку суду, вказані вище акти про неможливість проведення зустрічних звірок із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» №1707/22.8/37241554 від 17.05.2013 року, №1691/22.8/37635291 від 17.05.2013 року та №1689/22-8/33499358 від 16.05.2013 року та висновки за ними, слід оцінювати критично, оскільки, вони за своєю природою призначені виключно для засвідчення факту об'єктивної неможливості здійснення зустрічної звірки, а не фактів порушення платниками податків податкового законодавства, а тому й не можуть слугувати доказами таких обставин як реальність чи нереальність господарських операцій, порушення норм податкового законодавства тощо. Також критично суд оцінює наведені в Акті №23/17-30/НОМЕР_1 дані з кримінальних справ, оскільки, така інформація вказує лише на можливі порушення податкового законодавства третіми особами, а не позивачем безпосередньо.

При цьому, суд вважає за необхідне відзначити, що доводи та аргументи відповідача фактично спрямовані на утвердженні в думці про фіктивність здійснюваних операцій між суб'єктами господарювання операцій та спрямовують до висновку про фіктивність укладених позивачем договорів постачання із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс». У розумінні ст.234 Цивільного кодексу України, правочини, які вчинені без наміру створення реальних наслідків, які ними обумовлені, є фіктивними. Такі правочини можуть бути визнані судом недійними. Однак, на даний час відсутні рішення щодо визнання недійсними договорів, укладених позивачем із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» (тобто правочинів, які були правовою основою здійснюваних операцій із поставки сировини), з підстав їх фіктивності. Окрім того, суд звертає увагу на те, що у відповідності до змісту п.24 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У даному випадку в матеріалах справи наявні не спростовані відповідачем докази передачі товару (видаткові накладні) та виконання договорів у цілому. А тому, суд підсумовує, що на час розгляду справи відсутні належні та допустимі докази того, що договори постачання, а отже й операції за ними, були фіктивними, а також того, що за такими договорами не відбувалося передачі товару (поліаміду).

Так, з огляду на вказане вище, вирішуючи дану справу, суд оцінює доводи й докази відповідача в сукупності із доводами й доказами позивача щодо реальності здійснення господарських операцій та правомірності віднесення 35 413,33 грн. ПДВ до складу податкового кредиту.

Зокрема, позивачем було подано договір №1005-8 від 10.05.2011 року, укладений із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», договір №2608-3 від 26.08.2011 року, укладений із ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», договір №1611-1 від 16.11.2011 року, укладений із ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», предметом яких є постачання.

Позивач стверджує про реальне виконання таких договорів та на підтвердження таких обставин надав видаткові накладні, які засвідчують передачу товару (сировини поліаміду) за вказаними договорами поставки від постачальників до покупця (позивача) (видаткові накладні від 10.05.2011 року, 12.05.2011 року, 22.06.2011 року, 25.06.2011 року, 29.06.2011 року, 29.07.2011 року, 28.07.2011 року, 20.07.2011 року, 11.07.2011 року, 07.07.2011 року, 10.08.2011 року, 17.08.2011 року, 26.08.2011 року, 29.08.2011 року, 30.08.2011 року, 08.09.2011 року, 09.09.2011 року, 29.09.2011 року, 30.09.2011 року, 18.10.2011 року, 20.10.2011 року, 26.10.2011 року, 28.10.2011 року, 31.10.2011 року, 16.11.2011 року, 24.11.2011 року, 06.12.2011 року, 08.12.2011 року, 14.12.2011 року, 26.12.2011 року). За змістом таких видаткових накладних вбачається, що вони засвідчують факт передачі від постачальників до позивача придбаного товару (сировини) на загальну суму 212 479,98 грн., у тому числі ПДВ 35 413,33 грн. При цьому, проаналізувавши зазначені видаткові накладні, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій.

Окрім того, позивачем надано банківські виписки, які підтверджують перерахування покупцем (позивачем) на користь постачальників оплати за товар (у т.ч. й сум ПДВ), поставлений за вказаними вище договорами. Зазначені докази підтверджують виконання позивачем своїх обов'язків за договорами поставки в частині оплати за товар та, відповідно, про спрямування намірів позивача на реальне виконання умов укладених договорів, а також про понесені витрати позивача на придбання товару.

У даному випадку, суд приходить до висновку про реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», у той же час, відповідач належними та допустимими доказами не обґрунтував зворотного.

Також у матеріалах справи наявні докази, які вказують на можливість реального виконання позивачем договорів постачання та необхідність здійснення таких операцій для реалізації власної господарської діяльності.

Як випливає із матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є виробництво виробів із пластмас, холодне штампування та гнуття, кування, пресування, порошкова металургія. Для здійснення своєї господарської діяльності позивач орендує приміщення по вул.Пимоненка, 19 у м.Львові (площею 54,7 кв.м) за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого) приміщення, що належить до державної власності №7 від 01.08.2003 року. Сировина, яку закуповує позивач, зокрема, й у ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» за відповідними договорами поставки, необхідна та використовується для здійснення його основної господарської діяльності, на підтвердження чого позивачем подано копії договорів на виробництво продукції, видаткові накладні про її реалізацію та податкові накладні.

Окрім того, позивачем долучено до матеріалів справи дозвіл №4610136800-6 від 23.08.2007 року (діє до 23.08.2017 року) на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, а також документацію, яка складалася при оформленні такого дозволу. Із таких документів загалом вбачається реальність провадження позивачем діяльності з виробництва виробів з пластмаси та можливість її здійснення.

Зазначене суд оцінює як докази наявності ділового та економічного інтересу позивача у реальному здійсненні господарських операцій із ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД» і ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», а також як доказ використання закупленої сировини у власній господарській діяльності.

Для підтвердження правомірності формування податкового кредиту з ПДВ позивачем надано суду податкові накладні (№№445 від 10.05.2011 року, 450 від 12.05.2011 року, 278 від 22.06.2011 року, 326 від 25.06.2011 року, 407 від 29.06.2011 року, 456 від 28.07.2011 року, 478 від 29.07.2011 року, 328 від 20.07.2011 року, 159 від 11.07.2011 року, 96 від 07.07.2011 року, 162 від 10.08.2011 року, 285 від 17.08.2011 року, 455 від 26.08.2011 року, 490 від 29.08.2011 року, 508 від 30.08.2011 року, 148 від 08.09.2011 року, 184 від 09.09.2011 року, 689 від 29.09.2011 року, 726 від 30.09.2011 року, 488 від 18.10.2011 року, 527 від 20.10.2011 року, 679 від 26.10.2011 року, 765 від 28.10.2011 року, 876 від 31.10.2011 року, 602 від 16.11.2011 року, 873 від 24.11.2011 року, 151 від 06.12.2011 року, 204 від 08.12.2011 року, 357 від 14.12.2011 року, 656 від 26.12.2011 року) на загальну суму ПДВ у розмірі 35 413,33 грн., які були виписані ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» при поставці товару (сировини) за договорами №1005-8 від 10.05.2011 року, №2608-3 від 26.08.2011 року та №1611-1 від 16.11.2011 року. Водночас, позивачем було подано власне свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ від 28.09.2009 року, свідоцтва про реєстрацію платниками ПДВ ТзОВ «Будівельна компанія АТР ГРУП», ТзОВ «Будівельно-торгова компанія «ЄВРОБУД», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс» від 27.08.2010 року, 24.11.2009 року, 14.07.2011 року.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит.

А тому, суд об'єктивно розцінює зазначені докази як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки, належне їх документування та, відповідно, підставне й правомірне віднесення позивачем 35 413,33 грн. ПДВ до складу податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що актуальна судова практика вирішення податкових спорів, базуючись на нормах чинного законодавства України, виходить із презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними. Відповідно, доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Окрім того, у контексті податкових спорів практика Європейського суду з прав людини свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит чи бюджетне відшкодування ПДВ) розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»).

Згідно із ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

ДПІ у Личаківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень, не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення та нею не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.4, 7-11, 14, 18, 19, 69-71, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0002161730 від 13.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 07 листопада 2013 року.